ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
05 квітня 2011 року 11:42 № 2а-2033/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю:
позивачки: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 04.04.2011 р.)
представника відповідача: Пєчковської О.В. (довіреність від 14.01.2011 р. № 134/9/10-008)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом:Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
провизнання нечинним рішення про застосування (штрафних) фінансових санкцій № 0006782305 від 17.09.2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася фізична особа –підприємець ОСОБА_1 з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним рішення про застосування (штрафних) фінансових санкцій № 0006782305 від 17.09.2010 року, відповідно до якого позивачці визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 13 165,48 грн. за порушення п. 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі-Закон про РРО), що полягає у тому, що позивачка не веде облік товарних запасів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм вищенаведеного Закону про РРО та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-XII від 04.12.1990 р. (далі –Закон № 509-XII) щодо порядку проведення перевірки.
Зокрема, позивачка зазначає, що її не було завчасно за 10 днів до початку проведення перевірки повідомлено про проведення перевірки, їй особисто не було надано наказу про проведення перевірки та направлення на проведення перевірки, а перевірка проводилась в присутності лише продавця. Крім того, позивачка зазначає, що представниками податкового органу не було здійснено запису у журналі реєстрації перевірок.
Щодо суті встановленого порушення (не ведення обліку товарних запасів) позивачка зазначає, що даний обов’язок не покладено на позивачку, що випливає із приписів п. 6 ст. 9 Закону про РРО.
В сукупності наведене, на думку позивачки, свідчить про незаконність оскаржуваного рішення та наявність підстав для визнання його нечинним.
Представник відповідача проти позову заперечував та наполягав, що перевірка була проведена з дотриманням вимог законодавства, а санкції застосовані відповідно до встановленого податковим органом характеру порушень та положень Закону про РРО.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 квітня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 зареєстрована Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.12.2009 року. Позивачці присвоєно ідентифікаційний код фізичної особи –підприємця № НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця № НОМЕР_3, в якому визначено місцезнаходження позивачки - 04201, АДРЕСА_1. З матеріалів справи вбачається, що позивачка зареєстрована як платник податків в ДПІ в Оболонському районі м. Києва.
Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку № 605868 від 10.01.2010 року, термін дії свідоцтва –2010 рік, а вид діяльності –роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Тобто, позивачка у 2010 році мала статус суб’єкта підприємницької діяльності –платника єдиного податку, що не заперечується відповідачем.
02 липня 2010 року за місцем здійснення позивачем діяльності, а саме павільйону з продажу розливного пива за адресою м. Київ, ріг Нестерова/пр. Перемоги 52/2 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва (за місцем здійснення позивачем діяльності) проведено перевірку даної господарської одиниці на предмет дотримання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.
За результатами перевірки складено Акт перевірки від 02.07.2010 року, який зареєстровано в ДПІ за місцем здійснення діяльності 02.07.2010 року за № 0863/26/59/23/НОМЕР_2 та в ДПІ у Оболонському районі м. Києва (за місцем реєстрації) - 16.07.2010 року за № 0633/26/54/23/НОМЕР_2.
З Акту перевірки вбачається, що у павільйоні здійснює торгівля розливним пивом. Перевірка проведена в присутності продавця торгової точки, якому вручено направлення № 626/2305 від 02.07.2010 року про проведення планової перевірки з питань, зокрема, дотримання вимог Закону про РРО. З Акту також вбачається, що Акт перевірки був отриманий продавцем від імені суб’єкта господарювання, що перевірявся. Крім того, з акту вбачається, що журнал реєстрації перевірок від імені суб’єкта господарювання перевіряючим не надавався. Щодо встановлених порушень, в Акті перевірки, зокрема, зазначено про відсутність книги обліку доходів та витрат, накладних на товар, загальна вартість якого складає 6582,74 грн.
На підставі зазначеного Акту перевірки та п. 11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»ДПІ в Оболонському районі м. Києва (за місцем реєстрації позивача) 17.09.2010 р. прийнято оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно прийнято за порушення вимог п. 12. ст. 3 Закону про РРО згідно з ст. 20 Закону про РРО.
Зазначене рішення направлено відповідачці листом від 07.10.2010 р., яке позивачка отримала 14.10.2010 року та звернулася до суду щодо його оскарження 22.10.2010 р. тобто з дотримання строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 99 КАС України.
Вирішуючи спір по суті, в частині доводів позивачки про неповідомлення про проведення перевірки за десять днів до початку її проведення, щодо незаконності проведення перевірки в цілому, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі –Закон про РРО) контроль за застосуванням РРО здійснюється податковими органами у вигляді проведення перевірок згідно із законодавством України.
У питаннях застосування РРО і контролю за їх застосуванням цей закон є спеціальним та має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами в контексті регулювання спірних правовідносин.
Зокрема, відповідно до статті 15 Закону про РРО контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України. Відповідно до статті 16 зазначеного Закону контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону.
У взаємозв’язку з наведеним, суд зазначає, що права, функції податкових органів щодо проведення перевірок, а також порядок здійснення перевірок, регулюються Законом № 509-XII.
Пунктом 2 частини 1 статті 11 Закон України № 509-XII органам державної податкової служби надано право здійснювати у т.ч. контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.
Отже, при здійсненні контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), органи державної податкової служби керуються вимогами Закону № 265/95, який застосовується в даному випадку з урахуванням положень статей 9 –11 (щодо функцій та повноважень податкових органів) та ст. 112 Закону 509-XII, в частині дотримання умов допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення перевірок.
Відповідно до ст. 112 Закону України № 509-XII посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, зокрема, за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку, копії наказу керівника податкового органу (при проведенні позапланової).
Виходячи з наведених положень Закону № 509-XII у взаємозв’язку з положеннями Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», при організації перевірок, які проводяться на виконання Закону про РРО, не передбачається попереднє інформування об’єкту перевірки про проведення такої перевірки, оскільки б в іншому випадку таке попередження суперечило суті і призначенню таких перевірок, якими передбачається здійснення контролю за дотриманням закону на певний час та певну дату.
Відтак, податковий орган не повинен повідомляти про проведення перевірки з питань дотримання вимог Закону про РРО за 10-ть днів до початку проведення такої перевірки, а отже доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
При цьому, суд зазначає, що як слідує з положень ст. 112 Закону України № 509-XII, ненадання вищенаведених документів є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки, однак їх ненадання не є підставою для визнання перевірки та прийнятого на його підставі рішення протиправними.
В даному випадку, працівниками ДПС перед проведенням перевірки продавцю торгівельної точки було надано направлення на перевірку, що відображено в Акті перевірки, ці працівники були допущені до проведення перевірки, а відтак проводячи перевірку, працівники ДПС діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, у зв’язку з чим підстав для визнання перевірки (процедури її проведення) протиправною, у т.ч. з підстав недотримання податковим органом положень ст. 16 Закону про РРО, не має. При цьому, як зазначено в Акті перевірки та засвідчено підписом продавця, журнал реєстрації перевірок працівникам ДПІ не надавався, а отже вони не мали можливості зареєструватися в цьому журналі, що в даному випадку також не є підставою вважати процедуру проведення перевірки незаконною.
Що стосується проведення перевірки торгівельної точки у присутності продавця без участі позивачки, суд зазначає, що виходячи із змісту статей 1, 6, 15, 16 Закону про РРО в кореспонденції з приписами ст. 112 Закону 509-XII (в редакції цих актів на час проведення перевірки), торгові точки є самостійними об’єктами перевірки, а тому проведення перевірки в даному випадку (в присутності продавця та вручення акту продавцю) не суперечить чинному законодавству України та відповідає суті і призначенню Закону про РРО.
Щодо суті порушення, за яке застосовано штрафні санкції, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 12. статті 3 закону про РРО, на порушення якої посилається відповідач в обґрунтування оскаржуваного рішення, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Статтею 20 Закону про РРО (в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення), відповідно до якої відповідачем застосовано штрафні санкції, передбачено, що до суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Оцінюючи оскаржуване рішення в контексті доводів відповідача в Акті перевірки, суд виходить з наступного.
В період дії "Перехідних положень" Конституції України було видано Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ).
Статтею 4 Указу визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Форма Книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.
Частиною третьою статті 6 Указу визначено, що суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.
В свою чергу, преамбулою Закону про РРО (в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлено, що цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Згідно з статтею 6 Закону облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством.
Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва.
Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.
При цьому, відповідно до пункту 6 статті 9 вказаного Закону реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтв про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продажу підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат.
Також, згідно з пунктами 1 та 5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1269, визначено, що книга обліку доходів витрат (далі - книга) ведеться, зокрема, суб'єктами підприємницької діяльності фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку).
Форма Книги обліку доходів і витрат, затверджена вищевказаним наказом, не передбачає ведення обліку товарних запасів.
Виходячи з правового аналізу наведених норм в сукупності, суд приходить до висновку, що на фізичну особу-підприємця, платника єдиного податку не покладено обов’язку ведення обліку товарів (оприбуткування товарів, обліку запасів).
Книга обліку призначена виключно для обліку доходів та витрат і не передбачає ведення у цій книзі обліку товарів. До матеріалів справи залучено копію даної книги, де позивачкою ведеться облік доходів і витрат та щодо ведення якої відповідачем зауважень не зазначено.
Відтак, не ведення позивачкою обліку товарів (товарних запасів) не є порушенням пункту 12 ст. 3 Закону про РРО та не спричиняє застосування штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону про РРО.
Виходячи з наведеного в сукупності, оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій по суті встановлених порушень не ґрунтується на положеннях вищенаведених правових актів, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, виходячи з вищенаведеного та обставин справи, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведеного законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.
При визначенні способу захисту прав позивача суд керується положенням п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, відповідно до якого у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Виходячи з характеру спірних відносин та оскаржуваного акту, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного акту. На поверненні судового збору позивачка не наполягала.
Керуючись статтями 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,- Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код № НОМЕР_2, адреса: 04201, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування (штрафних) фінансових санкцій № 0006782305 від 17.09.2010 року Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Кармазін О.А.
Повний текст постанови складено та підписано 07 квітня 2011 року.