У Х В А Л А

8 квітня 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

         Пшонки М.П.,       Леванчука А.О.,     Макарчука М.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» (далі – КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня»), головного лікаря КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ОСОБА_5, третя особа – управління охорони здоров’я Запорізької державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 грудня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що з 1 жовтня 2007 року перебуває в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді заступника головного лікаря з хірургічної допомоги в КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня». Наказом № 161 від 27 березня 2009 року на підставі результатів комісійної перевірки управління охорони здоров’я Запорізької державної адміністрації на нього було накладено дисциплінарне стягнення – догана за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, а саме: грубе порушення субординації, основних принципів медичної етики деонтології, що призвело до встановлення неіснуючого діагнозу, неправильної тактики лікування, передчасної виписки хворої зі стаціонару в тяжкому стані з рекомендаціями протипоказаної променевої терапії. Позивач вважає наказ про накладення на нього дисциплінарного стягнення незаконним, оскільки ґрунтується на неправдивих, перекручених обставинах щодо проступку, якого він не вчиняв, а вказані дії не відносяться до його функціональних обов’язків. Крім того, позивач вказав, що зазначене дисциплінарне стягнення застосовано з порушенням трудового законодавства, оскільки відсутня його вина у вчиненому проступку та накладено стягнення з пропущенням строку. Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 161 від 27 березня 2009 року в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності та стягнути з відповідачів солідарно 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 9 грудня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

    У касаційній скарзі позивач ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що провина позивача та факт скоєння дисциплінарного проступку підтвердились при розгляді даної справи наданими доказами та показаннями свідків. Крім того, перед накладенням дисциплінарного стягнення відповідач звертався до позивача з пропозицією надати свої пояснення, на що отримав відмову, у зв’язку з чим було складено відповідний акт, що не заперечував сам позивач.  

            Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 грудня 2010 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 грудня 2010 року залишити без зміни.  

    Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

          Пшонка М.П.         Леванчук А.О.     Макарчук М.А.