Справа № 2-240/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2011 року

17 лютого 2011р.   Суворовський райсуд м. Херсона в складі:

                                головуючого судді Смирнова Г.С.                         

                                при секретарі Січовій О.В.

                                за участю адвоката ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, визнання права власності на земельну ділянку, визнання договору дарування частини домоволодіння недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

    Позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що 24.06.05р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка виступала ріелтером та її представником, було укладено завдаткову розписку за якою ОСОБА_4 продав їй частину домоволодіння та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1.  22.07.05р. між нею та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір дарування на підставі якого їй було передано в дар 20/100 частин домоволодіння №30 по АДРЕСА_1, а відносно землі домовились оформити передачу пізніше, але це не сталося. Договір дарування було укладено, щоб ОСОБА_4 міг уникнути сплати необхідних платежів на користь держави. Вона вважає, що їх угода є удаваною, оскільки мала на меті приховування іншого правочину купівлі-продажу. Вона вважає, що їй перейшла і земельна ділянка на якій розташований будинок з спорудами і ця земельна ділянка є необхідною для їх обслуговування. Вона просить визнати договір дарування від 22.07.05р. договором купівлі-продажу, визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, яка знаходиться під частиною домоволодіння та необхідна для її обслуговування.

   В подальшому позивачка доповнила свої позовні вимоги та уточнювала їх, вказавши, що  договором дарування від 08.09.05р. вона подарувала ОСОБА_3 2/100 частин спірного домоволодіння, однак вона цього не могла робити, так як могла відчужити тільки 20/100 частин, що виходить з листа ХДБТІ. Ці обставини від неї були приховані відповідачем, а тому на підставі ст.230 ЦК України вона просить визнати договір дарування 2/100 частин спірного домоволодіння недійсним, просить визнати договір дарування 20/100 частин домоволодіння договором купівлі-продажу, та визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку площею 0,0227 га, яка знаходиться під її частиною домоволодіння та спорудами і необхідна для їх обслуговування.

    В ході слухання справи співвідповідачем був залучений ОСОБА_4, і третьою особою –ОСОБА_5.

    У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві та доповненні до неї.   

    Відповідачі позов не визнали і пояснили, що  цей позов не обґрунтований, позивачка пропустила строк позовної давності, просять у позові відмовити.

    Третя особа ОСОБА_5 вважає позов таким, що підлягає задоволенню і пояснила, що вона робила ріелтером в агентстві нерухомості, для себе купувала квартиру у ОСОБА_2 і по домовленості з той шукала для ОСОБА_2 житло, знайшла у газеті «Із рук в руки» об’яву про продаж частини будинку, поїхали, познайомились з ОСОБА_4. який продавав спірну домобудівлі та землю на якій ця будівля розташована. Вони домовились про суму 22000 долари США за будинок та землю, ОСОБА_4 отримав завдаток 500 доларів США, вони оформили договір дарування, так як на цьому наполягав ОСОБА_4, той отримав всю суму до 22000 доларів США  про що є розписка і в подальшому відмовився оформляти продаж землі.

    Судом встановлено, що згідно договору дарування від 22.07.2005р. ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 4/100 частини домоволодіння №30 по АДРЕСА_1 в м. Херсоні, ОСОБА_4 подарував –16/100 частин цього ж домоволодіння, а всього ОСОБА_2 отримала 20/100 частин вказаного домоволодіння.

    Згідно договору дарування від 28.09.05р. ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 2/100 частини спірного домоволодіння.

    Таким чином, на теперішній час ОСОБА_3 є власником 2/100 частин, а ОСОБА_2 –18/100 частин домоволодіння.  

     Згідно договору дарування частини земельної ділянки від 24.07.04р. ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 належну їй земельну ділянку площею 227 кв.м. із загальної площі 612 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 і ОСОБА_4 11.10.04р. отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку.   

    03.10.08р. ОСОБА_4 отримав дублікат державного акту на право власності на вказану земельну ділянку і згідно договору дарування від 04.06.09р. подарував ці 227 кв.м. землі ОСОБА_3

    Згідно об’яви у газеті «Із рук в руки»від 01.05.05р. продається за 25000 доларів США частина будинку по АДРЕСА_1 з трьома сотками землі, вхід без заїзду.

    Згідно завдаткової розписки від 24.06.05р. написаною власноруч ОСОБА_4, той отримав завдаток від ОСОБА_5 у розмірі 500 доларів США за належні йому 16/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та землю під цим домоволодінням, яка належить йому, продається разом з будинком і її вартість входить у загальну суму продажу 22000 долари США, а ОСОБА_3 написала, що її частина домоволодіння продається разом з частиною ОСОБА_4

    Згідно розписки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 22.07.05р., написаної в день укладання угоди дарування домоволодіння ОСОБА_2, вони отримали гроші за проданий ними будинок АДРЕСА_1, у повній сумі та претензій до покупця не мають.

    Таким чином, суд вважає встановленим, що правочин дарування спірної домобудівлі є удаваним, оскільки, було приховано іншій правочин договір купівлі-продажу, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги про визнання договору дарування 20/100 частин домоволодіння договором купівлі-продажу.

    Суд також вважає обґрунтованими вимоги позивача у частині визнання недійсним договору дарування від 28.09.05р. 2/100 частин спірного домоволодіння ОСОБА_2 ОСОБА_3, на підставі ст.230 ЦК України.

    Так, згідно листа ХДБТІ №510 від 14.07.05р., який адресований ОСОБА_4, відчужуватися може тільки вся доля –20/100 частин домоволодіння. Однак ОСОБА_2 28.07.05р. надає ОСОБА_3 довіреність про відчуження 2/100 частин спірного домоволодіння, а саме приміщень 1-2,1,11,111 та представляти її інтереси з питань реального розподілу домоволодіння, що реально неможливо було зробити і що було приховано відповідачем від позивачки, а тим самим та була введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення і вчинила угоду дарування 2/100 частин домоволодіння.

    Відповідно до ст.120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

    Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею  або спорудою, та на частину земельної ділянки. яка необхідна для їх обслуговування.

    Судом встановлено, що на земельній ділянці площею 227 кв.м., яка належить ОСОБА_3 на праві власності згідно державного акту, знаходяться частина будинку, а також інші будівлі і споруди, в тому числі і ті, що належать ОСОБА_2, що сторонами не заперечується.

    Таким чином, набувши право власності на частину житлового будинку, а також будівлі та споруди, ОСОБА_2 набула також право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, що дорівнює 227 кв.м., а тому суд вважає вимоги в цій частині обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

    В провадженні судді Кузьміної О.І. знаходилась цивільна справа №2-5492/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну земельну ділянку. По заяві ОСОБА_2 про закриття провадження по справі ухвалою суду від 28.09.09р. провадження по цій справі було закрито.

    Відповідно до ст.206 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу  спору  між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

    При зверненні ОСОБА_2 з цим позовом до суду власником землі був ОСОБА_4, і до нього вона зверталася з позовом, а з 04.06.09р. власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_3, і ОСОБА_2 звернулась до неї з позовом про визнання права власності на землю, а тому суд вважає, що наявний позов не є повторним зверненням до суду з приводу  спору  між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

    Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

    Суд вважає, що позивачка не порушила строк позовної давності звернення до суду з зазначеними позовними вимогами, оскільки з наявних у справі матеріалів слідує, що сторони у 2006р. та 2007р. спільно зверталися до органів місцевого самоврядування та ХДБТІ за вирішенням питань, пов’язаних з правом володіння і користування спірним будинком та земельною ділянкою і після цих звернень позивачка дізналася про порушення свого права. Тому підстав для застосування положень, які регламентують наслідки спливу позовної давності у суду немає.

  Керуючись ст. 230,235,261 ЦК України, ст.120 ЗК України, ст.. ст. 10,60,212,215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_2 задовольнити.

    Визнати договір дарування від 22.07.2005р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 20/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Херсоні договором купівлі-продажу, визнати недійсним договір дарування від 28.09.2005р. 2/100 частин вказаного домоволодіння ОСОБА_2 ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0227 га, кадастровий номер 6510136900.20.005.0047, розташованої за адресою АДРЕСА_1.  

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СуддяГ. С. Смирнов