НАХІМОВСЬКИЙ  РАЙОННИЙ СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

І інстанція

Справа №2-1359/11

Кат.4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

(повний  текст)

15 квітня 2011 року Нахімовський районний суд міста Севастополя в складі:

головуючого –судді Кравченко В.Є.

при секретарі –Пронкіній К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку подружнього майна,

                       В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з вимогами до відповідача ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 Свої вимоги позивач мотивував тим, що під час знаходження у шлюбі, він, разом  з відповідачкою за договором купівлі-продажу від 19.08.1985 року придбали 1/3 частку спірного будинку, яка була зареєстрована на ім'я відповідачки ОСОБА_2, у зв’язку з чим, позивач вважає це майно спільним майном подружжя, та, посилаючись на статті 60,68-70 Сімейного кодексу України, просить визнати за ним право власності на 1/6 частку домоволодіння.

У судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, просили задовольнити у повному обсязі по заявленим підставам.

Відповідач та її представник позовні вимоги не визнали, заперечували проти визнання за відповідачем права власності на 1/6 частку квартири, з тих підстав, що позивачем пропущений строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом, тому що шлюб між сторонами був розірваний за ініціативою позивача, у судовому порядку у 1994 році, тоді як до суду позивач звернувся лише у 2010 році. Звертають увагу суду на те, що позивач достовірно знав про порушення свого права власності на спільне майно, оскільки у 2005 році відповідачка зверталась до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним майном, однак на тій час свого права власності позивач не захищав, позов про розділ подружнього майна не подавав.   

Суд, вислухавши доводи позивача, відповідача та представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, знаходить вимоги позову такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.01.1981 року. Рішенням Нахімовського районного суду  м.Севастополя від 05.12.1991 року шлюб між сторонами розірваний, про що вчинений запис у книзі реєстрації актів громадянського стану № 703 від 20.12.1994 року, та підтверджується копією рішення про розірвання шлюбу та копією свідоцтва про розірвання шлюбу, що є в матеріалах справи.

Також встановлено, що за договором купівлі-продажу від 19.08.1985 року, зареєстрованим державним нотаріусом Н.М.Суптеля, 1/6 частина будинку АДРЕСА_1 придбана відповідачкою ОСОБА_2

При з’ясуванні обставин справи, судом встановлено факт, який не заперечується сторонами, того, що  сім’я сторін фактично  розпалася з 1994 року, з цього часу сторони не ведуть спільного господарства.

У відповідності до ч.2 ст.72 Сімейного Кодексу України, до вимоги про  поділ  майна,  заявлених  після  розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Строк позовної давності обчислюється  від  дня, коли  один  із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ініціатором розірвання шлюбу був позивач, при розірванні шлюбу він не ставив питання про розділ майна подружжя. Як він сам пояснив у судовому засіданні, на час розірвання шлюбу він не претендував на спірну частку будинку, оскільки мав намір отримати службову квартиру, так як стояв у черзі на поліпшення житлових умов.

Доводи позивача відносно того, що строк позовної давності не почав спливати, оскільки ні зараз ні раніше позивачу не чинилися перешкоди у користуванню власності, суд оцінює критично, оскільки як безперечно встановлено судом та підтверджується рішенням Нахімовського райсуду м.Севастополя від 04.03.2005 року позивачка зверталася з позовом про визнання позивача таким, що втратив право користування житловою площею у спірному будинку. Як вбачається з цього рішення суду, ОСОБА_1 пояснював, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні будинком. Таким чином, на думку суду безперечно встановлено, що перешкоди у користуванні спільним майном подружжя позивачу чинилися ще у 2005 році, відповідач ОСОБА_2 не визнавала за позивачем ОСОБА_1 право власності на спірний будинок, чинила йому перешкоди у користуванні спільним майном, питалася визнати його таким, що втратив право на користування спільним майном у судовому порядку. Однак позивач стверджуючі у 2005 році, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні спільним майном подружжя, не звернувся за захистом своїх прав, відповідний позов до суду не надав, тобто погодився з тим, що право власності на спільне майно подружжя залишається бути зареєстрованим тільки за відповідачкою.

Позивач у відповідності до ст.11,12,15,16 ЦК України мав право на захист свого невизнаного право на спільне майно подружжя, однак за захистом свого права кожна особа повинна звертатися своєчасно (ст.256 ЦК України).    

Як вбачається з позову, він заявлений на підставі статей Сімейного кодексу України. В силу положень ст.ст. 12,20 цього кодексу України до вимог, що випливають  з сімейних відношень, розповсюджується позовна давність у відповідності з Цивільним кодексом України. Суд вважає, що вимоги позивача не відносяться до тих, на які, в силу ст.268 ЦК України, позовна давність не розповсюджується, а тому вважає за необхідним застосувати наслідки спливу строку позовної давності, передбачені ч.4 ст.267 ЦК України.

В силу положень  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення  у  цивільній справі»і роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

В силу приписів  ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що відповідач та представник відповідача привили переконливі докази в обґрунтування своїх заперечень на позов, в свою чергу, позивач та представник позивача не довів суду відсутність пропуску позовної давності.

 Інших доказів в обґрунтування вимог по заявленим підставам позивачем не надано.

Враховуючи викладене, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

В силу положень ч.4 ст. 88  ЦПК України, у зв’язку з відмовою в позові судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

На підставі ст.ст. 12, 20, 69, 72 Сімейного кодексу України, ст. ст. 11, 12, 15, 16, 256-264 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60,ч.3ст.61, 209, 212, 214-215, 218 Цивільного процесуального Кодексу України, суд

                                                   В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку подружнього майна –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Севастополя шляхом подання апеляційної скарги через Нахімовський районний суд м. Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.   

Суддя Нахімовського районного

суду м. Севастополя                                          В.Є.Кравченко