Справа №  2-1315/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2011 року Ленінський районний суд  м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді   Баруліної Т.Є.

при секретарі            Вєтлугіній Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з позики, процентів за користування позикою та пені за прострочення платежу,

ВСТАНОВИВ:

позивачка звернувся до суду з позовом де зазначив, що 05.08.2009 року вона з відповідачем уклала договір позики та останній отримав 40 000 гривень зі строком повернення 05.02.2010 року. У визначений термін відповідач кошти не повернув, що змусило позивачку звернутися із позовом до суду.

Просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 40 000 гривень, відсотки за користування коштами у розмірі 5 896,8 грн., 3 % річних у розмірі 1 121,76 грн., інфляцію за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у розмірі 2 700 грн., та пеню у розмірі 5% від суми боргу за кожен день прострочення платежу у розмірі 684 000 гривень, що разом складає суму заборгованості в розмірі 733 718,56 гривень та судові витрати .

В судовому засіданні позивачка пояснила, що позовні вимоги підтримує, оскільки відповідачем взяті на себе зобов’язання щодо повернення боргу не виконані до теперішнього часу. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 733 718,56 гривень та судові витрати .

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, подав письмові заперечення, та суду пояснив, що дійсно з позивачкою домовлявся про позику, із договором був тільки ознайомлений, але грошові кошти не отримав.

Вислухав пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В судовому засіданні встановлено, що 05.08.2009 року ОСОБА_1 був складений договір позики, за умовами якого позивачка зобов’язалася надати відповідачу в борг 40 000 гривень із зобов’язанням відповідача повернути ці кошти в строк до 05.02.2010 року.

Відповідач ОСОБА_2, підписав вищезазначений договір, що ознайомлений з ним та згоден.

Однак доказів, того що відбулося передання позивачкою грошової суми, в судовому засіданні не було встановлено.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно ст.. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-,відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки відповідач заперечує, що отримав грошові кошти, а позивачкою не надано доказів на підтвердження передання відповідачеві грошової суми, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 1046-1049  ЦК  України, ст.41, 99 Конституції України, суд -   

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з позики, процентів за користування позикою та пені за прострочення платежу – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:                                                                                          Баруліна Т. Є.