Справа №11-405

Головуючий у І інстанції Гаврилова Г.Л. Доповідач Шаліна Т.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24   липня   2006   року     колегія   суддів   Судової  палати   по   кримінальним   справам Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого: Шаліної Т.О.

суддів: Козлова О.М., Найдьонової В.А.

з участю прокурора: Вайновського О.М.

та захисника: ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі   апеляцією ОСОБА_2 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 25 травня 2006 року про відмову в задоволенні його скарги про скасування постанови про порушення кримінальної справи.

ВСТАНОВИЛА:

Постановою слідчого СВ Орджонікідзевського РВ ММУ УМВС України у Донецькій області від ЗО вересня 2004 року порушена кримінальна справа по факту шахрайства за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч.З КК України.

Постановою Орджонікідзевського районного суду. м. Маріуполя від 25 травня 2006 року скарга ОСОБА_2 на вказану постанову залишена без задоволення.

У апеляції ОСОБА_2 просить постанову суду і постанову слідчого Орджонікідзевського РВ ММУ УМВС України у Донецькій області Журавльова С. від 30.09.2004 року про порушення кримінальної справи по факту шахрайства за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч.З КК України скасувати. Вказує, що судом суттєво порушені вимоги кримінально-процесуального законодавства, висновки суду не відповідають матеріалам справи , а також суд допустив однобічність і неповноту судового розгляду. Так, його скарга на постанову слідчого надійшла до суду у один день з кримінальною справою, але не була розглянута ні у встановлений законом термін 10 днів, ні при попередньому розгляді справи, а була розглянута тільки 14 квітня 2005 року, чим було грубо порушено його право на захист. Суд не взяв до уваги, що договір купівлі-продажу НОМЕР_2 був предметом розгляду у господарському суді Донецької області, у Донецькому апеляційному господарському суді, у Вищому господарського суду України та у Верховному Суді України і, як на час порушення справи, так і на теперішній час договір визнаний і є законним. Тому приводів та підстав для порушення справи у слідчого не було.

Заслухавши доповідача; ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які підтримали доводи апеляції; думку прокурора, який не погодився з доводами апеляції і наполягав на залишені постанови суду без зміни, вивчивши матеріали за якими порушена кримінальна справа, а також судові матеріали за розглядом скарги ОСОБА_2„ колегія судців вважає, що апеляція підлягає задоволенню за таких підстав.

У постанові слідчого Журавльова С. від 30.09.2004 року про порушення кримінально справи за фактом шахрайства, фактично йдеться про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2(а.с.51 т.2 кримінальної справи). Це свідчить про те, що він є особою, інтересів якої безпосередньо стосується порушена кримінальна справа. Тому у відповідності із загальними засадами кримінально-процесуального законодавства та вимогами ст. 5 5 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, він у праві оскаржити вказану постанову слідчого.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.3,4 Постанови №1 від 11 лютого 2005 року „Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи", судам необхідно мати на увазі, що загроза порушення конституційних прав особи внаслідок незаконного порушення кримінальної справи може виникнути на будь-якому етапі розслідування останньої. Зважаючи на те, що строки оскарження зазначених постанов законом не встановлені, суди повинні приймати до розгляду скарги на ці постанови протягом усього часу, поки справа перебуває у проваджені органів дізнання, слідчого, прокурора. Проте, якщо така скарга надійшла до суду незадовго до закінчення слідства, вона відповідно до ч.4ст.П0, ч.6ст.234, ч.Зст.236 КПК може бути розглянута під час попереднього розгляду справи за умови, що такий розгляд залежно від конкретних обставин можливий у розумні строки. Скарга на постанову про порушення кримінальної справи розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів із дня її надходження.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 31 січня 2003 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень частини третьої статті 120,частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 КПК України (справа № 1-12-2003), унеможливлення розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи на стадії досудового слідства, відкладення її перевірки судом на стадію попереднього розгляду кримінальної справи або на стадію розгляду її по суті, відстрочка судового контролю обмежують конституційне право людини на судовий захист, який є гарантією всіх прав і свобод людини і громадянина. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом ( стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права ( стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Право на судовий захист є одним з конституційних прав. Скарги до суду на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи повинні розглядатися судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства.

Як вбачається із матеріалів, досліджених колегією суддів, скарга ОСОБА_2 на постанову про порушення кримінальної справи надійшла до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя 24 січня 2005 року і зареєстрована за вхідним номером 1256. У цей же день до суду надійшла і кримінальна справа за його обвинуваченням за ст.190ч.4,358ч.1,358ч.2 КК України і зареєстровано за № НОМЕР_1. Попередній розгляд по справі був проведений 17 лютого 2005 року, але скарга на постанову про порушення

кримінальної справи, не зважаючи на вимоги ч.б ст.234 та ч.З ст.236 КПК України, при цьому не розглядалась, а була розглянута у окремому проваджені тільки 14 квітня 2005 року, також з порушенням строку, передбаченого ст.236 КПК України. При цьому було прийняте рішення про приєднання скарги до матеріалів кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 для розгляду при розгляді справи по суті. Ухвалою Донецького Апеляційного суду від 17 жовтня 2005 року вказана постанова суду скасована і справа повернута на новий судовий розгляд у порядку, передбаченому ст.236-2 КПК України.

Не дивлячись на те, що згідно із ч.7 ст. З 74 КПК України вказівки суду, який розглянув справу у апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді, суд першої інстанції залишаючи скаргу ОСОБА_2 без задоволення, у постанові від 25 травня 2006 року вказує, що враховує те, що на даний час судом розглядається кримінальна справа відносно ОСОБА_2, тому питання про законність або незаконність порушення кримінальної справи буде вирішене постановленим судом рішенням - виправдувальним або звинувачувальним вироком.

Таким чином, суд першої інстанції, залишаючи скаргу ОСОБА_2 без задоволення, грубо порушив його право на судовий захист, яке закріплено у Декларації прав людини 1948 року, Міжнародному пакті про громадські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.55 Конституції України. Тому, колегія суддів вважає, що постанова від 25 травня 2006 року є відстрочкою судового контролю, яка обмежує конституційне право ОСОБА_2 на судовий захист, який є гарантією всіх прав і свобод людини і громадянина, у зв'язку з чим ця постанова підлягає скасуванню.

Скасовуючи постанову суду, колегія суддів вважає за необхідне постановити свою ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_2 з наступних підстав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 Постанови №1 від 11 лютого 2005 року „Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи", розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суддя вправі з'ясувати лише такі питання: чи були наявними на час порушення справи передбачені ч.1ст.94 КПК приводи; чи мала особа, яка порушила справу, достатні дані, що вказували на наявність ознак злочину (ч.2ст.94 КПК); чи компетентна особа прийняла рішення про порушення кримінально справи і чи було додержано нею встановлений для цього порядок (ст.98 КПК).

Як вбачається з матеріалів, на підставі яких 30 вересня 2004 року слідчим СВ Орджонікідзевського РВ УМВС України в Донецькій області Журавльовим С. була винесена постанова про порушення кримінальної справи по факту шахрайства за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч.З КК України, приводом для порушення даної справи були матеріали кримінальної справи №19-24904 про використання завідомо підробленого документа, а підставою - рапорт оперативного уповноваженого відділу державної служби боротьби з економічними злочинами Орджонікідзевського РВ ММУ УМВС України у Донецькій області Мацафей Г.О. (а.с.52т.2 кримінальної справи).

Але, ні з матеріалів кримінальної справи № 19-24904, ні з рапорту не вбачається з яких документів та свідчень випливає те, що в діях ОСОБА_2 є ознаки шахрайства. Матеріали дослідчої   перевірки та постанова про порушення кримінальної справи не

містять даних про те: яким саме майном ТОВ „Валентина" заволодів ОСОБА_2 і в чому полягає незаконність цього заволодіння; звідки взялась вартість цього майна у розмірі 20000 грн. та з яких відомостей і розрахунків визначено розмір збитків; в чому саме полягав обман та зловживання довірою; що свідчить про те, що ці дії було скоєно з прямим умислом, тобто не містять даних про те, що давало б органу досудового слідства підстави для ствердження, що у діях ОСОБА_2 міститься склад такого злочину як шахрайство, та що шахрайство вчинене у великому розмірі.

Разом з тим, з матеріалів справи та дослідчої перевірки видно, що крім посилань на нерухоме майно, у вигляді нежилого приміщення, площею 489,7 кв.м, та складських приміщень, загальною площею 376,9 кв.м АДРЕСА_1 вартістю 29590 грн., яке відійшло від ТОВ "Валентина" до ПП „Сінкро" на підставі договору купівлі-продажу №НОМЕР_2, укладеного з дозволу податкового керуючого №НОМЕР_3, погодженого з начальником Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя, між службовими особами ТОВ „Валентина" -директором товариства Вагановою Н.Л. і головою товариства Ткаченко Г.І. з одного боку та службовою особою ПП „Сінкро" - директором підприємства ОСОБА_2. з другого боку, та зареєстрованого 18 березня 2002 року у Маріупольському бюро технічної інвентаризації, на підставі якого за актом прийому - передачі від 19 лютого 2002 року вказане майно перейшло ПП „Сінкро", немає посилань на будь-яке інше майно, яке б тим чи іншим чином відійшло від ТОВ "Валентина" ОСОБА_2  або за його сприяння іншим фізичним або юридичним особам.

В той же час, в доводах апеляції ОСОБА_2 вказує на те, що вказане майно ТОВ „Валентина" на законних підставах перейшло у володіння ПП „Сінкро" і вказане майно належить ПП „Сінкро" на праві власності згідно з договором купівлі-продажу №НОМЕР_2, який він, як службова особа ПП „Сінкро" уклав з ТОВ „Валентина". Приватне підприємство „Сінкро" на законних підставах володіє й іншим майном, яке раніше було у власності ТОВ „Валентина" так як воно перейшло у власність ПП„Сінкро" за договором купівлі-продажу від 05 липня 2000 року, при цьому в підтвердження своїх доводів посилається на судові рішення, відповідно до яких всі угоди про придбання майна ТОВ „Валентина" визнані законними.

З доданих до апеляції судових рішень, дійсно вбачається, що рішенням Господарського суду Донецької області від 02 жовтня 2002 року позовні вимоги ПП „Сінкро" були задоволені і суд зобов'язав відповідача-ТОВ„Валентина" звільнити придбані ПП „Сінкро" приміщення, а зустрічний позов ТОВ„Вшіентина" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу приміщень, укладених між сторонами 05.07.00 року та 18.02.02 року залишено без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.03 року вказане рішення залишено без змін.

ТОВ „Валентина" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на цю постанову Донецького апеляційного господарського суду і постановою Вищого господарського суду України від 12.02.04 року постанова Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.03 року залишена без змін.

Оскаржуючи постанову Вищого господарського суду України ТОВ „Валентина" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду України і ухвалою від 01 квітня 2004 року Верховній Суд України відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.02.04 року.

11.05.04 року ТОВ „Валентина" звернулося до Господарського суду Донецької області з заявою про перегляд рішення Господарського суду Донецької області від 02 жовтня 2002 року за нововиявленими обставинами і ухвалою Господарського суду Донецької області від 28 липня 2004 року відмовлено в задоволенні заяви про перегляд вказаного рішення за нововиявленими обставинами.

Таким чином, вказані судові рішення, які набрали законної сили, і, відповідно до ст. 124 Конституції України і ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковими до виконання на всій території України, вказують на те, що право на майно ТОВ „Валентина" перейшло до ПП „Сінкро" правомірно і належить цьому підприємству на законних підставах. При цьому вказані судові рішення не мають жодних натяків на те, що угоди про придбання спірного майна, не відповідали вимогам ст.57 ЦК України (1963 року), яка, відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року) та п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (2003 року), мала б бути застосована у разі укладення угоди внаслідок обману.

Тобто майно ТОВ „Валентина", а саме: нежитлові приміщення першого поверху літера А-3, площею 489,7 кв.м; підвал літера А-П, площею 59 кв.м, складські приміщення: літера Ж-1, площею 36,5 кв.м, №8, площею 41,1 кв.м, літера Б-1 № 10, площею 30,5 кв.м, № 11, площею 32.6 кв.м, № 12, площею 62 кв.м, літера 3-1 № 13, площею 63.6 кв.м, № 14, площею 20.9 кв.м, літера Д-1- № 15, площею 17,1 кв.м, літера В-1 - № 20, площею 27,2 кв.м, приміщення другого та третього поверхів загальною площею 598,1 кв.м, розташовані по вул.Лепорського, 7 у місті Маріуполі, правомірно перейшло до ПП „Сінкро" за ціною, яку встановлено згодою сторін, і яка, відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу №НОМЕР_2 і п.1.3 договору купівлі-продажу від 05 липня 2000 року, є остаточною і перегляду не підлягає.

Те, що правомірна належність приватному підприємству "Сінкро" на праві власності вказаного майна спричинила, чи спричиняє будь-яку шкоду ні з яких свідчень та міркувань не випливає.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять посилань на будь-яке інше майно ТОВ „Валентина", крім вказаного, то орган досудового слідства, вирішуючи питання про порушення кримінальної справи, не мав достатніх даних, які вказували б на те, що: навмисними діями ОСОБА_2 товариству з обмеженою відповідальністю „Валентина" спричинено будь-яку шкоду; що в наслідок його навмисних дій відбулось незаконне придбання права на майно і що його навмисні дії носили характер обману та зловживання довірою, так як обставини викладені і засвідчені у наведених судових рішеннях, які, відповідно ст. 8 З КПК України, є джерелом доказів, вказують на те, що придбання права на майно засноване на угодах визнаних судом законними.

Крім того, 30 вересня 2004 року слідчим СВ Орджонікідзевського РВ УМВС України в Донецькій області Журавльовим С. кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч.З КК України, було порушено за фактом шахрайства, хоча з тексту самої постанови та матеріалів, які застосовувались при вирішенні питання про порушення кримінальної справи видно, що на момент прийняття рішення про порушення кримінальної справи було встановлено особу, яка на думку органу досудового слідства скоїла злочин.

В роз'ясненнях, наведених у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи" від 11 лютого 2005 р. № 1, вказано, що відповідно до чинного процесуального законодавства (ч. 2 ст. 98 КПК), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено щодо цієї особи. У зв'язку з цим слід визнати правильною практику тих судів, котрі приймають до провадження і розглядають скарги на постанови про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину, якщо за обставинами справи особі, яка порушила справу, була відома підозрювана у вчиненні злочину особа (наприклад, коли у мотивувальній частині зазначеної постанови названо прізвище особи як такої, що вчинила злочин).

Таким чином постанову про порушення кримінальної справи від 30 вересня 2004 року було винесено з порушенням вимог ч.2 ст.98 КПК України.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що доводи апеляції ОСОБА_2 є обґрунтованими і підлягають задоволенню, так як достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст. 190 ч.З КК України при порушені кримінальної справи по факту шахрайства не було, а тому кримінальну справу було порушено безпідставно, у зв'язку з чим постанова слідчого СВ Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ УМВД України у Донецькій області Журавльова С. від 30.09.2004 року про порушення кримінальної справи по факту шахрайства за ознаками злочину, передбаченому ст. 190 ч.З КК України, також підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 362, 366,367 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляцію ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 25 травня 2006 року про залишення без задоволення скарги ОСОБА_2 на постанову слідчого СВ Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області Журавльова С. від 30 вересня 2004 року про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.190ч.З КК України скасувати.

Постанову слідчого СВ Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області Журавльова С. від 30 вересня 2004 року про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.190ч.З КК України -скасувати.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: -

Судді: