УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Євграфової Є.П., Гончара В.П., Сімоненко В.М., Юровської Г.В., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ВАТ «Севастопольський Маяк» до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ВАТ «Севастопольський Маяк» на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 03 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 14 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 2 лютого 2009 року ним введено в експлуатацію ПК-2 на 19 квартир корпусу АДРЕСА_1. Однак, за відомістю, яку надав йому КП «БТІ та ДРОНМ» м. Севастополя, квартира НОМЕР_1 в цьому будинку належить на праві приватної власності відповідачці.
Вважаючи набуття квартири відповідачкою незаконним, ВАТ «Севастопольський Маяк» просило суд визнати за ним право власності та витребувати квартиру АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння відповідачки.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 3 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 14 жовтня 2010 року в позові відмовлено.
В касаційній скарзі ВАТ «Севастопольський Маяк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Судами встановлено, що спірна квартира належить відповідачці на праві приватної власності, що підтверджується довідкою БТІ та ДРОНМ № 1275 від 26 серпня 2008 року.
Відмовляючи в позові на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачка є добросовісним набувачем спірного майна, останнє належало його власнику –ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2008 року й не було обтяжено арештом.
Наведені висновки є передчасними з огляду на наступне.
В силу положень ч. 2 ст. 331 та ст. 876 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно, яке підлягає прийняттю в експлуатацію, виникає з моменту завершення будівництва та прийняття в експлуатацію. Власником об’єкту будівництва або результату будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Звертаючись із позовом, позивач зазначав, що є замовником будівництва будинку, щодо якого 2 лютого 2009 року було затверджено акт державної приймальної комісії з прийняття об’єкту в експлуатацію.
Наведеним доводам та наявному в матеріалах справи акту державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 2 лютого 2009 року суд оцінки не дав, щодо наявності у позивача як замовника забудови права, що підлягає захисту не визначився.
Цивільним кодексом України в главі 29 передбачено цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння від добросовісного набувача.
Частина 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом зазначених правових норм та відповідно до вимог ст. ст. 214, 307, 316 ЦПК України суди повинні були встановити: чи вибуло майно з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування в силу зазначених обставин, а також чи придбав набувач це майно за відплатним договором, чи не знав та не міг знати він про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Ураховуючи вимоги ст. 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач – довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що право власності на спірне майно за ОСОБА_2 було зареєстроване на підставі рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25 квітня 2007 року, яке було скасовано ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 18 грудня 2008 року, текст якої наявний в матеріалах справи.
Наведеним обставинам суд оцінки не надав, доводи позивача щодо вибуття майна з його володіння поза його волею не перевірив та за відсутності в матеріалах справи доказів щодо продажу спірного майна в порядку виконання судового рішення безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 388 ЦК України.
Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не перевірив доводів сторін та не дослідив обставини вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею, добросовісності чи недобросовісность набуття майна відповідачем, наслідком якого є витребування або відмова у витребуванні набутого ним майна відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.
Апеляційний суд помилок суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права не виправив та помилково залишив рішення без змін.
Оскільки з‘ясування обставин щодо вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею, добросовісності чи недобросовісності набуття майна відповідачем має суттєве значення для правильного вирішення спору, ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ВАТ «Севастопольський Маяк» задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 3 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 14 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: М.П. Пшонка
Є.П. Євграфова
В.П. Гончар
В.М. Сімоненко
Г.В. Юровська