АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22-а-1698/11
Справа № 22а-1698/11 Головуючий у першій інстанції Андрощук В.В.
Категорія 28 Доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 квітня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.
суддів: Довжук Т.С. та Мурлигіної О.Я.
із секретарем судового засідання Кулик О.В.,
з участю: позивача ОСОБА_3 та представника відповідача Кирильчука О.І.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А1080 (далі – в/ч А1080) на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2009 р. за позовом ОСОБА_3 до в/ч А1080 про стягнення компенсації за речове майно,
В С Т А Н О В И Л А:
20 жовтня 2009 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з пізніше уточненим позовом до в/ч А1080 про стягнення 8847 грн. 78 коп. грошової компенсації за речове майно, яке йому не було видане відповідачем за час проходження військової служби у Збройних Силах України.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2009 р. уточнені позовні вимоги повністю задоволено.
В апеляційній скарзі в/ч А1080, посилалось на порушення місцевим судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Законом України від 2 грудня 2010 р. № 2748-VI ,,Про внесення змін до розділу XII ,,Прикінцеві положення" Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами" (далі – Закон № 2748-VI), який набрав чинності 30 грудня 2010 р., встановлено, що апеляційні скарги щодо справ, пов’язаних із соціальними виплатами, подані до набрання чинності вказаним Законом № 2748-VI, розглядаються апеляційними судами в порядку адміністративного судочинства.
Вислухавши суддю – доповідача та перевіривши законність і обгрнтованість постанови місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов про стягнення з військової частини на користь позивача грошової компенсації за невикористане речове майно, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовці, які звільняються зі служби, повинні повністю отримати всі передбачені діючим законодавством виплати, які накопичились за час служби.
Між тим, повністю погодитись з таким висновком місцевого суду не можна.
Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України ,,Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р. №2011-XII (далі – Закон №2011-XII) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Однак, статтею 2 Закону України ,,Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 р. призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
До того ж, статтею 71 ЦК УРСР 1963 р., який діяв до 1 січня 2004 р., передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статей 75, 76, 80 зазначеного Кодексу позовна давність у той час застосовувалась судом незалежно від заяви сторін, а її перебіг починався з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Крім того, відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 2 КАС України, чинного з 1 вересня 2005 р. (на який посилався позивач), завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частинами 2, 3 статті 99 КАС (в редакції закону до 30 липня 2010 р.) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням наведеного, для вирішення питання про своєчасність звернення позивача до суду за захистом права, яке він вважає порушеним, місцевому суду необхідно було з’ясувати якою саме бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені права позивача та коли розпочався перебіг цього строку.
Проте позивач не надав суду належних та допустимих доказів, а відтак не довів того, що він звертався до відповідача із заявою про стягнення компенсації за речове майно у 2000 році, як того вимагали вказані норми ЦПК України 1963 р.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу в в/ч А1080, звідки наказом від 25 вересня 2009 р. був звільнений у запас за сімейними обставинами. При звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористане речове майно: до 11 березня 2000 р. – 1542 грн. 4 коп.; з 11 березня 2000 р. до 1 вересня 2005 р. - 4746 грн. 82 коп.; з 1вересня 2005 року по день звільнення в запас – 2558 грн. 92 коп.
Оскільки позивач подав позов у жовтні 2009 року щодо заборгованості, яка виникла ще у 2000 році, тобто після закінчення встановленого ст. 71 ЦК УРСР строку позовної давності, то задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за речове майно до 11 березня 2000 року в сумі 1542 грн. 4 коп. задоволенню не підлягало.
В той же час, на час набрання чинності КАС України відповідач мав заборгованість перед позивачем щодо грошової компенсації за невикористане речове майно у розмірі 4746 грн. 82 коп., а на час звільнення – 7305 грн. 74 коп.
Відповідно до ст. 100 КАС України в редакції закону до 30 липня 2010 р., тобто на час виникнення у позивача права на звернення до адміністративного суду, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Однак, представник відповідача про застосування строку позовної давності в судовому засіданні місцевого суду не заявляв і не просив про це в апеляційному суді. Тому правильним буде стягнення з в/ч А1080 на користь позивача лише 7305 грн. 74 коп. грошової компенсації за речове майно, як заборгованості, яка виникла на день його звільнення і розмір якої не оспорюються відповідачем.
Зважаючи на такі обставини, колегія суддів вважає за необхідне рішення місцевого суду змінити, зменшивши суму грошової компенсації за невикористане речове на 1542 грн. 4 коп.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для повного скасування судового рішення, оскільки вони не спростовують висновки місцевого суду про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем що грошової компенсації за невикористане речове майно в розмірі 7305 грн. 74 коп.
Керуючись ст. ст. 195 – 202, 205 – 207 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу військової частини А1080 задовольнити частково.
Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2009 р. змінити, зменшивши розмір грошової компенсації за речове майно, яка підлягає стягненню з в/ч А1080 на користь ОСОБА_3, з 8847 грн. 78 коп. до 7305 грн. 74 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: