Справа № 2-498/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2011 року Комсомольський районний суд м.Херсона в складі:

головуючої судді                                                                   Іванцової Н.К.,

при секретарі                                           Гінкул Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

                                                            в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом мотивуючи тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 06.11.2006р. за реєстровим № 3044 та зареєстрованого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації в книзі № 186 за № 72236. Крім того зазначив, що з серпня 2009 року відповідач не проживає у належній йому квартирі, її особисті речі в квартирі відсутні, витрат по утриманню житла не несе. У зв’язку з наведеним Позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстрації у зазначеній квартирі ОСОБА_2.

          У судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, просив визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

            Відповідач та її представник, за договором ОСОБА_4, в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснили, що відповідач не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 значно менший час ніж зазначає позивач, а саме з весни 2010 року.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши докази у справі, судом встановлено, що на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 06.11.2006р. за реєстровим № 3044 та зареєстрованого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації в книзі № 186 за № 72236.

Заочним рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 13.09.2010р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Факт не проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 в період з серпня 2009 підтвердили в судовому засіданні свідки: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 У суду немає підстав ставити під сумнів істинність показань свідків, даних про їх особисту зацікавленість у результатах розгляду справи не виявлено.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що в кінці липня він допомагав ОСОБА_2 перевозити її особисті речі з квартири, яка знаходиться в будинку по АДРЕСА_1, а також зазначив, що як йому пояснила ОСОБА_2, її переїзд обумовлений розлученням із чоловіком та у зв’язку із придбанням нової квартири. Також вказав, що ніколи не був вдома у ОСОБА_2 в квартирі, яка знаходиться в будинку по АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що в кінці липня 2010 року вона допомагала своїй подрузі ОСОБА_2 перевести її особисті речі на нову квартиру з квартири, яка знаходиться в будинку по вул.Р. Люсембург в м.Херсоні, у зв’язку із тим, що подруга розійшлась із чоловіком, а її батьки придбали їй нову квартиру. Крім того зазначила, що декілька разів була в квартирі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до їх розлучення, однак точної дати, коли приходила до них у гості, до моменту переїзду не пригадала.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. Об’єктом права власності може бути, зокрема, житло –житловий будинок, садиба, квартира, як то передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.  

Згідно ст. 391 власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивач дійсно є власником спірної квартири, відповідач зареєстрована за тією ж адресою, однак понад рік в ній не проживає, що підтвердили свідки, які були допитані в судовому засіданні, а тому позовна вимога про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-11, 60, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.150 ЖК України, суд,-

в и р і ш и в:

          Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням –задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Херсонської області через Комсомольський районний суд м.Херсона.

СуддяН. К. Іванцова