№2-51/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня  2011 року            Торезький  міський суд  Донецької області в складі:

головуючого-судді                              Стріжакової Т.В.

при секретарі                                      Бушиної О.С.

за участю позивача                                        ОСОБА_1

представника позивача                                        ОСОБА_2

представника відповідача                              Островерхова К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тореза цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, -  

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним. Свої вимоги мотивував тим, що 22.10.2007 року між ним та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» укладений договір на надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11238234000 (кредитний договір), згідно з яким Банк надав йому кредит у сумі 20252 долара США, що у гривневому еквіваленті склало  102272,60грн., на споживчі цілі, а саме на придбання автомобіля. На ці правовідносини розповсюджується дія ЗУ «Про захист прав споживачів», згідно з яким перед укладенням кредитного договору відповідач повинен був повідомити його у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та послуг по оформленню договору, формах кредитування, перевагах та недоліках схем кредитування, це ж передбачено постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007р. На порушення даних вимог вся необхідна інформація у письмовій формі йому не була надана.

Згідно з п.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»у кредитному договорі повинен бути детальний опис загальної вартості кредиту, але ні в договорі, ні у додатку до нього не вказана сума щомісячного виплати по кредиту, по процентам. Він не володіє спеціальними знаннями та не знав, а також не був сповіщений банком у письмовій формі про можливий ризик в результаті різкої зміни курсу долара. Вважає, що укладення кредитного договору порушує його права тим, що через значне збільшення курсу долара США до української гривні, він повинен сплачувати значно більшу суму кредиту, процентів за його користування.

Несправедливою умовою договору є встановлення вимоги по оплаті споживачем непропорційно великої суми компенсації (більше 50% вартості продукції) у разі невиконання ним обов’язків по договору, якщо застосувати усі санкції, передбачені договором одночасно, то він повинен був би оплатити більше 60% отриманого кредиту. Несправедливою умовою договору є також встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлено тільки власним розсудом відповідача. Передбачене п.3.1.2 кредитного договору право відповідача вимагати повернення кредиту при тривалому погіршенні стану здоров’я, інвалідності позичальника суперечить вимогам ЗУ «Про засади соціального захисту інвалідів в Україні», яким заборонена дискримінація інвалідів. Пункт 3.4.5 кредитного договору, який зобов’язує  застраховувати предмет застави, суперечить законодавству, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений, тому розділ 2 кредитного договору про передачу у заставу транспортного засобу є недійсним з моменту укладення договору. Пункт 8.5 кредитного договору порушує ст.41 Конституції України, оскільки надає право банку самостійно вибрати способи звернення стягнення на майно: передати предмет застави у власність банку або здійснити його продаж банком. У тексті договору відсутній предмет договору про надання кредиту, порядок розпорядження отриманим кредитом. Він зовсім не бачив грошей, тільки отримав документ, який підтверджує перерахування грошей за автомобіль у гривнях, на підставі якого він отримав автомобіль з номерами державної реєстрації, тобто він отримав автомобіль, не придбав його по договору купівлі-продажу за кредитні кошти. Вважає, що банківська операція по кредитному договору не є наданням кредитом ще також тому, що здійснена на рахунку під кодом 22 замість 26

В кредитному договорі відсутня суттєва умова договору –ціна. Банк, надавши кредит у доларах США, порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524,533 ЦК України, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», підмінив  принцип свободи  договору принципом вседозволеності. Згідно з вимогами ст.203, 215, 236 ЦК України зміст правової угоди не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, визнана судом угода недійсною є  недійсною з моменту її вчинення. Згідно з ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов’язання тягне за собою недійсність правової угоди щодо його забезпечення. Просив визнати порушенням прав споживачів укладення договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу №11238234000 від 22.10.2007 року в існуючій редакції; визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу в існуючій редакції, стягнути судові витрати (а.с.3-7,21-26).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 дав пояснення, аналогічні викладеним у позові, додатково пояснив, що у виборі валюти кредитування він був вільний, з заявою про отримання кредиту у гривнях він до банку не звертався, але йому не роз’яснили, який саме кредит буде для нього вигідніший, хоча на те, що він розраховував отримати при оформлені кредиту, він отримав, він купив автомобіль. Договір кредитування та застави він уклав у добровільному порядку і ніхто його не примушував до його укладання, добровільно їх підписав, відповідач перерахував гроші продавцю автомобіля, і він отримав автомобіль. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 дала пояснення, аналогічні викладеним у позові, додатково пояснила, що оспорюваний кредитний договір складений таким чином, що його умови не містять сукупну вартість кредиту, інформації по складовій вартості, у графіку до договору не зазначені суми щомісячного погашення кредиту, що не відповідає нормам матеріального права, є несправедливим щодо позичальника. У 2007 році банківською ліцензією та дозволом АКІБ «УкрСиббанк»не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, у тому числі такого, що може відноситися до «інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України», відміченому у п.п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17.07.2001 року №275 в редакції від 04.08.2009р., наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у одній із сторін спірного кредитного договору була обов’язковою. Згідно з п.1.5 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою НБУ від 14.10.2004р. №483 використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором і отримувачем за валютною операцією з наданням кредиту був позивач, а не банк, тому для кредитування позивача потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банку була відсутня. Це свідчить, що зміст кредитної угоди суперечить актам цивільного законодавства, і відповідач під час укладення кредитного договору не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності на здійснення валютних операцій. Згідно з ч.1 ст.227 ЦК України правова угода юридичної особи, укладена без відповідного дозволу (ліцензії) може бути судом визнана недійсною. Крім того, відповідач включив в договір пункти, які значно погіршують положення позивача, перевів усі фінансові ризики, які пов’язані з різким коливанням курсу долара США і можливі збитки. Дії відповідача є способом зловживання правом, що категорично забороняється Законом (ч.3 ст.13 ЦК України). Важливим є також те, що долар США не видавався позивачу на руки і не міг бути засобом платежу при купівлі автомобіля. Просила визнати порушенням прав споживачів укладення договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу №11238234000 від 22.10.2007 року в існуючій редакції; визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу в існуючій редакції, стягнути судові витрати.

Представник відповідача Островерхов К.М. пояснив, що всупереч ч.3 ст.10 ЦПК позивачем не доведені обставини, викладені в позовній заяві. 22.10.2007 року між відповідачем та позивачем укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11238234000 (кредитний договір), за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 20252 долари США, а позивач зобов’язався повернути кредит в іноземній валюті та сплатити проценти, за користування кредитом  в порядку і на умовах, визначених цим договором. Відповідач виконав свої зобов‘язання за договором належним чином, надавши кредитні кошти, на які і розраховував позивач. Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно з ст.628 ЦК України.

Згідно з п.7.2 кредитного договору позивач свідчив про те, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі, і він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджував свою здатність виконувати умови договору. Крім цього, для отримання кредитних коштів позивач мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку та яка має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але все ж таки звернувся з цього приводу саме до відповідача, що підтверджує усвідомлення позивачем своїх дій при укладенні кредитного договору. Про згоду позивача з умовами кредитного договору свідчить і те, що з моменту укладення договору він протягом певного часу належним чином виконував його умови, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом та не висловлював до моменту звернення до суду з позовом свої письмові заперечення/незгоду про можливі порушення своїх прав або про невідповідність кредитного договору закону в передбаченому законодавством порядку.

Позивач вказує, що при укладенні кредитного договору порушено норми ЗУ «Про захист прав споживачів», у тому числі ч.2 ст.11 цього Закону, вимоги п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007р. №168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Але згідно з п.7.2 кредитного договору позивач засвідчив, що перед підписанням даного договору ним отримано інформаційний лист відповідно до вимог п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»; договір містить положення щодо мети, суми кредиту, умов і порядку його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткову ставку, порядок плати за кредит, обов’язки та права сторін, відповідальність сторін; позивач отримав додаток до кредитного договору - Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який ним підписаний; тому порушення відсутні.

Позивач посилається на те, що відповідач не мав права надавати кредит в іноземній валюті, але в договорі сума, яка підлягає поверненню, зазначена в іноземній валюті, договір не містить умов щодо можливості повернення кредиту в іншій валюті, ніж та, в якій він був отриманий позичальником, тому кредитний договір відповідає вимогам п.п.1,2 ст.533 ЦК України.

Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно з ч.2 ст.198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Право банку здійснювати операції в іноземній валюті встановлюється ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний банк України», які визначають, що банк має право здійснювати діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. 28.10.1991р. НБУ видано відповідачу банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-3 на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банк може здійснювати операції з валютними цінностями (ч.2 ст.47); Розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією (ч.1 ст.49); коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент (ст.2). Тому Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у т.ч. операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, вираження в іноземній валюті грошового зобов’язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства. Це підтверджено і судовою практикою.

Декретом КМУ від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»встановлено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно з п.8.12. постанови ПНБУ від 30.05.2007р. №200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України…», фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій НБУ. Крім цього, п. 1.5. Постанови правління НБУ від 14.10.2004р. №483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»використання останньої дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями). Тому посилання позивача на порушення Банком чинного законодавства в частині використання іноземної валюти, та, як наслідок, недійсності через це кредитного договору, є безпідставними. Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, тому він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.

Згідно з п.«в»ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Висновок позивача про обов’язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст.19 Конституції України. Законодавством не встановлені обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, тому банк не повинен отримувати індивідуальні ліцензії НБУ для надання кредитів в іноземній валюті, це підтвердив і НБУ у листі  від 29.05.2001р. №28-313/2178. Позивач необґрунтовано вказує на порушення ст.13 ЗУ «Про заставу»та наполягає, що спірний кредитний договір, який передбачає заставу транспортного засобу, підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки в ч.2 ст.13 ЗУ «Про заставу»вказано, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави нотаріально посвідчується.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, на відповідний рахунок позивача були зараховані кредитні кошти в повному обсязі, тому заперечення позивачем факту отримання кредитних коштів не відповідає дійсним обставинам. Вважає, що кредитний договір не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим законодавчим актам, угода законна. На 14.04.2011 року за позивачем мається заборгованість: по тілу кредиту -18824,72 доларів США, по процентам –6083,96 доларів США, 1071 днів - прострочення оплати по тілу кредиту, 888 днів –прострочення оплати процентів, за які він повинен оплатити пеню. Просить відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що 22 жовтня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11238234000 (а.с.9-17,35-39), згідно із яким Банк зобов’язався надати Позичальнику, а Позичальник прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) у сумі 20252 долари США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором; вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 102272,60грн.60коп. Сторони погодилися, що у разі надання кредиту у швейцарських франках (іноземній валюті) Позичальник, укладаючи договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно з умовами договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті Позичальником за рахунок власних коштів повної вартості продукції(товару/робіт/послуг), яку останній придбаває за рахунок кредитних коштів Банку (п.1.1.). Надання кредиту здійснюється у термін: 22 жовтня 2007 року (п.12.1). Позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком №1 до договору (п.1.2.). За користування кредитними коштами протягом 30 календарних процентна ставка встановлюється у розмірі 13% річних, кожного наступного місця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору (п.1.3.1). Цільове призначення кредиту –кредит надається Позичальнику для його особистих потреб: на придбання автомобіля (п.1.4). Банк надає кредит Позичальнику шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника  (п.1.5).

У забезпечення виконання усіх грошових зобов’язань в повному обсязі Позичальника за договором Позичальник передає в заставу, а Банк приймає рухоме майно: транспортний засіб марки Chevrolet, модель Lacetti, рік випуску 2007, бежевий, легковий седан, державний номер НОМЕР_1 (п.2.1). Предмет застави за договором забезпечує в повному обсязі виконання всіх грошових зобов’язань Позичальника за цим договором, а також договір споживчого кредиту №11238234000 від 22.10.2007 року (2.1.1). Предмет застави є власністю Позичальника на підставі договору купівлі-продажу №7 від 11.10.2007 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (п.2.4). Предмет застави залишається у володінні та користуванні Позичальника (п.2.8).

У розділі договору 3.«Права та обов’язки сторін»вказано, що Позичальник зобов’язується використовувати кредит на зазначені в договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок Банку в порядку і на умовах, передбачених договором, а саме: суму кредиту, проценти, комісії, інші грошові платежі (п.5.2).

У розділі договору 4.«Відповідальність сторін»передбачена відповідальність сторін.

У розділі договору 5.«Порядок зміни процентної ставки», у розділі 6.«Порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку» описані відповідні порядки.

У розділі договору 7.«Гарантії»вказано, що Банк підтверджує, що має всі необхідні ліцензії та дозволи НБУ, необхідні для видачі та обслуговування кредиту за кредитним договором (п.7.1). Підписанням даного договору Позичальник підтверджує, що володіє всіма необхідними документами, що необхідні для укладення договору, та має здатність виконувати його умови; він не обмежений в дієздатності; відсутні будь-які перешкоди для виконання договору на день його підписання; надані Позичальником документи не містять недостовірних даних; він повністю розуміє та вважає справедливим щодо себе всі умови Договору, свої права та обов’язки за договором і погоджується з ними; перед укладенням договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів»(п.7.2).

У розділі договору 8.«Звернення стягнення» передбачений порядок звернення стягнення на предмет застави у випадках невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов’язань за цим договором, порушення провадження у справі щодо банкрутства Позичальника.

Інші умови передбачені в розділі 9.«Інші умови», у тому числі, строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення Банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредиті неустойки, у разі її нарахування (п.9.8); спірні питання за цим договором розглядаються відповідно до чинного законодавства України (п.9.9).

Між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода №1, згідно з якою сторони погодили внести наступні зміни в договір: додати до договору додаток №2 –Графік платежів, визначення сукупної вартості  кредиту (п.1.1), додати до договору додаток №3 –Тарифи Банку (п.1.2) (а.с.42).

До даного договору додатком №1 є підписаний сторонами Графік погашення кредиту, в якому вказано, що він є невід’ємною частиною кредитного договору №11238234000 від 22.10.2007 року (п.1), Позичальник згідно з умовами даного договору зобов’язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоб станом на нижче вказану дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала вказаний розмір, зазначена дата кожного місяця з 22.10.2007р. по 22.09.2014р., всього 84 місяці, напроти дат вказаний допустимий залишок заборгованості за кредитом, сума у валюті –долар США (п.2). Будь-яка сума заборгованості за кредитом, що перевищує розмір максимально допустимої заборгованості за сумою неповернення кредиту, який (розмір) встановлений на відповідну дату, зазначену в п.2 даного графіку вважається простроченою сумою основного боргу (п.3). Оригінал даного додатку ОСОБА_1 отримав (а.с.39,40).

До даного договору додатком №2 є Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, в ньому зазначається дата платежу (щомісячна), сума платежу за розрахунковий період з жовтня 2007р. по лютий 2012р. у доларах США, у тому числі погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту, за страхування, копія графіку отримана ОСОБА_1 (а.с.43,44).

До даного договору додатком №3 є «Тарифи Банку», в якому вказано тарифи комісії, що сплачуються Позичальником на протязі строку кредитного договору, та кредитні тарифи (а.с.41).    

У виписці з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 вказано, що йому відповідачем наданий кредит згідно з угодою №11238234000 від 22.10.2007р. (а.с.45).          

Згідно з банківською ліцензією, виданою 24.12.2001 року, Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк»Національним банком України, зареєстрованому 28 жовтня 1991 року за №57, Банк мав право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 ч.2 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»(а.с.58). 19 листопада 2002 року Національним банком України виданий Дозвіл №75-2 Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк», зареєстрованому 28 жовтня 1991 року за №57, який має банківську ліцензію за №75, видану Національним банком України 24 грудня 2001 року, на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього Дозволу (а.с.53). У додатку до Дозволу №75-2 від 19 листопада 2002 року вказаний перелік операцій, які має право здійснювати АКІБ «УкрСиббанк», у тому числі операції з валютними цінностями (а.с.60,61). 21 вересня 2009 року відповідачу виданий Дозвіл №75-3 на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього Дозволу. У додатку до Дозволу №75-3 від 21 вересня 2009 року вказаний перелік операцій, які має право здійснювати АКІБ «УкрСиббанк», у тому числі операції з валютними цінностями (а.с.56,57).

Згідно з листом НБУ від 27.10.2010р. №18-311/5472 НБУ вважає правомірним надання банками кредитів в іноземній валюті та отримання відсотків та інших платежів в іноземній валюті за кредитами (як у готівковій, так у безготівковій формі) на підставі банківських ліцензій та письмового дозволу (генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій) (а.с.62-65).

У статуті ПАТ УкрСиббанк»(нова редакція), погодженому НБУ 10.12.2009р. вказано, що рішенням загальних зборів від 27.10.2009 року прийнято рішення про зміну найменування АКІБ УкрСиббанк»на ПАТ УкрСиббанк», яке є правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях АКІБ УкрСиббанк»(а.с.104,105). ПАТ УкрСиббанк»має свідоцтво про державну реєстрацію (а.с.103), значиться у ЄДРПОУ (а.с.106).

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст.10, 60 ЦПК України). Від сторін не надійшло клопотань про витребування або долучення до справи інших доказів, виклик свідків.

Статтями ст. 6, 627 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року №435-№IV (далі-ЦКУ) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦКУ.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5,6 ст.203 ЦК України (ч.1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін  або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5). Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей (ч.6)

Тобто дана стаття встановлює умови чинності правочинів. У разі недотримання вказаних умов правочин є недійсним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що 22 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11238234000 на суму 20252 долари США, які позивач зобов’язався повернути до 22.10.2014 року зі сплатою 13% річних. Відповідач зі свого боку обов’язки виконав, надав позивачу кредит, позивач його повернув тільки частково, належне виконання кредитного договору припинив, установленні договором строки внески на погашення кредиту не вносив, не сплачував відсотки за користування кредитом, утворилася заборгованість, яка на теперішній час складає: по тілу кредиту –18824,72 доларів США, по процентам –6083,96доларів США, не оплачена пеня за прострочення оплати даних сум.

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання укладення кредитного договору в існуючій редакції порушенням прав споживача, визнання кредитного договору недійсним в існуючій редакції

Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до п.п.1,2 ст.533 ЦК України грошове зобов‘язання має бути виконане в гривнях, а якщо у зобов‘язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно –правовим актом.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.   

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.   

Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”  кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.    

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.  

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами цивільного законодавства.

Крім того, згідно з п.8.12 Постанови правління НБУ від 30.05.2007 року №2000 «Про затвердження Правил використання готівкої іноземної валюти на території України та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ»фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, можуть використовувати іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отримання генеральних ліцензій Національного банку на здійснення операцій. Згідно з п.1.5 Постанови правління НБУ від 14.10.2004р. №483 «Про затвердження Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмови дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Зазначене також підтверджується відповідним роз’ясненням НБУ у листі від 07.12.2009 року №13-20/7871-22612.

У зв’язку з цим суд приходить до висновку, що посилання позивача на порушення відповідачем чинного законодавства в частині неправомірного використання іноземної валюти, та, як наслідок, недійсності через це кредитного договору, є безпідставними.  

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього Декрету.   

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною  валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та  клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та  розміщення іноземної валюти на міжнародних  ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному  ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п.»в»ч.4 ст.5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.   

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).   

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією відповідач має право здійснювати валютні операції, має відповідний дозвіл,  тому здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не містить такої заборони, тому відповідач мав право укладати кредитний договір в іноземній валюті.

Посилання позивача на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до  п.3 ст.3 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України “Про захист прав споживачів” і виконана банком перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору.   

Посилання суду на ненадання позичальнику інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема, щодо ціни, як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч.1  ст. 230 ЦК України, також є помилковим.   

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.   

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено.   

Позивач необґрунтовано вказує на порушення ст.13 ЗУ «Про заставу»та наполягає, що спірний кредитний договір, який передбачає заставу транспортного засобу, підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки в ч.2 ст.13 ЗУ «Про заставу»вказано, що тільки у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави нотаріально посвідчується.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, на відповідний рахунок позивача були зараховані кредитні кошти в повному обсязі, тому заперечення позивачем факту отримання кредитних коштів не відповідає дійсним обставинам.

Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний договір від 22 жовтня 2007 року не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили даний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинений у формі, встановленій законом; він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При його укладанні дотриманні норми діючого законодавства і вчинення порушень не встановлено. В договорі зазначені усі суттєві умови договору. Банк передав Позичальнику  вказані в договорі кредитні кошти, останній його прийняв.

Крім того, суд критично відноситься до твердження позивача щодо істотності зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладання кредитного договору, у зв’язку з появою фінансової кризи, оскільки укладаючи договір кредиту саме у доларах США позивач мав усвідомлювати можливість настання обставин, за яких може істотно змінитися курс іноземної валюти по відношенню до гривні.

Аналізуючи усі зібрані у справі докази, враховуючи, крім вказаного вище, також те, що під час її укладання дотримано усі вимоги, передбачені чинним законодавством про зазначення відомостей, змісту та форми його укладання, спірна угода діє, відповідачем виконана повністю, а відповідачем частково; її неправомірність прямо не випливає з закону і не встановлена судом; суд не знаходить підстав для визнання даного договору недійсним, тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Таким чином, вказані докази та їх оцінка у сукупності вказують на відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання порушенням прав споживача дії відповідача  при укладенні кредитного договору та визнання даного договору недійсним.

Керуючись ст.ст.3,192,203,204,215,230,533,638,627,1054 ЦК України, Законом України “Про банки і банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.3,10,11,15,60,79,81,197,209,212,214,215,223 ЦПК  України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про захист прав споживача, визнання договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11238234000 від 22 жовтня 2007 року недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                Т.В. Стріжакова