Справа № 2-223/2011

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем     України

27 січня 2011 року

Залізничний районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді          Ліуша А.І.

при секретарі                    Спанчак О.Г.

з участю адвоката              ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за  позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третьої особи Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності,  –

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності, покликаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Львові помер його дід ОСОБА_6 Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому АДРЕСА_1. У відповідності зі ст. 1266 ЦК України він є спадкоємцем, як онук за правом представлення, тобто він має право успадкувати ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові ОСОБА_7, який трагічно загинув на виробництві ІНФОРМАЦІЯ_2 року. 29 вересня 2008 року, ним, у Другу Львівську державну нотаріальну контору було подано заяву, згідно якої він прийняв всю спадщину, що залишилась на день смерті діда. В нотаріальній конторі він дізнався, що 23 липня 1996 року було укладено договір довічного утримання, посвідчений Ленишин У.М. державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1-2729. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_6 та ОСОБА_9 передали у приватну власність ОСОБА_10 АДРЕСА_1., а ОСОБА_10 зобов’язалася довічно надавати ОСОБА_6 та ОСОБА_9 матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Відповідно до умов договору вартість матеріального забезпечення була встановлена сторонами в розмірі 5000000,00 крб. на місяць. Спірний договір було підписано ОСОБА_6 від свого імені та від імені ОСОБА_9, як опікуном на підставі розпорядження № 527 від 14 серпня 1995 року. Але з моменту укладення спірного договору набувач за договором ОСОБА_10 в односторонньому порядку не виконувала умови договору, не забезпечувала відчужувачів належним харчуванням. Сама ОСОБА_10, отримуючи невелику пенсію, виконати умови договору не могла з моменту укладення самого договору. Набувач ОСОБА_10 не здійснювата належного догляду за відчужувачами. Відчужувач ОСОБА_6 протягом усіх тринадцяти років постійно скаржився своїй доньці ОСОБА_11 та своїм онукам ОСОБА_2 та ОСОБА_12 на поганий догляд за ним та ОСОБА_9, на погане утримання квартири та постійну засміченість, на погане ведення набувачкою господарства. Своїм листом від 14 жовтня 1997 року на адресу ОСОБА_26 та ОСОБА_25, ОСОБА_6 повідомляє, що в черговий раз лежить у госпітаті у с. Винники, Львівської області, з хворобами серця та аденоми простати, та просить дістати дуже необхідні йому уколи, оскільки в нього самого немає коштів на їх придбання. Спірний правочин довічного утримання від 23 липня 1996 року з самого початку не був направлений на реальне настання правових наслідків, через відсутність наміру набувачки нести будь-які власні витрати для надання відчужувачам будь-якого забезпечення та фінансової допомоги, через неможливість виконання положень договору та законодавства щодо регулювання правовідносин довічного утримання внаслідок відсутності у набувачки достатніх засобів та джерел для надання необхідного забезпечення, догляду і фінансової допомоги. Також відчужувач ОСОБА_6, який уклав договір довічного утримання від свого імені та від імені іншого відчужувача ОСОБА_9. у момент укладання самого договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, у зв’язку з тим. що він був не здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок душевної хвороби. Зі слів сусідів та родичів, померлий ОСОБА_6 хворів на різні психічні хвороби. Просить визнати недійсним договір довічного утримання від 23 липня 1996 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, від імені якої договір було укладено ОСОБА_6, як опікуном на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львіської міської ради №527 від 14 серпня 1995 року, з однієї сторони, та ОСОБА_10, з другої сторони, посвідчений Ленишин У.М., державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1-2729, визнати за ним право власності на АДРЕСА_1, що складається з 2-х кімнат загальною жилою площею 31.4 кв.м. та кухні, загальною площею 46,6 кв.м., яка належала померлим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на праві спільної часткової власності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4, яка є також представником відповідача ОСОБА_3, в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що не відповідає дійсності твердження про те, що набувачем згідно договору довічного утримання ОСОБА_10 не виконувались умови договору довічного утримання. ОСОБА_13 проживала у спірній квартирі разом із відчужувачами починаючи з 1999 року, особисто здійснювала догляд за ними забезпечувала їх належним харчуванням, медикаментами та всіма необхідними засобами для нормального проживання. ОСОБА_6 цілком і повністю довіряв ОСОБА_10, відносився до неї, як до члена своєї сім’ї. Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги надуманими фактами, про існування чи відсутність яких він не міг знати з тієї причини, що він особисто тривалий час не був у м Львові. Покійний ОСОБА_6 до самої смерті усвідомлював та розумів значення своїх дій, був повністю дієздатним. Дієздатність ОСОБА_6 була встановлена неодноразово нотаріусами при вчиненні ним тих чи інших дій, пов’язаних із нотаріальним посвідченням його волевиявлення, а тому ставити під сумнів цивільну дієздатність покійного діда у позивача немає жодних підстав. Просить у задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належно був повідомлений про час та місце слухання справи, а тому згідно ст.169 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у його відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов’язки та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення сторін, промову адвоката, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11, ОСОБА_19, ОСОБА_20, дослідивши матеріали спадкової справи № 489, матеріали реєстраційної справи № 24690061, інші матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що 23 липня 1996 року між ОСОБА_6, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_9, як опікун, та ОСОБА_10 укладено договір довічного утримання за яким ОСОБА_6 та ОСОБА_9 передали у власність ОСОБА_10 АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_10 зобов’язалась надавати їм довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Даний договір посвідчено державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори. /а.с. 66/

Відповідно до реєстраційного посвідчення № 2240 від 17 вересня 1996 року за ОСОБА_10, на підставі вказаного договору довічного утримання, було зареєстровано право власності на АДРЕСА_1 вцілому. /а.с. 67/  

Згідно свідоцтв про смерть ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. /а.с. 56, 74/  

ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_10, після смерті якої відкрилась спадщина, яка складається з АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності, зареєстрованого за № 2240 від 17 вересня 1996 року та грошових вкладів у Львівському міському відділенні Ощадного банку України / а.с. 73/

Відповідно до заповіту від 20 травня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Палажій Г.В., ОСОБА_10 зробила розпорядження згідно якого все своє майно, де б воно не було, і з чого воно б не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла відповідачу ОСОБА_3 1991 року народження. Згідно заповіту від 22 листопада 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Кутельмах О.Ф., ОСОБА_10 зробила розпорядження згідно якого грошовий вклад з відповідними відсотками та усіма компенсаційними нарахуваннями, що знаходиться у Львівському міському відділенні Ощадного банку України також заповіла відповідачу ОСОБА_3 1991 року народження. /спадкова справа № 489 а.с. 13, 14/

Після смерті ОСОБА_10, 27 березня 2008 року у Другу Львівську державну нотаріальну контору звернулась відповідач ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітами /спадкова справа № 489 а.с. 1, 2/ Також, 23 вересня 2008 року у Другу Львівську державну нотаріальну контору звернувся позивач ОСОБА_2, як онук померлого ОСОБА_6, із заявою про прийняття спадщини за законом. /а.с. 17/

Як зазначено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до спірних правовідносин слід застосовувати норми ЦК УРСР 1963 року та не можуть бути застосовані норми ЦК України, в тому числі і ст.ст. 203, 215 ЦК України на які покликається позивач, як на підставу визнання недійсним оспорюваного договору  довічного утримання.    

Окрім цього суд вважає, що покликання позивача та його представника на недійсність договору довічного утримання, так як ОСОБА_10 не мала наміру нести будь-які витрати для надання відчужувачам належного забезпечення та протягом тривалого часу не виконувала умов договору, не доглядала за відчужувачами, не утримувала квартиру та погано вела господарство, є надуманим та голослівним, оскільки в ході розгляду справи ні позивачем, ні його представником не надано суду жодних належних доказів умисного невиконання ОСОБА_10 умов договору та звернення відчужувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з відповідними скаргами на дії ОСОБА_10, яка, відповідно до довідки від 6 квітня 2000 року, задля виконання укаледного договору, з 12 листопада 1998 року була прописана у АДРЕСА_1, та постійно, до дня смерті, у ній проживала разом з відчужувачами ОСОБА_6 та ОСОБА_9 /а.с. 68/

Відсутність конфліктів та дружній характер відносин між ОСОБА_10, ОСОБА_6 і ОСОБА_9, на думку суду, стверджується також дорученнями виданими 21 січня 2008 року та 18 лютого 2008 року ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_10, щодо надання права ОСОБА_10 отримувати та розпоряджатись будь-якими коштами з рахунків ОСОБА_6, які знаходяться у ВАТ «Львівський ощадний банк України», які були дійсними та ОСОБА_6 не скасовувались. Окрім того 26 серпня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, що стверджуєються довідкою № 302/03-44 від 26 серпня 2004 року. /а.с. 70-72, 166/

Також, відповідно до заповіту від 29 березня 1996 року, який було складно ще до укладння спірного договору довічного утримання, посвідченого державним нотаріусом Ленишин У.М., ОСОБА_6  зробив розпорядження згідно якого належну йому на праві власності частину АДРЕСА_1, заповів ОСОБА_10 /а.с. 184/

Відповідно до п. 8 Договору довічного утримання від 23 липня 1996 року, договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконнаня цих умов і відмови від добровільного розірвання однієї із сторін –в судовому порядку. Однак суду не надано переконливих доказів того, що відчужувачі, які були обізнані з даними умовами договору, протягом життя, вчиняли будь-які дії спрямовані на його розірвання, внаслідок невиконання ОСОБА_10 умов договору. /а.с. 66/   

Суд не бере до уваги покликання позивача та його представника на лист ОСОБА_6 від 14 жовтня 1997 року, як на доказ ухилення ОСОБА_10 від виконання нею свої обов’язків за договором довічного утримання, оскільки у даному листі жодним чином не йдеться про спірний договір та неналежне його виконання з боку ОСОБА_10 /а.с. 20/

Також, на переконання суду, не свідчать про намір ОСОБА_10 не виконувати спірний договір і різниця в розмірі пенсій, які утримували ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_9, на яку покликається позивач та його представник, як на обставину неможливості виконання ОСОБА_10 договору довічного утримання, оскільки саме поняття договору довічного утримання та його природа передбачають не тільки фінансове забезпечення відчужувачів, але і надання їм інших послуг у виді догляду та необхідної відчужувачам допомоги, що і висвітлено у п. 6, 7 оспорюваного договору довічного утримання. /а.с. 66/           

Дані обставини справи сверджуються також показами свідків, зокрема свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_18, в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_10 постійно проживала у АДРЕСА_1 та надавала ОСОБА_6 і ОСОБА_9 усю необхідні допомогу, вони були доглянуті, квартира була прибрана. У ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 завжи були хороші відносини. Ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_9 жодного разу не скаржились на ОСОБА_10 щодо невиконання умов договору.     

Оцінюючи покази даних свідків, суд надає їм віри оскільки вони знаходяться у об?єктивному взаємозв?язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами.

Свідок ОСОБА_16, в судовому засіданні пояснила, що на її думку жоден з родичів допомоги ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не надавав, однак ствердити цього вона не може.

Свідок ОСОБА_17, в судовому засіданні пояснила, що про спірний договір довічного утримання їй нічого не відомо. У АДРЕСА_1, було прибрано, як у всіх.

Свідок ОСОБА_11, в судовому засіданні пояснила, що про спірний договір довічного утримання їй нічого не відомо. Усю допомогу ОСОБА_6 та ОСОБА_9 надавала вона, а ОСОБА_10 жила за кошти ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_19, в судовому засіданні пояснив, що про спірний договір довічного утримання йому нічого не відомо. Хто утримував АДРЕСА_1 йому також не відомо.

Свідок ОСОБА_20, в судовому засіданні пояснив, що про спірний договір довічного утримання йому також нічого не відомо, одночасно зазначивши, що ОСОБА_10 постійно вела у АДРЕСА_1 господарство та у даній квартирі з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ніхто не проживав.

Суд критично оцінює пояснення даних свідків, оскільки вони не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, є загальними, неконкретними, суперечливими, спростовані у ході судового розгляду обєктивними показами інших свідків та матеріалами справи.

Крім того, суд вважає безпідставним покликання позивача та його представника на недійсність спірного договору довічного утримання відповідно до ст. 215 ЦК України, у зв’язку з тим, що померлий ОСОБА_6, в момент укладення договору, був не здатним розуміти значення своїх дій та керувати ними внаслідок психічної хвороби, оскільки позивачем та його представником, в ході розгляду справи взагалі не надано суду належних пояснень з даного приводу та на представлено жодного доказу того, що ОСОБА_6 в момент укладення угоди страждав на будь-яку хворобу, яка б завадила йому розуміти значення своїх дій та керувати ними. Ні позивач, ні його представних не скористались правом, наданим їм ст. 145 ЦПК України та не заявляли клопотання про призначення експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_6 в момент укаледння договору довічного утримання.

Дані твердження позивача та його представника спростовуються також виписками з історій хвороб та медичною картою ОСОБА_6, у яких не вказано, що ОСОБА_6 проходив лікування чи страждав будь-яким психічним захворюванням. /а.с. 57, 141-155, 159, 181, медична карта ОСОБА_6/     

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 527 від 14 серпня 1995 року, після перевірки матеріалів справи та пропозицій опікунської ради, ОСОБА_6 призначено опікуном над дружиною ОСОБА_9, яка рішенням суду визнана недієздатною. /а.с. 61/

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 299 від 29 квітня 1996 року, після перевірки матеріалів справи та пропозицій опікунської ради, ОСОБА_6 надано дозвіл від імені дружини ОСОБА_9, укласти договір довічного утримання зі ОСОБА_10 /а.с. 65/

Крім того, в ході судового розгляду, жоден зі свідків, як зі сторони позивача так і відповідача, під час своїх пояснень, не вказував, що протягом життя ОСОБА_6 стаждав будь-якими психічними розладами.

Окрім цього, на переконання суду, наявність факту невиконання відповідачем умов договору довічного утримання може бути підставою лише для розірвання договору довічного утримання, а не для визнання його недійсним, якщо відсутні обставини, з якими закон пов’язує недійсність правочину, а такі обставини, судом, в ході розгляду справи, не встановлені.

З огляду на наведене суд вважає, що, в судовому засіданні, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, позивачем та його представником не подано належних та допустимих доказів і судом не здобуто таких доказів на підтвердження того, що на момент укладення спірного договору довічного утримання існували обставини передбачені нормами ЦК України 1963 року, внаслідок яких оспорюваний договір довічного утримання може бути визнано недійсним.  

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об’єктивності.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, оскільки позивачем та його представником не представлено, а судом не здобуто жодних переконливих доказів у їх підтвердження, вимоги позивача не грунтуються на справедливості, добросовісності та розумності, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 169, 208, 209, 212-216, 218  ЦПК України, ст.ст. 41, 45-58, 425, 426 ЦК УРСР 1963 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»з наступними змінами, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», -    

В И Р І Ш И В:

у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третьої особи Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності, відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                                                      Суддя                                                   А.І.Ліуш