Справа №22-810/2006                                           Головуючий у 1 інстанції Голуб Т.І.

Категорія 41                                                       Доповідач Песоцька Л.І.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

З серпня 2006 року колегія суддів Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - судді Песоцької Л.І.

суддів Меленчука В.С., Костромітіна В.С.

при секретарі Лепеха О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) „Розівський елеватор" про стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди і зміну дати звільнення за апеляційною скаргою позивача на рішення Волноваського районного суду Донецької області 11 травня 2006 року,

встановила:

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача на його користь середньої заробітної плати за затримку розрахунку та видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди в розмірі 1740 грн., зміну дати звільнення, посилаючись на те, що з 22 вересня по 18 жовтня 2005 року він працював майстром у Каранському заготівельному пункті ВАТ „Розівський елеватор", з вини відповідача трудова книжка і заробітна плата видані йому тільки 10 листопада 2005 року.

У лютому 2006 року позивач звернувся з додатковою заявою, в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку розрахунку, посилаючись на те, що відповідач не доплатив йому заробітну плату за вересень 2005 року в сумі 15 грн.27 коп.; не виплатив заробітну плату в сумі 27 грн.63 коп. за один день роботи у жовтні 2005 року, не виплатив компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки, крім того, не відшкодував витрати на проходження медичного огляду в розмірі 49 грн.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 11 травня 2006 року стягнуто з ВАТ „Розівський елеватор" на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 55 грн.32 коп., відшкодування витрат на проходження медичного огляду в сумі 19 грн.50 коп. В решті частини вимог відмовлено. Стягнуто з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, скасувати, задовольнити його вимоги.

Представник відповідача двічі в судове засідання не з'явився, про причини неявки представника відповідач не повідомив.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення скасуванню в частині

відмови у задоволенні позовів про стягнення заробітної плати за жовтень 2005 року, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, зміну дати звільнення і зміні в частини задоволення позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22 вересня 2005 року працював майстром у Каранському заготівельному пункті, який є структурним підрозділом ВАТ „Розівський елеватор". З 18 жовтня 2005 року він звільнений з роботи за п.1 ст.36 КЗпП України за заявою від 17 жовтня 2005 року. В день звільнення позивач працював, але йому не була видана трудова книжка і не проведений розрахунок. 10 листопада 2005 року позивачу видана трудова книжка, виплачена заробітна плата за жовтень 2005 року.

Позивач посилався на те, що у вересні 2005 року його оклад був 580 грн. і тому йому не доплачена заробітна плата в сумі 15 грн.27 коп. Судом правильно відмовлено в задоволенні даної вимоги, оскільки з наданих відповідачем штатного розкладу, наказу про прийняття позивача на роботу, вбачається, що у вересні 2005 року оклад позивача складав 540 грн. і тому відповідач правильно нарахував йому заробітну плату за вересень.

Позивач посилався на те, що у жовтні працював 12 днів, а заробітна плата виплачена за 11 днів. Доказів, які б спростовували обґрунтованість даного позову відповідач не надав, у тому числі і апеляційному суду. За графіком роботи до дня звільнення позивач відпрацював у жовтні 12 днів. Оскільки з 1 жовтня 2005 року оклад позивача складав 580 грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена заробітна плата в сумі 27 грн.62 коп. (580 : 21).

Перевіряючи рішення в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 55 грн.З2 коп., оскільки в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення в повному обсязі, колегія суддів вважає, що суд неправильно визначив розмір компенсації.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.7 зазначеного Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток або компенсації за невикористану відпустку, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

З урахуванням цих положень суму компенсації за невикористану відпустку, яка підлягала виплаті позивачу, необхідно визначити виходячи із його заробітної плати за

час роботи з 22 вересня по 18 жовтня 2005 року і кількості календарних днів в цьому періоді (122,73 + 303,81+ 27,62 = 454,16 : 27 х 2 = 33,64). Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за 2 дні невикористаної відпустки в сумі 33 грн.64 коп.

Не погоджуючись з доводами ОСОБА_1 про затримку з вини відповідача видачі трудової книжки та розрахунку, суд вказав на те, що в день звільнення відповідач не міг видати позивачеві трудову книжку і провести розрахунок, оскільки трудова книжка була на головному підприємстві в Запорізькій області, яке знаходиться на відстані 70 км від Каранського заготівельного пункту, і позивач відмовився їхати за нею, а в касі підприємства не було грошей для розрахунку з ним. 19 жовтня 2005 року відповідач міг отримати трудову книжку і розрахунок, але не з'явився. З висновком суду не можна погодитись.

Згідно з ч.І ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.І ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З урахуванням зазначених положень закону відповідач, прийнявши рішення про звільнення позивача, зобов'язаний був прийняти усі заходи до своєчасної видачі трудової книжки та розрахунку. Посилання відповідача на те, що трудова книжка знаходилась на головному підприємстві і позивач міг сам поїхати за нею, на відсутність грошових коштів у касі в день звільнення (а.с.4, 63, 66,77) не свідчать про відсутність вини відповідача і не є підставами для звільнення його від відповідальності за затримку розрахунку і видачі трудової книжки.

Доводи відповідача про те, що з 19 жовтня 2005 року позивач міг отримати розрахунок та трудову книжку і не отримав зі своєї вини не можуть бути прийняті до уваги, оскільки доказів тому, що позивач був повідомлений про можливість отримання трудової книжки і розрахунку в зазначений день, відповідачем не надано.

Позивач посилався на те, що трудову книжку та розрахунок йому обіцяли видати в день видачі заробітної плати 10 листопада 2005 року. І саме в цей день йому видали трудову книжку і заробітну плату за жовтень 2005 року.

Крім того, задовольняючи позов про стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки, суд не врахував, що невиплата компенсації також свідчить про затримку розрахунку з вини відповідача.

Згідно з п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.

Оскільки встановлена затримка видачі трудової книжки з вини відповідача, вимоги позивача про зміну дати звільнення з 18 жовтня на 10 листопада 2005 року є обґрунтованими.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. В разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Згідно із Законом України № 3248 від 20 грудня 2005 року, який набрав чинності з 5 січня 2006 року, виключена частина третя ст.117 КЗпП України про зменшення розміру компенсації на суму заробітної плати за новим місцем роботи.

У відповідності з роз'ясненнями, викладеними у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період його затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разу не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Визначаючи середній заробіток за період затримки розрахунку, колегія суддів враховує положення п.2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Середньоденний заробіток позивача складає: 122,73 + 303,81+ 27,62 = 454,16 : 17 (5+12) = 26,72 грн.

Оскільки відповідачем 10 листопада 2005 року позивачеві виплачена заробітна плата за жовтень 2005 року, то з 18 жовтня 2005 року по 10 листопада 2006 року підлягає стягненню середній заробіток в повному обсязі, а за період з 11 листопада 2005 року по 11 травня 2006 року ( позивач просить стягнути по день винесення рішення місцевим судом) - з урахуванням суми, яка не була сплачена на той час, і частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Невиплачена позивачеві з 11 листопада 2005 року по 11 травня 2006 року грошова сума 61,26 (33,64+27,62) складає 17 % від суми заборгованості (33,64+27,62+303,81=365,07).

Таким чином, сума середнього заробітку за затримку розрахунку складає: з 18 жовтня по 10 листопада 2005 року - 454,24 грн., з 11 листопада 2005 року по 11 травня 2006 року -558,72 грн., а всього 1012,96 грн.

Враховуючи обставини справи, наведене позивачем обґрунтування завданої моральної шкоди, колегія суддів вважає, що підлягає частковому задоволенню позов

про відшкодування моральної шкоди зі стягненням з відповідача на користь позивача відшкодування в розмірі 200 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, колегія суддів визначила грошові суми на користь позивача без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

В частині стягнення на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на проходження медичного огляду рішення підлягає залишенню без зміни.

При розгляді справи судом першої інстанції приймало участь декілька представників відповідача за довіреностями, в судовому засіданні оголошувались перерви, тому безпідставні посилання позивача на допуск до участі у справі представника без повноважень.

У зв'язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з нього на користь держави судового збору в розмірі 7 грн. 5 Окоп.

З відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 59 грн.50 коп. (51 + 8,50) і витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі ЗО грн. на користь державного підприємства „Судовий інформаційний центр".

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 травня 2006 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовів про стягнення заробітної плати за жовтень 2005 року, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, зміну дати звільнення, в частині стягнення судового збору; змінити в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, про зміну дати звільнення - повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Розовський елеватор" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за 1 день жовтня в сумі 27 (двадцять сім) грн.62 коп.; компенсацію за дні невикористаної відпустки - в сумі 33 (тридцять три) грн.64 коп.; середній заробіток за затримку видачі трудової книжки і розрахунку з 18 жовтня 2005 року по 11 травня 2006 року в сумі 1012 (одна тисяча дванадцять) грн.96 коп., відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 (двісті) грн.

Вважати ОСОБА_1 звільненим з роботи з Відкритого акціонерного товариства „Розовський елеватор" з 10 листопада 2005 року.

В решті частини рішення залишити без зміни.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Розовський елеватор" судовий збір в сумі 59 грн.50 коп. на користь держави, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн. на користь Державного підприємства „Судовий інформаційний центр".

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Судді