Справа № 2-23/11

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2011 р. Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої судді Кривошеї С.  С.

при секретарі: Фадєєвій Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Донгорбанк»звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В обґрунтування позову зазначив, що між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого згідно п.1.1 Статуту ПАТ «Донгорбанк»є Публічне акціонерне товариство «Донгорбанк»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року, згідно якого відповідачу були видані кредитні кошти в розмірі 13 500,00 доларів США на купівлю квартири, під 14,5 % річних за користування кредитом за строковою заборгованістю та 19,5 % річних за користування кредитом за простроченою заборгованістю, з кінцевим терміном повернення 29 червня 2018 року.

Крім того, з метою забезпечення виконання кредитного договору № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року, між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 липня 2008 року був укладений договір поруки № 170ДЖ/30/08И, згідно якого ОСОБА_2, як поручитель, на добровільних засадах брав на себе зобов'язання перед ПАТ "Донгорбанк" відповідати за борговим зобов'язаннями ОСОБА_1, які виникають з умов Кредитного договору, в повному обсязі цих зобов'язань і нести солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед ПАТ "Донгорбанк" за виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язання належним чином не виконав, тому, станом на 14 жовтня 2010 року за ним існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 894,98 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 12 893,50 доларів США та заборгованості за відсотками в розмірі в розмірі 1,48 доларів США.

Просять суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 12 894,98 доларів США, та всі судові витрати по справі.

10 листопада 2009 року відповідач ОСОБА_1 подав суду зустрічну позовну заяву до Відкритого акціонерного товариства «Донгорбанк»про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.  В якому просить Визнати кредитний договір № 170ДЖ/30/08И від 01.07.2008 року, укладений між ним, ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк» не дійсним, визнати недійсним договір іпотеки від 01.07.2008 року укладений між мною, ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», посвідчений державним нотаріусом Першої Павлоградської нотаріальної контори, зобов'язати Закрите акціонерне товариство «Донгорбанк», прийняти від нього грошову суму у розмірі 62 275 грн. 60 коп. з розстрочкою платежів на 50 місяців, за такими умовами, що місячний платіж буде складати 1245 грн. 50 коп. починаючи з тридцятого дня від ухвалення рішення суду, посилаючись на те, що 01 липня 2008 року між ним, ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк»було укладено кредитний договір № 170ДЖ/30/08И.

Також, 01 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк»було укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Першої Павлоградської нотаріальної контори.

Згідно п 1.1 до вищевказаного кредитного договору відповідач надав позивачу кошти у розмірі 13 500,00 (тринадцять тисяч п'ятсот) доларів США.

Зазначена сума за офіційним курсом НБУ (1 долар США складав 4,84 гривень) на день укладання договору була еквівалентна 65 340 (шістдесят п'ять триста сорок) гривень.

Тобто, між ним та Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк» було укладено кредитний договір, текст якого складений Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк»містить положення, які значно погіршили положення, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме надавши кредит у доларах США відповідач порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання їм долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує його становище, як споживача порівняної з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає йому право відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів)», вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.

Крім того, вважає, що спірний кредитний договір укладено з порушеннями вимог діючого законодавства України в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів»та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України за № 168 від 10 травня 2007 року .

Також наполягає на тому, що в момент укладання вказаного кредитного договору він вважав, що положення вказані у договорі не є завідомо йому невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законодавства України, оскільки він повністю довіряв відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування.

У відповідності до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України.

Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є і грошова одиниця України.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч. З ст. 533 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який установлює режим здійснення грошових операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. З зазначеного Декрету визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності з підпунктами «а», «в»та «є»підпункту 6.1 та підпункту 6.2, Правил НБУ щодо використання готівкової іноземної валюти на території України від ЗО травня 2007 року № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:

-          сплата мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

-          сплата платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

-          оплата товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита і податків.

Згідна підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (виїзд) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якій вказано, що національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Згідно з п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операції, пов'язаних з торгівлею іноземної валюти з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами «В», «Г»ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії погребує така операція як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті.

Згідно п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

При поданні позовної заяви відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти па території України як засобу платежу.

Таким чином вважає, що при наданні відповідачем та отримання ним кредиту у доларах США, а також здійснення ним платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за його користування у доларах США були порушені наступні норми закону ст. 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні, статтю 3 Закону України № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; ст. 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України: статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень, для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством; статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютною регулювання і валютного контролю», яка передбачає надання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З Цивільного кодексу України - принципу справедливості.

Умови спірного кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує його становище, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для йому відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

Частиною 1 статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодовувати вартість того, що одержано, за німими, які існують на момент відшкодування.

В судове засідання представник позивача не з’явилась, подала суду заяву, в якій просить суд розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує частково в сумі 12 894, 98 доларів США, які й прохає стягнути з відповідачів по справі. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки представник відповідача визнають та просить суд відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви посилаючись на те, що відповідно до ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному

оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії, відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету, потребують, в тому числі, операції щодо:

-          надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

-          використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Пленумом Верховного Суду України у постанові від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»судам надане таке роз'яснення:

«14. Згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю")».

Цей висновок підтверджений також Верховним Судом України у розділі 1У Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010рр.), а саме: «єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.»

У відповідача банківська ліцензія та письмовий дозвіл НБУ № 85-3 від 28.12.2007р. на здійснення операції з валютними цінностями з додатком є у наявності. Додатком до дозволу НБУ № 85-3 встановлений перелік операцій з валютними цінностями, які має право здійснювати позивач, а саме - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Публічному акціонерному товариству «Донгорбанк» Національним банком України також надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл № 85-4 від 14.12.2009р. на здійснення операції з валютними цінностями.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.09.2010р. у справі № 22ц-9928 за апеляційною скаргою ПАТ «Донгорбанк»на ухвалу про повернення позовної заяви від 29.06.2010р. у цієї справі також підтверджено, що позивач –ПАТ «Донгорбанк»має право проводити операції з валютними цінностями.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законною сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, правомірність надання Публічним акціонерним товариством «Донгорбанк»кредиту у іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання, і стягнення іноземної валюти на погашення заборгованості за кредитним договором по рішенню суду, встановлена рішеннями суду, які набрали законної сили, і згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензій НБУ з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. У даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. У пункті 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»відсутні вимоги щодо ліцензування Національним Банком України операцій з погашення зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, тому це виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії НБУ для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність»банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного Банку України здійснювати у сукупності, зокрема, такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів (незалежно від виду валюти, яка використовується) від свого імені на власних умовах та на власний ризик. Також, згідно даної статті банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у Законі про банки, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність. При цьому, відповідно до цієї ж статті Закону про банки банківський кредит - це, зокрема, зобов’язання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Виходячи зі змісту статей 1046 та 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати гроші (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит (таку ж суму грошових коштів) та сплатити проценти.

Таким чином, правовідносини, які виникають у зв'язку з погашенням позичальником основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, не можна розглядати ізольовано від надання кредиту позичальнику.

Враховуючи викладене, єдиної правовою підставою для виконання усіх без винятку зобов’язань за кредитним договором в іноземній валюті (зокрема, щодо надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником сум кредиту в іноземній валюті та відсотків за користування кредитом) є наявність в банку банківської ліцензії та письмового дозволу, отриманих у встановленому порядку. Нами у якості доказів надані банківська ліцензія та письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями з додатком, згідно з якими Позивач має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Отже, укладений між Позивачем та Відповідачем кредитний договір з наданням кредиту в іноземній валюті - доларах США в обмін на зобов'язання Відповідача повернути кредит та проценти за користування ним також у доларах США не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним немає.

Посилання позивача на те, що умова кредитного договору стосовно використання долару США у якості валюти платежу є дискримінаційною та несправедливою, тому що начебто «всупереч принципу добросовісності»має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, хибні у зв'язку з наступним.

Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженим постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. № 496, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Отже, стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Щодо принципів справедливості, добросовісності і розумності, то справедливість - це відповідність поведінки суб'єктів пануючим у суспільстві морально-етичним і моральним нормам; добросовісність - означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці; розумність - усвідомлення правомірності своєї поведінки.

При укладанні кредитного договору Позивачу відповідно до вимог законодавства банком була надана вся необхідна інформація, що підтверджується:

- заявою-анкетою № 170 від 23.06.2008р. (складена за тиждень до укладання кредитного договору), в якій зазначено: «з інформацією про умови кредитування в письмовій формі ознайомлений, усі розрахунки і консультації мені надані у повному обсязі і претензій до банка та співробітників не маю.»; інформаційним листом від 01.07.2008р. (складений у день укладання кредитного договору), у якому також зазначено: «з умовами кредитування, а також орієнтовною сукупною вартістю кредиту ознайомлений».

Ці документи підписані позивачем власноруч.

Таким чином, ніщо не перешкоджало позивачу отримати кредит у національній валюті.

Відповідач не нав'язував умов кредитування і не примушував позивача укласти цей договір. Навпаки, при укладенні спірного кредитного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах. І отже, керуючись принципом свободи договору, закріпленим у ст. 627 ЦК України, сторони уклали цей договір.

Більше того, своє добровільне волевиявлення на укладення кредитного договору позивач у той же день підтвердив у присутності нотаріуса шляхом укладення іпотечного договору, який відповідно до ст. З Закону «Про заставу»є похідним від кредитного договору.

Позивачем не наведено жодної підстави на підтвердження його заяви про те, що начебто всупереч принципу справедливості наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника. Сума боргу за кредитним договором (тобто належних до сплати кредиту та процентів) не зростала - відповідно до умов кредитного договору (п.п. 3.4.1, 3.4.2) кредит та проценти повинні бути сплачені у валюті кредиту - доларах США.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, представник відповідача ОСОБА_4 подав суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги за зустрічною позовною заявою підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, а позовні вимоги ПАТ «Донгорбанка»не визнає в повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, встановленими наступні факти та обставини.

Відповідно до ст.524 ЦК зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно з вимогами ч.2 ст.192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених  законом.

Частиною 3 ст.533 ЦК установлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли під час здійснення валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «про судове рішення у цивільній справі»).

Згідно з частинами 1 і 2 ст.5, ч.1 ст.11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період  дії режиму валютного регулювання.

Дійсно, відповідач по справі ОСОБА_1 отримав кредит, відповідно до укладеного кредитного договору № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року, в розмірі 13 500,00 доларів США на купівлю квартири, під 14,5 % річних за користування кредитом за строковою заборгованістю та 19,5 % річних за користування кредитом за простроченою заборгованістю, з кінцевим терміном повернення 29 червня 2018 року.

Відповідно до п. 3.4.1. Кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язався здійснювати повернення кредиту згідно графіку та повертати кредит у певній сумі у строк, передбачений п. 1.1. Кредитного договору, тобто до 29 червня 2018 року.

Згідно із п.п. 3.1.4., 3.1.5. розділу 3 Кредитного договору банк має право вимагати від відповідача дострокового повернення кредиту та сплати процентів у разі невиконання обов'язків, передбачених Кредитним договором, а також витрат пов'язаних з поверненням кредиту.

Укладаючи цей договір ПАТ «Донгорбанк»діяло на підставі виданої національним Банком України ліцензії від 06 квітня 1992 року, якою передбачено право  на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 07 грудня 2000 року №2121-ІІІ, а також на підставі дозволу від 15 березня 2002 року, яким передбачено право здійснення валютних операцій, у тому числі операцій щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідач ОСОБА_1 зобов’язання по кредитному договору № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року не виконав.

Борг станом на 14 жовтня 2010 року складає 12 894,98 доларів США, що підтверджується довідкою ПАТ «Донгорбанка»№852 від 15 жовтня 2010 року заборгованості за кредитним договором № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року станом на 14 жовтня 2010 року. Але виходячи з наданої позивачем довідки №227 від 03 березня 2011 року відповідач за період з 25 жовтня 2010 року по 19 лютого 2011 року частково погасив заборгованість за кредитом в сумі 767,74 долари США, і тому сума боргу складає: 12 894,98 дол. США. Тому з відповідачів слід стягнути заборгованість в розмірі 12 127,24 доларів США.

У відповідність ст.509 ЦК України - в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як - то: передати майно, сплатити гроші, виконати роботу, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідність ст.525 ЦК України –одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Копією кредитного договору № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року, укладеного між ПАТ «Донгорбанк»та ОСОБА_1, підтверджується, що 01 липня 2008 року відповідач отримав від ПАТ  «Донгорбанк»кредит розміром 13 500,00 доларів США строком на 10 років під 14,5 % річних за користування кредитом за строковою заборгованістю та 19,5 % річних за користування кредитом за простроченою заборгованістю.

Копією договору поруки № 170ДЖ/30/08И від 01 липня 2008 року, укладеного між ПАТ «Донгорбанк»та ОСОБА_2 підтверджується, що відповідач зобов’язався відповідати перед позивачем за виконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник ОСОБА_1.

У відповідність ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За таких обставин, суд установивши, що зобов’язання за кредитним договором виражено в іноземній валюті –доларах США; банк, видаючи кредит в іноземній валюті, діяв на підставі отриманого в установленому порядку дозволу; відповідач отримав кредит і згодом здійснював його погашення у визначеній договором валюті, дійшов до висновку про стягнення заборгованості в іноземній валюті.   

Вказаний борг в сумі 12 127,24 доларів США слід стягти з відповідачів солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк», а також на підставі ст.ст.80, 88 ЦПК України судові витрати по справі з кожного відповідача по 549 грн. 08 копійок.

Обговорюючи зустрічний позов  суд приходить до висновку, що він задоволенню не підлягає.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Тому уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), а як вбачається з матеріалів справи Публічне Акціонерне Товариство «Донгорбанк»має Банківську ліцензію №85 від 06 квітня 1992 року та дозвіл № 85-3 від 15 березня 2002 року з додатком.

Тому, здійснення кредитних операцій Публічним акціонерним товариством «Донгорбанк»у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 611 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»заборгованість за кредитним договором в сумі 12 127 (дванадцять тисяч сто двадцять сім) доларів США 24 центи.

Стягнути на користь ПАТ «Донгорбанк»з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі по 549 (п’ятсот сорок дев’ять) гривень 08 копійок з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:С. С. Кривошея