У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Дем’яносова М.В., Євграфової Є.П.,
Гончара В.П., Колодійчука В.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” про стягнення грошової винагороди при звільненні у зв’язку з виходом на пенсію , за касаційною скаргою державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 1 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_3 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач у порушення вимог колективного договору, при звільненні у зв’язку з її виходом на пенсію не виплатив їй грошову винагороду в розмірі 10 тарифних ставок за безперервний стаж роботи понад 38 років.
ОСОБА_3 просила стягнути з державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” на її користь 75 710 грн.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 1 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” на користь ОСОБА_3 75 710 грн. грошової винагороди, 3 тис. грн. за надання правової допомоги та 500 грн. за написання позовної заяви.
У касаційній скарзі державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” просить скасувати ухвалені у справі рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач порушив вимоги колективного договору при звільненні позивачки в зв’язку з виходом на пенсію, виплативши їй тільки компенсацію за невикористану відпустку та грошову винагороду при виповненні 55 років у залежності від стажу роботи в розмірі двох посадових окладів, хоча був зобов’язаний виплатити крім цього ще 10 тарифних ставок винагороди за безперервний стаж роботи в електроенергетичній галузі.
Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.
Статтею 15 Закону України “Про оплату праці” передбачено форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, – власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, – з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом.
Пунктами 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” роз’яснено, що з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 5 липня 1971 року по 15 жовтня 1990 року працювала на Калуській базі матеріально-технічного забезпечення ВЕО “Львівенерго”. З 16 жовтня 1990 року по 14 березня 2009 року на посаді головного бухгалтера “Калуської теплоенергоцентрал” (а. с. 3-12).
Наказом № 94-к від 23 лютого 2010 року ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з виходом на пенсію і вона отримала одноразову матеріальну допомогу в розмірі двох посадових окладів (а. с. 14).
Відповідно до п. 11.2 Колективного договору державного підприємства “Калуська теплоенергоцентраль” працівникам пенсійного віку, які вперше звільняються при наявності права на отримання пенсії виплачується грошова винагорода, в залежності від непереривного стажу роботи на підприємстві, якщо непереривний стаж роботи більше 25 років то 10 тарифних ставок.
Крім цього, вказаним колективним договором передбачено, що грошові виплати по п. 11.1, 11.2 проводяться за рахунок і в межах коштів відповідних статей матеріального заохочення, затверджених підприємством на поточний рік.
Вирішуючи спір, суд у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин та не з’ясував, чи існують межі матеріального заохочення затверджені підприємством на поточний рік, якщо такі існують то чи відповідають грошові виплати за п. 11.2 встановленим межам.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, не з’ясував всіх обставин справи та не дав їм правової оцінки й залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” задовольнити.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 1 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: М.В. Дем’яносов
В.П. Гончар
Є.П. Євграфова
В.М. Колодійчук