Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 квітня 2011 року Справа № 2а-2655/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Бурихіні О.С.,
за участю представників
позивача: не з’явився,
відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про скасування постанови від 16.02.2011 ВП № 13932680 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, -
ВСТАНОВИВ:
16 березня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанов про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 16.02.2011 за виконавчими провадженнями: № 21541211, № 17636889, № 21543039, № 21544419, № 15578795, № 13932680, № 18720226, № 18720196, № 18796238, № 17543556, № 17543376, № 17543376, № 15577938, № 13466184, № 14967009, № 19752302, № 22438391, № 22438891, № 22438614, № 22440153, № 19739412, № 18867165, № 18720144, № 18720113, № 18720567, № 18720516, № 18796156, № 18720460, № 18304219, № 17546028, № 22440288, та від 25.09.2009 ВП № 13664091.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2011 року у справі № 2а-2261/11/1270 позовні вимоги управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанов від 16.02.2011 ВП № 21541211, ВП № 17636889, ВП № 21543039, ВП № 21544419, ВП № 15578795, ВП № 13932680, ВП № 18720226, ВП № 18720196, ВП №18796238, ВП № 17543556, ВП № 17543376, ВП № 15577938, ВП № 13466184, ВП № 14967009, ВП № 19752302, ВП № 22438391, ВП № 22438891, ВП № 22438614, ВП № 22440153, ВП № 19739412, ВП № 18867165, ВП № 18720144, ВП № 18720113, ВП № 18720567, ВП № 18720516, ВП № 18796156, ВП № 18720460, ВП № 18304219, ВП № 17546028, ВП № 22440288, та від 25.09.2009 ВП № 13664091 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій роз'єднані у самостійні провадження.
Ухвалою суду від 31 березня 2011 року прийнято до провадження справу за позовом управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови про накладення штрафу від 16.02.2011 року ВП № 13932680.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що на виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист № 2а-91, виданий 16.07.2009 Попаснянським районним судом Луганської області про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі 1970,00 грн.
16.02.2011 відповідачем винесено постанову ВП № 13932680 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 23,23 грн.
УПСЗН, як бюджетна організація, що фінансується виключно з Державного бюджету, та не отримує прибутків в процесі своєї діяльності, виконати вищевказану постанову не має можливості з незалежних від нього обставин. Використання коштів, що виділяється з Державного бюджету не за цільовим призначенням є підставою для притягнення посадових осіб до відповідальності.
Тому позивач просив скасувати постанову ВП № 13932680 від 16.02.2011 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
У судове засідання представник позивача не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до початку судового засідання надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у які також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
До початку судового засідання надіслав до суду заперечення на адміністративний позов (а.с.15-16), у яких зазначив, що відповідно до вимог ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів ДВС на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження. Кошти виконавчого провадження складаються з коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника, авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника, оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій, оголошення в засобах масової інформації та інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами ДВС. Тому, на думку представника відповідача, державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у відповідності до ст.45 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що дії державного виконавця є правомірними та такими, що вжиті відповідно до чинного законодавства, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Також у запереченнях на адміністративний позов представником відповідача заявлено клопотання про розгляд адміністративної справи за його відсутності.
Відповідачем витребувані ухвалами суду від 31.03.2011 та від 06.04.2011 документи не надано, причини ненадання витребуваних документів не зазначено.
З огляду на положення ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу за відсутності представників сторін.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно із ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а ст.7 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист № 2а-91, виданий 16.07.2009 Попаснянським районним судом Луганської області про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі 1970,00 грн.
16.02.2011 відповідачем винесено постанову ВП № 13932680 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 23,23 грн. (а.с.5).
Вказану постанову отримано УПСЗН Попаснянської РДА 03.03.2011, що підтверджується відміткою на супровідному листі до вищевказаної постанови (а.с.4).
Постанову від 16.02.2011 винесено на підставі ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV в редакції, що діяла на час винесення вказаної постанови).
Так, ст.45 Закону № 606-ХІV передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з:
- коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону;
- авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно із статтею 48 цього Закону;
- стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.
До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені
на:
1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;
2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому
порядку до провадження виконавчих дій;
3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;
4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;
5) оголошення в засобах масової інформації;
6) інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень
органами державної виконавчої служби.
Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.
Стягнення державним виконавцем із боржника витрат на проведення виконавчих дій також врегульовано п.4.15 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/53 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція).
Підпунктом 4.15.2 Інструкції встановлено, що про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій, в якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів.
Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець зобов'язаний винести постанову, яка разом з актом про витрати на проведення виконавчих дій затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби.
Зі змісту вищевказаних норм вбачається, що витрати на проведення виконавчих дій стягуються після фактичного вчинення певних виконавчих дій, оскільки обов'язковою умовою для винесення постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій є складання акту про витрати на проведення виконавчих дій та підтвердження вказаних витрат відповідними розрахунковими документами.
Ухвалами суду 31.03.2011 та від 06.04.2011 відповідачу запропоновано надати до суду акт про витрати на проведення виконавчих дій із зазначенням переліку та сум витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів, виконавче провадження для огляду у судовому засіданні.
Відповідачем на виконання ухвал суду не надано жодного доказу правомірності винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та доказів фактичного понесення витрат на суму, зазначену у постанові від 16.02.2011 у ВП № 13932680.
Згідно вимог ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч.1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач – суб’єкт владних повноважень подав суду лише письмові заперечення без надання жодних доказів, не зважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.6 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Оскільки відповідачем на вимогу суду не надано доказів фактичного понесення витрат на суму, зазначену у постанові від 16.02.2011 у ВП № 13932680, а в матеріалах адміністративної справи такі докази відсутні, суд приходить до висновку, що відповідачем оскаржувану постанову прийнято безпідставно.
За таких обставин, враховуючи недоведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 12 квітня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 18 квітня 2011 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 17, 18, 71, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про скасування постанови від 16.02.2011 ВП № 13932680 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, - задовольнити повністю.
Скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 16.02.2011 ВП № 13932680.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 18 квітня 2011 року.
СуддяК.О. Пляшкова