МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ____________
Справа № 1519/2-3028/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2011 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі
головуючого - судді Сегеди О.М.
при секретарі – Стариш О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Мельник Людмила Василівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування частини житлового будинку та угоди про порядок користування земельною ділянкою недійсними,
встановив:
У жовтні 2010р. ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що йому на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 березня 2000р. Зазначав, що 22 травня 2001р. замість свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 березня 2000р., на його ім’я на вказаний будинок було видане свідоцтво про право власності №2-2286 від 22 травня 2001р.
Позивач стверджував, що влітку 2010р. йому стало відомо, що його старша донька ОСОБА_2, яка займалася оформленням всіх документів на будинок, оформила на себе більшу частину будинку, а саме 73/100 частин, на підставі договору дарування від 22.06.2001р., та угоду про порядок користування земельною ділянкою від 18.10.2002р., залишивши йому всього 0.018га, чим порушила не тільки його права, але і права його дружини та інших дітей. Оскільки відповідачка ввела його в оману, ОСОБА_1 просив суд визнати договір дарування від 22.06.2001р., свідоцтво про право власності на 73/100 частин будинку та угоду про порядок користування земельною ділянкою від 18.10.2002р. недійсними та стягнути з відповідачки судові витрати у справі та витрати на правову допомогу.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги, та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін та проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.
Суд вважає, що на спірні правовідносини, які виникли між сторонами, поширюється дія ЦК УРСР 1963 р., тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Частиною 1 ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.03.2000р. № 2-1046.
22.05.2001р. на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради № 478 позивачу замість вказаного свідоцтва було видане свідоцтво про право власності № 2-2286 від 22 травня 2001р. на зазначений житловий будинок, загальною площею 202,9 кв. м., у тому числі житловою площею 151,7 кв. м. (а.с.43).
Після оформлення свідоцтва про право власності № 2-2286 від 22 травня 2001р. воно було зареєстровано у Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості.
Житловий будинок АДРЕСА_1 складався з житлової прибудови літ. «А-2»до житлового будинку під літ. «А», житл. пл. 19,0 кв.м., загальною площею 39,3 кв.м., добудованого другого поверху над частиною житлового будинку літ. «А», житловою площею 57,4 кв.м., житлової кімнати літ. 2-6 в прибудові літ. «А», пл. 9,3 кв.м., загальна площа будинку 202.9 кв.м., житлова площа 151,7 кв.м., сарай з льохом літ. «Б», навіс літ. «В», два гаража літ. «К», «Л», що підтверджується свідоцтвом про право власності № 2-2286 від 22 травня 2001р.
22.06.2001р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, за умовами якого позивач подарував, а відповідачка прийняла в дар 73/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 44).
Відповідно до вказаного договору відповідачці перейшли в користування приміщення, які перераховані у зазначеному договорі дарування.
06.08.2001р. після укладення договору дарування ОСОБА_2 зареєструвала договір дарування 73/100 частин вищевказаного житлового будинку у Одеському КП «ОМБТІ та РОН».
За замовленням сторін у 2002р. була складена технічна документація з інвентаризації земельних ділянок, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Кордонна,70а (а.с.23).
01.08.2002р. у присутності користувача земельної ділянки ОСОБА_1, начальника земельних ресурсів Одеської міської ради, представника Одеського центру ДЗК та користувача суміжних земельних ділянок ОСОБА_2, був складений акт інвентаризації та погодження меж земельної ділянки, що знаходиться в користуванні гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29).
12.08.2002р. у присутності користувача земельної ділянки ОСОБА_2, начальника земельних ресурсів Одеської міської ради, представника Одеського центру ДЗК та користувачів суміжних земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 був складений акт інвентаризації та погодження меж земельної ділянки, що знаходиться в користуванні гр. ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30).
18.10.2002р. між позивачем та ОСОБА_2 було укладено угоду про порядок користування земельною ділянкою, за умовами якої:
- позивачу ОСОБА_1 надавалася у користування земельна ділянка площею 0,0118 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка відображена на схемі розподілу земельної ділянки голубим кольором під літерами: Б-В-Г-Б;
- відповідачці ОСОБА_2 надавалася у користування земельна ділянка площею 0,0430 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка відображена на схемі розподілу земельної ділянки зеленим кольором під літерами: А-Б-Г-Д-Е-А (а.с.45).
Рішенням Одеської міської ради від 20.01.2003р. № 987 –ХХ1У ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), площею 0, 0430 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).
Тим же рішенням позивачу також було передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) площею 0,0118 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, але Державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських будівель позивачем не оформлений (а.с. 22).
16.04.2009р. на підставі вказаного рішення на ім’я ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 0430 га (а.с. 107).
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що не знав про те, що укладав з відповідачкою договір дарування від 22.06.2001р. та угоду про порядок користування земельної ділянки від 18.10.2002р., в нотаріальну контору не ходив і документи не підписував.
Але дані пояснення були спростовані в судовому засіданні самим же позивачем, який підтвердив факт того, що він грамотна людина, був присутній в нотаріальній конторі, де укладав та підписував з відповідачкою вищевказані договір дарування та угоду про порядок користування земельною ділянкою. Позивач також підтвердив свій підпис на зазначених документах.
Згідно п.7 Договору дарування від 22.06.2001р. вказаний договір був прочитаний нотаріусом сторонам та ними підписаний.
Відповідно до угоди про порядок користування земельною ділянкою від 18.10.2002р. угода нотаріусом була переведена з української мови на російську мову та зачитана сторонам вголос.
Дані обставини сторонами не заперечувалися.
Крім того, позивач підтвердив факт того, що був присутній та підписував акти інвентаризації та погодження меж земельної ділянки, що знаходилася в його користуванні та в користуванні гр. ОСОБА_2 від 01.08.2002р. та від 12.01.2002р.(а.с. 29-30), що підтверджує факт того, що позивач знав про укладенні ним угоди.
Також встановлено, що після укладення відповідачкою шлюбу, вона з чоловіком залишилася проживати з батьками у частині спірного будинку, яка була надана їй у користування позивачем.
Саме за згодою позивача відповідачка добудувала до будинку, який належав позивачу житлову прибудову, яка спочатку була оформлена на позивача, а потім подарована останнім відповідачці.
Крім того, в судовому засіданні позивач вказав на те, що влітку 2010р. у нього погіршилися відносини з чоловіком відповідачки і фактично він має претензії до неї тільки відносно частки земельної ділянки, сараю з підвалом та гаражу, але позивач позовні вимоги не змінював та наполягав на їх розгляді.
Відповідно до ст. 128 ЦК України в редакції 1963р. право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 243 ЦК УРСР в редакції 1963р. за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Після укладення договору дарування ОСОБА_2 06.08.2001р. зареєструвала його в Одеському КП «ОМБТІ та РОН».
Сторони не заперечували в судовому засіданні, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім’єю постійно проживає в частині вказаного будинку, яка була передана позивачем у власність відповідачці за договором дарування.
Дані обставини підтвердили в судовому засіданні і свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Статтею 57 ЦК УРСР в редакції 1963р. передбачено умови, згідно яких може бути визнана недійсною угода, яка укладена внаслідок оману.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину . Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Позивач не надав суду ніяких доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, підтвердив факт того, що був присутній при укладенні договору дарування від 22.06.2001р. та угоди про порядок користування земельною ділянкою від 18.10.2002р., підписував їх. Також приймав участь у складенні актів інвентаризації та погодження меж земельних ділянок, що знаходяться в користуванні сторін. За десять років він не звертався до суду з вимогами про визнання даних угод недійсними.
Оскільки зазначені обставини були підтверджені та визнані позивачем, суд вважає, що зазначені обставини у відповідності до п.1 ст. 61 ЦПК України є доведеними та не підлягають додатковому доказуванню.
Крім того, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР в редакції 1963р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
При зверненні до суду позивач не заявляв вимоги про поновлення строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 71 ЦК УРСР в редакції 1963р. суд зобов’язаний застосувати позовну давність до правовідносин, які виникли між сторонами.
З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Судовий збір у справі складає 8,50 грн., збір на ІТЗ судового розгляду справи 37,00 грн., які повністю сплачено позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст. 41, 57, 71, 243 ЦК УРСР 1963р., ст.10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Мельник Людмила Василівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування частини житлового будинку та угоди про порядок користування земельною ділянкою недійсними, відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: О.М. Сегеда