Справа № 22-ц-484/2011
Категорія 41
Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.
Суддя-доповідач Перегінець Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Перегінець Л.В.
суддів: Меленко О.Є.,Павлишиної А.Т.
з участю: cекретаря Сурмачевської У.С.
представника відповідача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду Івано-Франківської області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно захопленої земельної ділянки – стежки, що знаходиться в с.Устеріки (присілок Центр) Верховинського району, Івано-Франківської області, яка належить їй на праві власності. Позов обгрунтовувала тим, що відповідачка тривалий час чинить їй перешкоди в користуванні стежкою, а у 2010 році розібрала огорожу та скосила її траву, тому порушене право підлягає захисту.
_____________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-484/2011р. Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.
Категорія 41 Доповідач Перегінець Л.В.
ОСОБА_3 подала зустрічний позов до Устеріківської сільської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4 з участю третьої особи без самостійних вимог Управління Держкомзему у Верховинському районі, в якому просила визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку № 012322 виданий ОСОБА_4 від 14.01.1999 року та Державний акт на право приватної власності на землю № 015549 виданий ОСОБА_5 від 28.08.2002 року, оскільки в Державному акті ОСОБА_4 зазначено недостовірні дані про дарування земельної ділянки та заповіт, а для оформлення Державного акту ОСОБА_5 не було підстав, оскільки рішення сільською радою не виносилося.
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2011 року задоволено зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнано недійсними Державний акт на право власності на земельну ділянку № 012322 виданий ОСОБА_4 від 14.01.1999 року та Державний акт на право приватної власності на землю № 015549 виданий ОСОБА_5 від 28.08.2002 року, стягнуто з
позивача за первинним позовом судові витрати. В задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
З таким рішенням не погодилася ОСОБА_5, про що подала апеляційну скаргу. Просить рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 скасувати та постановити нове рішення про задоволення первинного позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно захопленої земельної ділянки. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач ОСОБА_3 не довелела суду, яким чином державний акт на право власності на землю ОСОБА_5 порушує її право. Крім того, земельну ділянку остання отримала в дар, але не оформила право власності і не зареєструвала його, тому не є належним позивачем. Тоді як її право підтверджено державним актом і спірна стежка вказана на ньому та не входила до площі , відведеної ОСОБА_6 Тривалий час відповідачка чинить перешкоди в користуванні стежкою, а у 2010 році розібрала огорожу та скосила її траву, тому її право підлягає захисту, а позов до задоволення.
В судове засідання апелянт, представник відповідача-сільської ради та третьої особи не з»явилися.
Відповідач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала. Суду пояснила, що не чинила перешкод в користуванні стежкою позивачці, оскільки остання знаходиться на подарованій їй дідом земельній ділянці. ОСОБА_5 користувалася тривалий час їх стежкою, після чого будучи землевпорядником оформила державний акт із зазначенням даної стежки в межах своєї ділянки. Оскільки такі дії вчинено в порушення її прав, вона оскаржила виданий ОСОБА_5 Державний акт на право приватної власності на землю. Державний акт виданий ОСОБА_4 також був виданий з порушенням, оскільки на його ім”я договір дарування не вчинявся, тому рішення суду вважає правильним.
Представник ОСОБА_4 щодо доводів апеляційної скарги заперечив, вважає, що винесене судом рішення є правомірним, просить залишити його без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що видача Державного акту ОСОБА_5 була здійснена без вилучення земельної ділянки в ОСОБА_3 та не було рішення органу місцевого самоврядування. А Державний акт на земельну ділянку ОСОБА_4 був виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 14.10.1998 року за № АН 161169 ОСОБА_3 та заповіту від 25.02.1997 року, який втратив чинність.
Проте такий висновок не можна вважати повністю обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону в частині вирішення зустрічного позову, що випливає з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу користування стежкою, яка розмежовує дві земельні ділянки.
Встановлено, що ОСОБА_5 згідно Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку № 015549 від 28 серпня 2002 року на підставі рішення Устеріківської сільської ради від 30.03.1997 року отримала у приватну власність земельну діляку площею 0,6600 га.
Згідно Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку № 012322 від 14 січня 1999 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 14.10.1998 року за АН 161169 та заповіту від 25.02.1997 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,4444 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Згідно Акту від 25.05.2010 року складеного комісією організованою Устеріківською сільською радою зафіксовано, що між земельними ділянками сторін існує прохідна стежка, що з”єднує дві ділянки. ОСОБА_3 розібрала огорожу зі сторони земельної ділянки сина по всій довжині прохідної стежки та скосила траву, огорожу влаштовувала ОСОБА_8
Статтею 57 ЦПК визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивач не навела суду доводів, які підтверджують її позовні вимоги, зокрема щодо захоплення відповідачкою належної їй земельної ділянки та чинення перешкод в користуванні стежкою оскільки як вбачається з матеріалів справи, спірна стежка знаходиться в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_4 згідно Державного акту і такий ОСОБА_5 не оскаржувала. Крім того, як вбачається з наявних у справі доказів, дана стежка була позначена в Державному акті виданому ОСОБА_6 від 01.03.1993року та Державному акті ОСОБА_4 від 14.01.1999 року, тоді як Державний акт ОСОБА_5 було видано 28.08.2002 року.
Посилання з цього приводу апелянта на акт комісії сільської ради від 25.05.2010 року не заслуговує на увагу, оскільки комісією підтверджено розібрання огорожі та викіс трави, без встановлення обставин, які стосуються власності чи користування земельною ділянкою, конкретних обставин щодо розміщення стежки .
Тому висновок суду першої інстанції щодо відмови в позові ОСОБА_5 є правильним.
Разом з тим, висновок суду про неправомірність видачі двох державних актів про право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та визнання їх недійсними за зустрічним позовом ОСОБА_3 не можна вважати правильним в повній мірі з огляду на наступне:
ОСОБА_3 зокрема заявлено вимогу про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку № 015549 від 28 серпня 2002 року виданого ОСОБА_5 вказуючи на порушення , які мали місце під час його видачі, з чим погодився суд. Проте в матеріалах справи відсутні докази, які вказують на порушення прав безпосередньо самої позивачки ОСОБА_3 щодо користування чи розпорядження земельною ділянкою в силу видачі Державного акту ОСОБА_5 Тоді як право на земельну ділянку у встановленому порядку в неї не оформлене.
Особливістю набуття суб'єктивного права власності на землю громадянами і юридичними особами є те, що для виникнення права власності на земельну ділянку не достатньо лише одного юридичного факту, а має бути юридичний склад, з яким закон пов'язує настання, зміну і припинення правовідносин власності на землю. Це означає, що прийняття органами місцевого самоврядування чи державної влади рішення, укладення цивільно-правової угоди про передачу земельної ділянки у власність не призводить до появи нового власника землі, якщо не будуть виконані інші юридичні дії щодо формування земельної ділянки як об'єкта права власності, виготовлення, видачі і реєстрації документа про право власності на землю.
Тому в задоволенні такої вимоги слід відмовити за безпідставністю, а в цій частині рішення суду скасувати.
В решті вимог ОСОБА_3, суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним Державного акту на земельну ділянку виданого ОСОБА_4, оскільки як встановлено, останній був виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 14.10.1998 року за АН 161169 та заповіту від 25.02.1997 року. Тоді як фактично, договір за вказаною датою та номером був оформлений на ОСОБА_3, матір ОСОБА_4, а заповіт у зв”язку з оформленням договору дарування, втратив свою силу. Оскільки внаслідок оформлення Державного акту ОСОБА_4 порушено право ОСОБА_3, на ім”я якої оформлено договір дарування землі, її вимога про визнання такого недійсним є обгрунтованою.
На підставі ст.ст.116,131,132,140,152,158,212 Земельного кодексу України та керуючись ст. ст. 59,60,218, 309, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволити частково.
Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2011 року в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку № 015549 від 28 серпня 2002 року недійсним скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку № 015549 від 28 серпня 2002 року недійсним відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Перегінець Л.В.
Судді Меленко О.Є.
Павлишина А.Т.