УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Гончара В.П., Євграфової Є.П.,
Дербенцевої Т.П., Наумчука М.І., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування збитків та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2009 року та за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_4 Указана квартира була передана йому, позивачу, в якості забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов’язання за договором від 10 жовтня 2007 року щодо повернення грошових коштів в сумі 883 750 грн., що еквівалентно 175 тис. доларам США.
У ході судового розгляду ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги й просив стягнути з ОСОБА_4 2 598 630 грн. 92 коп. боргу, в тому числі: 1 877 650 грн. основного боргу, 285 471 грн. 91 коп. процентів за користування грошима; 368 875 грн. 73 коп. інфляційних витрат та 66 633 грн. 28 коп. процентів за прострочення виконання зобов’язання. Також просив суд стягнути з відповідача судові витрати.
ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, в якій просив визнати договір від 10 жовтня 2007 року та договір доручення від 16 квітня 2008 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також заяву ОСОБА_4 від 12 травня 2008 року недійсними; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 175 тис. доларів США та повернути ОСОБА_4 для подальшої передачі ОСОБА_3 в порядку реституції; припинити право іпотеки ОСОБА_3 на нерухоме майно позивача за зустрічним позовом; стягнути із ОСОБА_5 1 347 500 грн. збитків у зв'язку із психічним тиском з метою примусити ОСОБА_4 укласти договір від 10 жовтня 2007 року із ОСОБА_3, 924 тис. грн. збитків у подвійному розмірі у зв'язку з психічним тиском із метою примусити ОСОБА_4 підписати заяву від 12 травня 2008 року; 134 750 грн. моральної шкоди, спричиненої незаконними діями відносно ОСОБА_4 Також просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 877 650 грн. основного боргу, 368 875 грн. 73 коп. інфляційних витрат та 66 633 грн. 29 коп. процентів річних за прострочення виконання зобов’язання, всього 2 313 159 грн. 01 коп. У решті позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 175 тис. доларів США, що еквівалентно 883 750 грн. У решті позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року зазначене судове рішення в частині позову ОСОБА_3 про стягнення боргу змінено та зменшено суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 з 2 313 159 грн. 01 коп. до 1 764 609 грн. 87 коп. Виключено із резолютивної частини посилання на стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 175 тис. доларів США та вказано про стягнення 883 750 грн. У решті рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду змінити, стягнувши із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 764 609 грн. 87 коп. замість 883 750 грн. та судові витрати в сумі 4 860 грн.
В касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування чужими коштами змінити шляхом збільшення суми стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на суму процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 28 5471 грн. 91 коп.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено що 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір, за яким ОСОБА_3 передав у позику ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 883 750 грн., що на день укладення договору було еквівалентно 175 тис. доларам США на строк до 15 листопада 2007 року.
Відповідно до умов зазначеного договору передача грошових коштів була здійснена одночасно з укладанням цього договору в повній мірі. У якості забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення позики ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 в іпотеку належну на праві власності квартиру АДРЕСА_1 Відповідно до п. 1.4. договору від 10 жовтня 2007 року виконання обов'язків ОСОБА_4 щодо повернення отриманих грошових коштів повинно підтверджуватися нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3
У подальшому ОСОБА_4 16 квітня 2008 року уклав із ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір доручення, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_4 доручив ОСОБА_3 бути його представником з усіх питань, пов'язаних з продажем раніше переданої в іпотеку квартири АДРЕСА_1 На виконання цього договору ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3 видана нотаріально посвідчена довіреність від 16 квітня 2008 року.
12 травня 2008 року ОСОБА_4 оформив нотаріально посвідчену заяву, якою підтвердив факти: отримання від ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 883 750 грн., що еквівалентно 175 тис. доларамв США; передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1; невиконання свого зобов’язання щодо повернення вказаних грошових коштів; також засвідчив, що він в якості відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 300 тис. грн., що еквівалентно 60 тис. доларам США та зобов'язався укласти окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя до 19 травня 2008 року.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений не був, а ОСОБА_4 своєю заявою скасував довіреність від 16 квітня 2008 року, що була видана на виконання договору доручення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_3, суд виходив із доведеності фактів отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 грошових коштів в позику у розмірах 883 750 грн. та 300 тис. грн., недоведеності ОСОБА_4 виконання зобов'язань перед ОСОБА_3 щодо повернення грошових коштів у розмірі 883 750 грн. та укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ОСОБА_3 мав набути у власність квартиру АДРЕСА_1
З огляду на наведене, застосовуючи до спірних правовідносин положення ЦК України, що регулюють відносини позики, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 не виконав своїх договірних зобов'язань перед позивачем, борг не повернув та утримує грошові кошти без належних правових підстав.
Такі висновки є передчасними, оскільки, встановивши факти отримання ОСОБА_4 грошових коштів, суди не з’ясували в повному обсязі, які правовідносини виникли між сторонами в кожному окремому випадку, які зобов’язання були прийняті на себе сторонами та які наслідки передбачено законом в разі невиконання такого зобов’язання.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов’язання виникають з договорів та інших правочинів.
Так, грошові кошти в розмірі 883 750 грн. за договором від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 у позику.
Разом з тим, грошові кошти 12 травня 2008 року розмірі 300 тис. грн. останній отримав в якості відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, зобов'язавшись укласти окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя до 19 травня 2008 року.
Отже, висновки суду про отримання ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 300 тис. грн. у позику є помилковими.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_4 та стягуючи з ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 883 750 грн., що становить 175 тис. доларів США, суд виходив із того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично укладено договір позики, за яким у ОСОБА_5 виник обов’язок щодо повернення грошових коштів. Оскільки ОСОБА_5 не виконав свої зобов’язання щодо повернення ОСОБА_4 грошових коштів, суд дійшов висновку про стягнення коштів в примусовому порядку.
Разом з тим, на розгляд суду за зустрічним позовом були заявлені, зокрема, вимоги про визнання договорів від 10 жовтня 2007 року та від 16 квітня 2008 року, а також заяви ОСОБА_4 від 12 травня 2008 року недійсними; витребування із незаконного володіння ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 175 тис. доларів США та повернення ОСОБА_4 для подальшої передачі ОСОБА_3 в порядку реституції.
Вимог про стягнення грошових коштів в розмірі 883 750,00 грн., що становить 175 тис. доларів США з підстав невиконання прийнятих на себе зобов’язань за договором позики ОСОБА_4 не заявлялося, клопотання про зміну підстав позову в матеріалах справи відсутнє, що свідчить про задоволення судом зустрічного позову з інших підстав, ніж зазначені в зустрічній позовній заяві.
Отже, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, та встановивши, що заборгованість ОСОБА_4 становить 1 553 884 грн., стягнув з останнього 1 764 609 грн.
Оскільки з‘ясування наведених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2009 та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Є.П. Євграфова
В.П. Гончар
Т.П. Дербенцева
М.І. Наумчук