Справа № 22-а-763/11                                                             Головуючий у І інстанції  Лісовенко П.І.

Категорія  15                                                                     Доповідач у 2 інстанції  Яворський

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня  2011 року                                                                             м. Київ

Колегія  суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді:             Яворського М.А,  

суддів:                                    Коцюрби О.П., Ігнатченко Н.В.

розглянувши у  в порядку письмового провадження  в приміщенні апеляційного суду Київської області адміністративну  справу за апеляційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації та ОСОБА_1  на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 30 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації про визнання неправомірними рішення та стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги неправомірним рішення та стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги, -    

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації про визнання неправомірними рішення та стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги неправомірним рішення та стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги просив  суд зобов’язати  провести перерахунок та виплату недоплаченої  суми даної допомоги за 2008 –2009 роки в розмірі   6300 грн. та 300 грн. за надання  правової допомоги.

Постановою Тетіївського районного суду Київської області від30 листопада 2009 року  позовні вимоги задоволено частково.

Визнано відмову управління праці та соціального захисту населення Тетіївської райдержадміністрації щодо перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати неправомірною.

Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення їетіївської районної адміністрації Київської області здійснити перерахунок та провести виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік ОСОБА_1, відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік", виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, з урахуванням фактично виплаченої суми.

В задоволенні інших позовних вимог —відмовлено.

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Тетіївської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 300 (триста) гривень витрат за надання юридичної допомоги.

 Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації  та ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу.

Відповідач в апеляційній скарзі   просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення Тетіївського районного суду Київської області норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що  суд першої інстанції  при прийнятті постанови  обмежив  його право на отримання належної. допомоги  в певному розмірі певними часовими рамками, а саме :  2008 роком, тому просить змінити постанову суду від 30.11.2009 року  та постановити нову, якою задовольнити  його позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги  підлягають частковому  задоволенню, виходячи з наступного.

              Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відноситься до 1 категорії та є інвалідом 2  групи від захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою  та  користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в тому числі   відповідно до ст.48, виплати щорічної допомоги на оздоровлення  в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. В порушення  наведеної норми Закону відповідачем  виплачувалася  щорічна допомога на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від  12.07.2005 року у твердій грошовій сумі за 2008 рік –100 грн. (а.с.19).

                 Як вбачається з матеріалів справи  відповідачем виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік позивачу проведена в сумі 100 грн.,  у січні 2009 року,  за 2009 рік  призначено дану допомогу в квітні 2009 року в сумі 120 грн., але не було виплачено через арешт рахунку.

Суд  першої  інстанції дійшов  висновку, що розмір щорічної грошової допомоги, встановлений вказаною постановою, не відповідає розміру допомоги, встановленому Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

Зміни, внесені Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України", визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.

Згідно з ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного суду є обов’язковим до виконання на всій території України.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

  Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним,  а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку щодо того, що позивач має право на перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік в сумі.

Колегія суддів  Апеляційного суду Київської області погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо передчасності позовних вимог  про виплату одноразової грошової допомоги за 2009 рік, оскільки  відповідно до ст. 2 КАС України  завданням  адміністративного  судочинства є захист прав, свобод та інтересів  фізичних осіб, прав та інтересів  юридичних осіб  у сфері публічно –правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх  посадових і службових осіб , інших суб’єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій   на основі законодавства, в тому числі    на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи допомога на оздоровлення за 2009 рік  ОСОБА_1    на момент  прийняття постанови   виплачена  не була, тому права позивача не було порушено.

         Крім того стягнувши з управління праці та соціального захисту населення  Тетіївської районної адміністрації Київської області 300 грн. витрат на оплату правової допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує на її користь здійсненні  нею документально підтверджені судові витрати.

         Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки ним не були враховані вимоги ч. 1 ст. 94 КАС України, згідно до яких якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує  всі  здійснені  нею документально  підтверджені  судові витрати з Державного бюджету України  (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Таким чином, витрати  за надання юридичної допомоги , сплачені  позивачем, підлягають  стягненню з Державного бюджету України, а не з  Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації.

Крім цього,  згідно до ч. 3 ст. 90 КАС України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом, однак пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України встановлено, що положення  цього  Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання  правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний  розмір  компенсації  витрат  на  правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом адміністративних справ, і порядок їх компенсації встановлені Постановою КМ України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", відповідно до якої компенсація в адміністративних справах, якщо вона відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не повинна перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу виплачується 5 % розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

При цьому, із наявної  у матеріалах справи квитанції щодо надання юридичних (адвокатських) послуг від 22 вересня 2009 року ( а. с. 10),  вбачається, що позивачем було сплачено адвокату 300 грн. за правову допомогу,  проте не зазначено скільки годин працював  адвокат.

Згідно журналу судового засідання  від 10 листопада 2009 року представник позивача ОСОБА_2  був присутній в судовому засіданні 30 хв. (а.с. 22) в судовому засіданні  30 листопада 2009 року представник позивача був присутній  5 год. 30 хв. (а.с. 26-27).

Статтею 55 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" встановлено, що з 01.07.2009 по 30.09.2009 розмір мінімальної заробітної плати складає 630 грн. та саме з цього розміру позивач має право на компенсацію судових витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.

               Згідно вищезазначеної постанови  послуги адвоката за повний робочий день на момент прийняття постанови становить  31грн. 50 коп. (630 х 5% /100).

              Враховуючи 8 –годинний робочий день, вартість однієї години правової допомоги коштує  3 грн. 94 коп. (31,50 / 8), а так як адвокат  позивача витратив 6 год.  свого часу, надаючи правову допомогу, то вартість його робіт складає 23 грн. 64 коп.

З урахуванням викладеного, постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення  300 грн. витрат за надання правової допомоги на користь позивача з Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації, відповідно до вимог п.1.ч.1. ст.  201 КАС України.

             На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 197,  198, 201, 205, 206,  207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги  Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації, ОСОБА_1   - задовольнити частково.

Постанову Тетіївського районного суду Київської області від 30 листопада 2009 року  змінити   в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Тетіївської  райдержадміністрації на користь ОСОБА_1  300 гривень витрат за надання правової допомоги в цій частині нову постанову такого змісту.

Стягнути на користь ОСОБА_1  з Державного бюджету України витрати за  надання правової допомоги  в розмірі 23 грн. 64 коп. ( двадцять три гривні шістдесят  чотири копійки).

В іншій частині постанову Тетіївського районного  суду Київської області  від 30 листопада 2009 року  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили  відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена в касаційному порядку  до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя:

Суді: