Справа № 22-804/2006 Головуючий у 1 інстанції Сараєв І. А.
Категорія 40 Доповідач Песоцька Л.І.
РІШЕННЯ Іменем України
11 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Песоцької Л.І.
суддів Баркової Л.Л., Власенко Л.І.
при секретарі Берліній Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до санаторію «Металург» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивачки на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 26 травня 2006 року,
встановила:
У квітні 2005 року ОСОБА_1, посилаючись на те, що наказом відповідача від 20 січня 2005 року вона незаконно звільнена з роботи вахтера за п.4 ст.40 КЗпП України, оскільки прогул 14 січня 2005 року не вчиняла, звернулася до суду з позовами про поновлення на роботі вахтером корпусу № З Санаторію «Металург», стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн.
В червні 2005 року вона звернулася з заявою, в якій, посилаючись на ті ж обставини, просила визнати незаконним наказ від 11 січня 2005 року про її переведення на роботу вахтером у корпус №2, поновити на роботі вахтером корпусу №3, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди в розмірі 8000 грн.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 16 серпня 2005 року, скасованим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 4 жовтня 2005 року, у задоволенні позовів було відмовлено.
Оскаржуваним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 26 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з позивачки на користь відповідача відшкодування судових витрат в сумі 2800 грн.
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення скасувати, як незаконне і необгрунтоване, постановити рішення про задоволення позовів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1, яка підтримала доводи апеляційної скарги і просила поновити її на роботі вахтером у Санаторій „Металург", представників відповідача Козловського С.В.і Скрипниченко Т.І., які просили скаргу відхилити, обговоривши доводи скарги і заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення скасуванню з постановленням нового рішення, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 30 грудня 1998 року була прийнята на роботу вахтером в санаторій „Металург". Наказом від 11 січня 2005 року вона переміщена з корпусу №3 в корпус №2. Наказом від 20 січня 2005 року за згодою
профспілкового комітету звільнена з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України за відсутність на роботі 14 січня 2006 року з 8 годин до 11 годин 40 хвилин без поважних причин.
Згідно із ч.2 ст.32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі, агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
З пояснень сторін, матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 прийнята в санаторій вахтером без зазначення конкретного місця роботи, корпусу; режим роботи, оплата праці і інші суттєві умови її праці не змінились при переміщенні з корпусу №3 в корпус №2. Тому суд правильно дійшов висновку про те, що мало місце не переведення на іншу роботу, а переміщення, оскільки воно проведено в межах умов, укладеного з позивачкою трудового договору.
Посилання ОСОБА_1 на те, що мало місце переведення на іншу роботу, не знайшли підтвердження.
Згідно із п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства він не може бути звільненим за п.4 ст.40 КЗпП України.
У відповідності з вимогами ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі, суд вказав на відсутність позивачки на роботі без поважних причин 14 січня 2005 року з 8 годин до 11 годин 40 хвилин. Колегія суддів вважає, що цей висновок не відповідає обставинам справи.
Заперечуючи проти звільнення, позивачка посилалась на те, що 14 січня 2005 року прогул не вчиняла, вийшла після відпустки на роботу на 8 годин ранку в корпус №3 санаторію, після повідомлення про переміщення в корпус №2, пішла в корпус №2 приймати зміну, потім у відділ кадрів для ознайомлення з наказом про переміщення, до головного лікаря для з'ясування підстав, строку переміщення та умов праці, у корпус №3 здати видані їй матеріальні цінності, після чого прийняла зміну у корпусі №2 і відпрацювала її. У підтвердження цих обставин посилалась на пояснення працівників санаторію і на те, що після 9-ї години дзвонила з санаторію доньці і це підтверджується даними ВАТ „Укртелекому".
З пояснень свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вбачається, що позивачка 14 січня 2005 року вийшла з відпустки на роботу в корпус №3, а після того як була повідомлена про переміщення в корпус № 2 вона, не погоджуючись з цим, зверталася у відділ кадрів для ознайомлення з наказом, до головного лікаря, знаходилася у корпусі №3. При цьому кожний свідок пояснював час, коли позивачка знаходилась на його робочому місці або коли її не було на робочому
місці і ці пояснення суперечливі; де вона знаходилась решту часу свідкам не відомо. Даними актів комісії по відпрацюванню робочого часу, на які посилається відповідач, підтверджується відсутність позивачки на робочому місці. При цьому з пояснень членів комісії свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається, що на робоче місце позивачки вони виходили о 8-й годині, а потім об 11 годині 30-40 хв.
Оцінюючи надані доказу у сукупності, колегія суддів вважає, що посилаючись на законність звільнення, відповідач не надав докази тому, що позивачка була відсутня на роботі більше трьох годин.
Не можна не відмітити і те, що саме несвоєчасне повідомлення відповідачем позивачці про переміщення було причиною її неодноразових звернень до посадових осіб санаторію для з'ясування причин, терміну переміщення, ознайомлення з наказом тощо, у зв'язку з чим вона була відсутня деякий час на робочому місці.
З пояснень позивачки, представників відповідача, матеріалів справи вбачається, що до проступку, за який позивачка звільнена з роботи, вона не притягувалась до дисциплінарної відповідальності за порушення правил внутрішнього розпорядку або невиконання трудових обов'язків.
З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання незаконним звільнення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає обставинам справи і положенням закону.
Позивачка, уточнюючи вимоги, просила поновити її на роботі вахтером в санаторій „Металург" і колегія суддів вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючи суму середнього заробітку за вимушений прогул, колегія суддів враховує положення п.п.2,8,10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з відповідними змінами). А саме середній заробіток визначається з урахуванням заробітної плати позивачки за два місяці до звільнення і кількості відпрацьованих нею днів з коригуванням на коефіцієнти підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки оклади у відповідача змінювались у відповідності із зростанням мінімальної заробітної плати.
323,71 (заробіток за листопад 2004р.)+ 127,30 (заробіток за грудень 2004р.) = 451,01 : 336 годин = 1,34 грн./год. З урахуванням коефіцієнтів підвищення мінімальної заробітної плати середній заробіток за вимушений прогул за період з 21 січня 2005 року по 11 серпня 2006 року складає 4357 грн. 14 коп.
Сума середнього заробітку за вимушений прогул визначена без відрахування прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, оскільки їх справляння є обов'язком роботодавця і працівника.
Приймаючи рішення про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер дій відповідача, конкретні обставини звільнення, наведене позивачкою обгрунтування і погоджується, що звільненням з роботи їй були завдані переживання, моральні страждання, внаслідок чого з відповідача на її користь підлягає стягненню відшкодування у розмірі 200 грн.
Згідно із ч.І ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2005 року, у місячний строк з дня звільнення, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі. Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя від 22 лютого 2005 року заява була залишена без руху, позивачці пропонувалось вказати точне місце знаходження відповідача санаторію „Металург" і третьої особи головного лікаря санаторію.
Ухвалою суду від 17 березня 2005 року позовна заява визнана неподаною і повернута їй у зв'язку з не усуненням недоліків. В ухвалі Апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2005 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду від 17 березня 2005 року зазначено, що позивачка не отримувала ухвали Приморського районного суду від 22 лютого і 17 березня 2005 року, оскільки її представник при складанні позовної заяви допустив помилку і неправильно вказав номер її квартири.
З даним позовом до суду позивачка звернулася 8 квітня 2005 року, після того як стало відомо про відмову судом у прийнятті її заяви від 21 лютого 2005 року.
Колегія суддів вважає, що встановлена причина пропуску строку звернення до суду з даним позовом є поважною, такою, що не залежала від волі позивачки, тому цей строк підлягає поновленню.
Обговорюючи вимоги позивачки про відшкодування витрат на допомогу адвоката, колегія суддів враховує, що за наданою квитанцією позивачка сплатила адвокату 1200 грн., її позовні вимоги задоволені частково, тому вважає можливим стягнути з відповідача на її користь відшкодування цих витрат в сумі 1000 грн.
З відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 59 грн.50 коп. (51,00 + 8,50) і державному підприємству „Судовий інформаційний центр" витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.
В частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати в сумі 200 грн. рішення підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного і, керуючись ст.ст.ЗОЗ, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 травня 2006 року скасувати.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Поновити ОСОБА_1 на роботі в Санаторій „Металург" вахтером.
Стягнути з Санаторію „Металург" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вимушений прогул в сумі 4357 (чотири тисячі триста п'ятдесят сім) грн. 14 коп., у відшкодування моральної шкоди 200 (двісті) грн., у відшкодування витрат на оплату праці адвоката 1000 (одну тисячу) грн.
У задоволенні позову про визнання незаконним наказу № НОМЕР_1 про переміщення на роботу в корпус №2 санаторію ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Санаторію „Металург" на користь держави судовий збір в сумі 59 грн.50 коп. і державному підприємству „Судовий інформаційний центр" витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення заробітної плати в сумі 200 грн. підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в
касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду
України.