Справа №  2-62/11  

  Р  І  Ш  Е  Н  Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

07 квітня 2011 року                                                                      м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді                                          Струтинського Р.Р.,

секретаря                                                          Кожуховської О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного  суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення постійного земельного сервітуту на право постійного безоплатного проходу стежкою,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, усунення перешкод  в користуванні земельною ділянкою та знесення самовільно побудованих воріт. Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом  до ОСОБА_1 про встановлення постійного земельного сервітуту та право постійного безоплатного проходу стежкою.

Позивачка за первісним позовом в судовому засіданні первісний позов підтримала, зустрічний не визнала та суду пояснила, що володіє на праві власності земельною ділянкою у відповідності до державного акту серія АЖ №987700 від 16.07.2009 року. Протягом всього часу проживання в будинковолодінні для доступу на свою земельну ділянку безперешкодно користувалася заїздом, який є землею сільської ради, землями загального користування. 07.04.2009 року відповідач за первісним позовом самовільно встановив ворота таким чином, що  загородив їй заїзд до свого подвір’я, в результаті чого вона не має можливості скористатися даним заїздом до власного подвір’я. 08.04.2009 року вона зверталася до Підпечарської сільської ради та Тисменицького районного відділу  внутрішніх справ з метою вплинути на правопорушника. Тисменицький районний відділ внутрішніх справ притягнув відповідача за первісним позовом до адміністративної відповідальності. Стосовно зустрічного позову зазначила, що за весь час володіння на праві власності земельною ділянкою, стежки між їх земельними ділянками не було. На момент купівлі земельної ділянки у попереднього власника стежки  теж не існувало. Просила первісний позов задоволити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач за первісним позовом первісний позов не визнав, зустрічний підтримав та суду пояснив,  що на праві користування у нього знаходиться  земельна ділянка площею 0,08 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, а також земельні ділянки загальною площею 0,56 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в урочищі «Зарудка»та «Світолоза», які належать йому на праві власності. Протягом всього часу проживання в с.Підпечери він користувався стежкою, яка проходить між його подвір’ям та подвір’ям позивачки за первісним позовом.  Просив у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задоволити.

Суд, вислухавши сторони, свідків та вивчивши матеріали справи, вважає, що первісний позов слід задоволити,  в задоволенні зустрічного позову відмовити з наступних підстав.   

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України  власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.   

Згідно ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.   

Статтею 91 ч.1 Земельного кодексу України закріплено обов’язок не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок, а ч.1 ст.103 ЗК України дотримуватися правил добросусідства.

Як встановлено в судовому засіданні на земельну ділянку розміром 0,0659, що розташована по АДРЕСА_2 виданий державний акт на право приватної власності на землю  позивачці за первісним позовом ОСОБА_1, серії ЯЖ №987700, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010931200183 від 16.07.2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 на межі земельних ділянок без згоди власника сусідньої земельної ділянки влаштував ворота, тобто своїми діями порушив права власника, позивачки за первісним позом ОСОБА_1 на земельну ділянку, що передбачені ст.90 ЗК України.   

Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 чинить перешкоди останній у користуванні земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_2 що стверджується заявою останньої до Тисменицького  РВ УМВС про протиправні дії відповідача за первісним позовом ОСОБА_2.

Таким чином, судом встановлено, що останній незаконно встановив ворота та чинить перешкоди позивачці за первісним позовом у користуванні земельною ділянкою, а тому його слід зобов’язати демонтувати дані ворота та не чинити перешкод в користуванні власнику земельною ділянкою.   

Відповідно до ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, права проходу.

Згідно ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки  для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

 Частиною 2 ст. 13 Цивільного кодексу України закріплено, що при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб .

  Статтею 13 ч. 3 Цивільного кодексу України  встановлено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до переконання, що відповідач за первісним позовом не навів достатньо доказів того, що через земельну ділянку позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 дійсно проходила стежка. Крім того, останнім не доведено, що  він не може задовільнити потребу проходу іншим способом.  

   Отже, позовні вимоги відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 є безпідставними та фактичним зловживанням правом, оскільки останній має можливість пройти до своїх земельних наділів іншим шляхом (задовольнити потребу проходу іншим способом), а саме в обхід свого власного подвір’я та подвір’я позивачки за первісним позовом ОСОБА_1  по дорозі загального користування.

            Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до переконання, що первісні позовні вимоги є підставними та обгрунтованими, а тому підлягають до задоволення. В задоволенні зустрічного позову слід відмовити.  

           На підставі наведенного, відповідно до ст.ст. 91, 98, 99, 100, 103 ЗК України, ст. 401 ЦК України та керуючись ст.ст. 88, 213- 215, 218 ЦПК Укаїни, суд,-

        в и р і ш и в :

           Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій задоволити.

           Зобов”язати ОСОБА_2 демонтувати ворота, які ним встановлені на землях запасу Підпечерівської сільської ради для відновлення можливості вільного доступу ОСОБА_1 до подвір”я її будинковолодіння АДРЕСА_2

           Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені останньою судові витрати, а саме: 17 (сімнадцять) грн. судового збору та 37 (тридцять сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даного справи, а всього 54 (п”ятдесят чотири) грн.

У задоволенні зустрічного позову           ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення постійного земельного сервітуту на право постійного безоплатного проходу стежкою відмовити у зв”язку з безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

           Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

          Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

        Головуючий                                                                                          Р.Р.Струтинський