УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
————————————————————————————————————————* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "05" квітня 2011 р. Справа № 18/5007/15/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Ружило О.М. довіреність №02/10 від 14.09.2010р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миго-Будліс" (с.Хомутець Житомирська область)
про стягнення 9866,59грн. (згідно заяви про зменшення позовних вимог, а.с.29),
Позивачем пред'явлено позов до відповідача про стягнення 10414,62грн. заборгованості, з яких: 8260,00грн. основного боргу, 988,48грн. пені, 1042,58грн. інфляційних та 123,56грн. 3% річних.
05.04.2011р. представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог (фактично заява про зменшення позовних вимог, а.с.29), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 9866,59грн., з яких: 8260,00грн. основного боргу, 844,33грн. пені, 638,70грн. інфляційних та 123,56грн. 3% річних.
Спір розглядається в межах уточнених позовних вимог.
Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить розписка представника відповідача у повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.24).
Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2008 року ТОВ "Тривіта" (позивач) передав, а ТОВ "Миго-Будліс" (відповідач) прийняв товар, а саме: цеглу на загальну суму 8260,00грн.
Факт поставки товару підтверджується накладною №Три-00998 від 20.10.2008р. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей від 10.10.2008р. серії ЯПИ №561758, виданої на ім'я ОСОБА_1 (а.с.10), оригінали яких оглянуто в судовому засіданні.
Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав, в зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 8260,00грн.
У зв'язку з наявністю заборгованості за поставлений товар на суму 8260,00грн., ТОВ "Тривіта" в порядку ст.530 ЦК України пред'явило ТОВ "Миго-Будліс" вимогу про сплату заборгованості (а.с.12), яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
За вказаних обставин ТОВ "Тривіта" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену цеглу.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
Таким чином, між сторонами існують правовідносини з поставки товару, які оформлені накладною, сума боргу за якою становить 6840,00грн.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідач не надав господарському суду доказів належного виконання господарського зобов'язання у сумі 8260,00грн.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.229 ГК України та ч.1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 8260,00грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивач про стягнення з відповідача 844,33грн. пені, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне:
У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України пеня є одним з видів забезпечення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним (ч.2 ст. 547 ЦК України).
В Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" роз'яснюється, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року (дата опублікування), р о з м і р пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі.
Як встановлено судом поставка товару здійснювалось не на підставі договору, а згідно видаткової накладної №Три-000998 від 20.10.2008р.
Отже, вимога в частині стягнення пені у розмірі 844,33грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 29.09.2009р. по 29.03.2010р. 123,56грн. 3% річних та 638,70грн. інфляційних.
Приписами ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.
Судом встановлено, сторони не погодили порядок та строки оплати товару, тому період нарахування 3% річних слід обчислювати з часу пред'явлення претензії, з врахуванням вимог ч.2. ст.530 ЦК України.
Претензія про сплату суми боргу відправлена на адресу відповідача 23.09.2009р. (а.с.15). Враховуючи семиденний строк, який встановлений ст.530 ЦК України та триденний термін для поштового обігу суд вважає, що 3% річних слід нараховувати з 04.10.2009р. по 29.03.2010р.
За таких обставин суд самостійно нараховує 3% річних з 04.10.2009р. по 29.03.2010р., згідно наступного розрахунку:
8260,00грн. (сума боргу) х 3% х 176 (кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у 2010р.)=119,49грн.
Отже, 3% річних складає 119,49грн. Вимоги в частині 4,07грн. 3% річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Господарський суд, перевіривши розрахунок позивача (а.с.29) вважає, що інфляційні в сумі 638,70грн. нараховані позивачем обґрунтовано, тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 638,70грн. інфляційних.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач доказів погашення заборгованості не надав, позов не оспорив, розрахунок інфляційних та річних не спростував.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню частково на суму 9018,19грн., з яких: 8260,00грн. основного боргу, 638,70грн. інфляційних та 119,49грн. 3% річних.
В позові в частині стягнення 844,33грн. пені та 4,07грн. 3% річних слід відмовити.
Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82 –85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миго-Будліс" (12630, с.Хомутець Житомирська область, вул.Центральна, 16, код ЄДРПОУ 34308267)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта" (03680, м.Київ, бульвар Лепсе, 16, код ЄДРПОУ 33494831)
- 8260,00грн. основного боргу;
- 638,70грн. інфляційних;
-119,49грн. 3% річних;
- 93,23грн. витрат по сплаті державного мита;
- 215,71грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В позові відмовити в частині стягнення 844,33грн. пені та 4,07грн. 3% річних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 1 - в справу ; 2 - позивачу; 3- відповідачу (рек. з повід.)