Справа №  2-а-866/11   

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

   05 квітня 2011 року             

Суддя Оратівського районного суду Вінницької області Романчук Р.В. о 09 год. 00 хв. в смт. Оратів розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Оратівському районі Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оратівського районного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Оратівському районі Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії та проводити такі нарахування в подальшому. Позовні вимоги мотивує тим, що має статус дитини війни і відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на підвищення пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, таке підвищення до пенсії, у визначеному законом розмірі, відповідачем не виплачується. Позивач зверталася до управління Пенсійного фонду України в Оратівському районі з проханням здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, однак, відповідач відмовив у перерахунку пенсії. У зв’язку з цим просить визнати бездіяльність відповідача протиправною, зобов’язати відповідача здійснити  нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 р., зобов’язати відповідача в подальшому щомісячно нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.   

Відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України в Оратівському районі Вінницької області надано письмові заперечення проти позову, в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету ПФУ. Крім того, законом не визначений механізм розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого вищевказаною статтею. Позивачу виплачується підвищення до пенсії відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Крім того, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не підлягає застосуванню для нарахування підвищення до пенсії, оскільки застосовується лише для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим законом. Просить у позові відмовити.

Як вбачається з паспорту серії НОМЕР_1, виданого Оратівським РВ УМВС України у Вінницькій області 30.12.1996 року позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с. Скала Оратівського району Вінницької області, є громадянкою України. На час закінчення 2 вересня 1945 року Другої світової війни позивачу було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має статус дитини війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується тимчасовою довідкою від 24.02.2011 року №227.

З письмових заперечень управління ПФУ в Оратівському районі та довідки про отриману позивачем пенсію вбачається, що позивачу проводиться виплата підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», тобто, в розмірі меншому, ніж  встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України повідомлені позивачем та відповідачем обставини, а також наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню на підставі наступних  положень чинного законодавства України.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р. № 2195-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена ч.1 ст.28 названого закону, для розрахунку підвищення до пенсії позивача.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.   

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві застосуванню підлягає ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.    

Судом встановлено, що позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Наявність такого права у позивача є визначальною дня вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Управління ПФУ в Оратівському районі Вінницької області як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і здійснити відповідне підвищення пенсії позивачу. Однак, відповідач, у порушення зазначених положень Закону, таких нарахувань не проводив.

Відповідно до ч. 2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень,  зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.99 КАС України  адміністративний  позов  може  бути  подано в межах строку звернення до адміністративного суду,  встановленого  КАС України або іншими законами. Для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод  та  інтересів  особи  встановлюється  шестимісячний строк, який,  якщо  не  встановлено  інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася  або  повинна  була  дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Аналізуючи норми діючого законодавства, матеріали справи, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є протиправною.    

Враховуючи протиправність бездіяльності відповідача, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та  приходить до висновку про необхідність захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період, що знаходиться в межах шестимісячного строку звернення до суду, а саме з 16 вересня 2010 року по 16 березня 2011 року з урахуванням проведених виплат.   

З приводу позовних вимог щодо зобов’язання відповідача в подальшому здійснювати відповідні нарахування та виплати, суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 КАС України, кожна  особа  має  право  в  порядку,  встановленому  КАС України,  звернутися до адміністративного суду,  якщо вважає,  що рішенням,  дією  чи  бездіяльністю  суб'єкта  владних  повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 4 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов’язання відповідача –суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов’язання відповідача –суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача –суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б давали позивачу право звертатись до суду із вимогою щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії в майбутньому, тобто в той період часу, коли відповідачем ще не вчинені дії (не допущена бездіяльність) які могли б бути визнані судом неправомірними, не встановлено підтвердженого належними доказами факту порушення суб’єктом владних повноважень вимог законодавства.

Враховуючи вищевикладене, захисту підлягають лише порушені права, свободи або інтереси, а не можливість їх порушення в майбутньому, судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Отже, у разі порушення прав, свобод чи інтересів позивача у нього виникне право звернення до суду з відповідним позовом.

Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України в Оратівському районі зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. При цьому суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп., тому позивачу частково слід відшкодувати понесені ним судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 69-71, 79, 86, 94, 158-163, 167, 183-2, 256 КАС України,  -   

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.        

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Оратівському районі Вінницької області в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з підвищенням її розміру на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 16 вересня 2010 року по 16 березня 2011 року –протиправною.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Оратівському районі Вінницької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 16 вересня 2010 року по 16 березня 2011 року включно, з урахуванням проведених виплат.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати в розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова суду підлягає негайному виконанню.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 186 КАС України,  апеляційна  скарга  подається  до  адміністративного суду апеляційної  інстанції  через  суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване  судове  рішення.  Копія  апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає,  до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів  з моменту отримання копії постанови.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

          Суддя