Справа №11-371-2006 Головуючий у І інстанції Дзюба М.В.
Категорія 122ч. 1 Доповідач Шаліна Т.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2006року колегія суддів Судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого: Шаліної Т.О.
суддів: Козлова О.М., Шапар Ю.І.
при секретарі: Мамаєвій С.
за участю прокурора: Галані І.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на вирок Приморського районного суду М. Маріуполя від 28 березня 2006 року, яким
ОСОБА_3 , уродженця м. Маріуполя, громадянина України, з середньо-технічною освітою, не працюючого, раніше не судимого, проживаючого у АДРЕСА_1
засуджено за ст. 122 ч.І КК України до 2 років обмеження волі. Утримано на користь потерпілого ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2500грв.
ВСТАНОВИЛА
За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у вчинені злочину при наступних обставинах.
12 вересня 1995 року приблизно о 19 год.ЗОхв., знаходячись у приміщені будинку АДРЕСА_2, навмисно, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин, наніс удар швайкою у потиличну частину голови потерпілому ОСОБА_1., причинивши йому тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості, які не є небезпечними для життя під час причиненім, але потягли за собою тривалий розлад здоровья.
Потерпілий у апеляції просить вирок скасувати і постановити новий вирок, яким визнати засудженого винним за ст. 102 ч.І КК України 1960 року и призначити покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, або повернути справу на додаткове розслідування, оскільки засуджений вчинив, на його думку замах на його життя. Вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосований кримінальний закон і призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Вважає, що під час судового розгляду по справі були встановлені обставина, які свідчать, що в діях засудженого містяться ознаки злочину, передбаченого ст.15ч.2,115ч.2п.6 КК України. Але суд не дав цьому належну оцінку. Крім того, суд визнав винним засудженого за ст. 122 ч.І КК 2001 року, але злочин було вчинено у 1995році і його дії необхідно кваліфікувати за ст. 102 ч.І КК України, яка передбачає більш тяжке покарання.
Захисник засудженого ОСОБА_2 у апеляції просить вирок змінити, пом'якшити засудженому покарання і призначити його із застосуванням ст. 75 КК України. Вказує, що призначаючи покарання, суд першої інстанції не взяв до уваги, що засуджений раніше до кримінально відповідальності не притягувався, проживає зі старими батьками, які знаходяться на його утриманні, а його батько дуже хворіє і потребує стороннього догляду.
Заслухавши суддю-доповідача; потерпілого, який підтримав доводи своєї апеляції і наполягав на її задоволенні; засудженого, який не погодився з доводами апеляції потерпілого і просив задовольнити його апеляцію та пом'якшити йому покарання; прокурора, на думку якого підстав для скасування або зміни вироку не вбачається, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні вказаного злочину є обґрунтованими.
Викладені у апеляції доводи про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і, що судом неправильно застосований кримінальний закон є безпідставними.
Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд у ній проведені з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. Викладені у вироку висновки про доведеність винності ОСОБА_3 у вчинені вказаного злочину щодо потерпілого ОСОБА_1 відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими у судовому засіданні і детально викладеними у вироку доказами. А зокрема, його винність підтверджується показаннями вказаних у вироку свідків, матеріалами протоколів слідчих дій.
Суд ретельно перевіряв у судовому засіданні доводи потерпілого ОСОБА_1, аналогічні тим, що викладені у апеляції про те, що засуджений, причиняючи йому тілесні ушкодження, мав намір убити його за борги, але не довів свій намір до кінця по незалежним від його волі причинам..
Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів розцінює аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.
Суд обґрунтовано, мотивуючи висновки про винність ОСОБА_3 у вчиненні вказаного злочину, послався на показання потерпілого у стадії досудового слідства та під час судового розгляду, де він розповідав, як засуджений наніс йому удар швайкою у потиличну частину голови, після чого став вибачатися перед ним і вони разом пішли до робітника міліції ОСОБА_4, де засуджений визнав себе винним і також пробачався..
Крім того, ці показання потерпілого ОСОБА_1 знаходяться у повній відповідності з іншими доказами, які суд дослідив у судовому засіданні. Вони підтверджуються показаннями засудженого та свідка ОСОБА_4. про те, що після того, як засуджений наніс удар потерпілому, він вибачився і вони разом прийшли додому до ОСОБА_4 ., де засуджений визнав себе винним; висновками судово-медичної експертизи про характер і локалізацію заподіяних потерпшому ОСОБА_1. тілесних
ушкоджень, що співпадає з показаннями потерпілого, якими суд обґрунтував свої висновки, даними протоколів інших слідчих дій.
Таким чином, у справі зібрано достатньо доказів, які прямо і побічно викривають ОСОБА_3 у злочині щодо ОСОБА_1
Вирішуючи питання про зміст і направленість умислу ОСОБА_3, суд виходив із сукупності всіх конкретних обставин справи. Сам характер його дій під час причиненим одного удару швайкою у потиличну частину голови потерпілого, свідчить, що він, маючи намір на вбивство потерпілого, мав змогу нанести ще удари і довести намір до кінця, при цьому ніяких перешкод для доведення наміру на вбивство у нього не було, але не зробив цього, тобто діяв з прямим умислом на причинення тілесних ушкоджень.
Крім того, відповідно до вимог ст. 16-1 КПК під час судового розгляду справи суд має бути диспозитивним, створювати необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав. При цьому державне обвинувачення в суді здійснює прокурор.
Згідно із ст.22 КПК прокурор, слідчий зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи.
Із матеріалів справи вбачається, що справа щодо ОСОБА_3 надійшла до суду з обвинувальним висновком про обвинувачення його у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 122ч. 1 КК України (2001 року). Дії засудженого під час досудового слідства були перекваліфіковані у відповідності із ст.5ч.1 КК України(2001 року) зі ст.102ч.1 КК України( 1960р.) на ст.122ч.1 КК України(2001 р.).(а.с.17). Таке ж обвинувачення у суді підтримував і державний обвинувач. Крім того, постановою слідчого від 27 січня 2004 року відмовлено в порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст. 15ч.2,115 КК України (а.с.69), яка на даний час не скасована.
Зазначене свідчить, що відповідно до вимог ст.275 КПК суд діяв у межах пред'явленого ОСОБА_3 обвинувачення. При цьому ні прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, ні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом, правами, передбаченими статтями 276,277 КПК, під час судового розгляду справи не скористалися.
За таких обставин наведені у апеляції потерпілого доводи про перекваліфікацію дій
засудженого на ст. 102 ч.І КК України, а також про повернення справи на додаткове
розслідування для перекваліфікації дій на ст.15ч.2,115ч.2п.6 КК України є
безпідставними.
Правильно проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, та давши їм оцінку, суд прийшов до обгрунтованих висновків про винність ОСОБА_3 у вчиненні ним при викладених у вироку обставинах злочину, за який його засуджено за ст. 122 ч.І КК України.
Згідно із ст.ст.367ч.1п.5, ст.373п.1, ст.378ч.1п.2 КПК України підставами для скасування або зміни вироку при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Апеляційний суд змінює вирок у випадках пом'якшення призначеного покарання, коли визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадку необхідності застосування більш суворого покарання.
У відповідності із ст. 372 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодекс, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції повинен враховувати як тяжкість вчиненого ним злочину, так і його особу і призначити покарання у відповідності з вимогами ст. 65 КК України.
При цьому судом першої інстанції брались до уваги такі дані про особу засудженого, що він визнав себе винним, раніше не судимий. Але судом не було взято до уваги, що засуджений проживає із батьками-пенсіонерами у поганих побутових умовах, а, згідно з висновками медичної комісії, його батько сраждає тяжким захворюванням, у звязку з чим потребує стороннього догляду, тільки засуджений є працездатною особою із усіх членів його сім'ї, а тому батьки знаходяться на його утриманні. Крім того, судом не вззято до уваги, що з часу вчинення засудженим злочину пройшло більше 10 років і за цей час він не яких правопорушень не вчиняв, що свідчить про те, що він не є суспільно небезпечним.
Також, судом були взяті до уваги і обставини, які обтяжують покарання, а саме те, що засуджений ніде не працює, але ця обставина не зазначена у ч.І ст.67 КК України. Згідно із ч.Зст.67 КК України при призначені покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Тому, ця обтяжуюча обставина підлягає виключенню з вироку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не обґрунтовано прийшов до висновку, що покарання у вигляді обмеження волі є відповідним вчиненому засудженим злочину і достатнім для його виправлення. Колегія суддів вважає, що виправлення і перевиховання засудженого можливе без ізоляції його від суспільства, і тому вважає необхідним звільнити його від призначеного судом першої інстанції покарання на підставі ст. 75,76 КК України.
Керуючись ст.. 366, 367, 372,373 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА
Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляцію захисника ОСОБА_2 задовольнити.
Вирок Приморського районного суду м. Маріуполя від 28 березня 2006 року відносно ОСОБА_3 змінити
Виключити із мотивувальної частини вироку обтяжуючу обставину „ ніде не працює».
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного покарання у вигляді 2 років обмеження волі, якщо він на протязі 1 року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього у відповідності із ст. 76 КК України обов'язки : повідомляти органи кримінально виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.
В решті частіш» вирок залишити без зміни.