Справа № 22-945 2007р.     Головуючий у 1-й інстанції: Запорожець О.М.

Категорія: 18                                       Доповідач: Белінська І.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2007 року                               Колегія суддів судової палати в

цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Полежая В.Д. (головуючий),

Белінської І.М.,

Спірідонової Л.С., при секретарі - Шевченко Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ново-архангельського районного суду від 16 березня 2007 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2до неї про стягнення боргу за договором позики та про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2007 року ОСОБА_2. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1. про стягнення боргу за договором позики та про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання зобов"язань за цим договором.

Зазначала, що 14 липня 2006 року вона позичила відповідачці 4000 гривень, які та повинна була повертати їй рівними частками по 500 гривень щомісяця, починаючи з 14 серпня 2006 року. На підтвердження договору відповідачка видала їй розписку. Проте, ОСОБА_1. гроші не повернула. Посилаючись на ці обставини, позивачка просила стягнути з відповідачки 4000 гривень боргу за договором позики та 500 гривень - у відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням умов договору.

Рішенням Новоархангельського районного суду від 16 березня 2007 року позов задоволено частково: із ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. стягнуто 4000 гривень в рахунок виконання зобов'язань за договором позики; в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування судового рішення в частині, якою позовні вимоги задоволені, через порушення судом 1-ї інстанції норм матеріального та цивільно-процесуального права і про ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі заявлених вимог. Зазначається про те, що висновок суду про наявність факту договору позики між сторонами ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та неналежній оцінці доказів. Відповідачка стверджує, що насправді гроші від позивачки вона не отримувала, а розписку написала, побоюючись погроз позивачки про притягнення її до кримінальної відповідальності за недостачу товаро-матеріальних цінностей.

2.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1. та її представника адвоката ОСОБА_3., які просили задовільнити апеляційну скаргу, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов в частині стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції встановив, що сторони уклали такий договір 14.07.2006 року, що підтверджується розпискою відповідачки, яка (розписка) на час пред"явлення позову знаходилась у позивачки. Встановлено також факт неповернення відповідачкою грошей за цим договором. Ці обставини стали підставою для задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_1. боргу за договором.

Доводи відповідачки, викладені в апеляційній скарзі, про те, що насправді позивачка гроші їй не передавала в борг, а розписка була написана нею під примусом і свідчила лише про її обов"язок повернути позивачці 4000 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок нестачі товаро-матеріальних цінностей за час її роботи продавцем у позивачки, не підтверджені належними доказами щодо наявності факту такої нестачі.

Оспорюючи договір позики з тих підстав, що грошові кошти насправді не були одержані відповідачкою від позивачки, відповідачка не надала доказів того, що розписка була написана нею під впливом насильства або іншої тяжкої обставини.

З тексту розписки (а.с.27) видно, що відповідачка зобов"язалась повернути позивачці 4000 гривень „получених" від неї грошей, тобто факт отримання зазначеної суми грошових коштів підтверджений нею письмово.

Відповідно до вимог ч.1 СТ.1047 ЦК України, договір позики на суму більше 170 гривень повинен укладатися у письмовій формі. Вимоги до письмової форми правочину викладені у ст.207 ЦК України, при цьому конкретної форми закон не передбачає. Зміст розписки (а.с.27), наданої позивачкою на підтвердження укладання договору позики, підпис позичальника свідчить про укладання договору у належній формі.

Крім того, відповідно до положень ч.4 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину встановленої законом форми договору не тягне за собою його недійсність, крім випадків, коли недійсність правочину з цієї підстави встановлена законом. Статтею 1047 ЦК України, яка визначає форму договору позики, не встановлено, що недодержання письмової форми договору позики тягне за собою його недійсність. Згідно із ч.2 цієї статті на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Не мають суттєвого значення і доводи про те, що в розписці не зазначено ім"я позикодавця. Відповідачка не заперечує факт написання цієї

3. розписки і передачу її саме позивачці. Той факт, що боргова розписка знаходилась у позивачки, також свідчить про те,  що позикодавцем за договором є позивачка.

Оскільки відповідачка не заперечує факт неповернення нею грошей відповідно до договору, що є порушенням зобов'язання, суд обґрунтовано зобов"язав її повернути позикодавцеві позичену суму грошей (ст.1046, ст.611 ЦК України).

Слід зазначити, що статтею 1053 ЦК України передбачена можливість новації боргу у позикове зобов"язання, тобто, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов"язанням. За таких обставин, доводи відповідачки про те, що цей борг виник з підстав виявлення у неї нестачі товаро-матеріальних цінностей (якщо б цей факт було доведено) не є підставою ( за загальним правилом) для звільнення її від обов'язку повернути визначену розпискою суму грошей.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та цивільного процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,304,307-309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити, а рішення Новоархангельського районного суду від 16 березня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.