УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2007 року м. Івано-Франківськ
Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Горблянського Я. Д.,
суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.,
секретаря Пилипчук Н.Б.,
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду від 19 лютого 2007 року з участю: апелянтки ОСОБА_3, позивачки - ОСОБА_4,
встановила:
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 завданої майнової шкоди в сумі 5654грн. 66коп., допущеної розтратою матеріальних цінностей коли відповідачка працювала продавцем магазину „Продукти", що знаходиться в смт. Більшівці Галицького району.
Рішенням Галицького районного суду від 19.02.2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2827 грн. матеріальної шкоди, 51 грн. мита та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
На дане рішення ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що вона з позивачкою договору про повну матеріальну відповідальність не укладала. Позивачка, як власник кіоску, не налагодила і не забезпечила належного обліку товарів, не створила належних умов праці. Будь-яких документів про передачу їй залишків товару позивачка не представила. За отриманий товар вони з напарницею не розписувались. Напарниця працювала у позивачки без укладання трудового договору. Згідно постанови про відмову у порушенні відносно неї кримінальної справи нестача товаро-матеріальних цінностей допущено з вини підприємця, тобто позивачки по справі, за що та була притягнута до адмінвідповідальності за ст.41 ч.1 КпАП України. Позивачкою також суду не представлено первинних бухгалтерських документів які б підтвердили нестачу цінностей на суму 5654 грн. 66коп. Звідки ця нестача взялася невідомо.
Однак суд це все до уваги не взяв і ухвалив незаконне рішення. Тому просить дане рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Апелянтка ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позову.
Позивачка ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнала та пояснила, що розтрату товаро-матеріальних цінностей та допустила, а тому просить рішення суду залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із слідуючих підстав.
Згідно ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або
Справа № 22-ц-592/2007р. Головуючий у І інстанції Мельник І.І.
Категорія 19 Доповідач Горблянський Я.Д.
2
застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких робіт і посад, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи 22.07.2005 року між сторонами було укладено трудовий договір, згідно якого відповідачку ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду продавця. В п.2 даного договору оговорено, що продавець продовольчих товарів несе повну матеріальну відповідальність, відповідає за дотримання терміну зберігання товарів, дотримуючись правил охорони праці.
Виходячи з даного пункту договору суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Однак до такого висновку суд першої інстанції прийшов передчасно.
Працівник і власник під час укладення договору про повну матеріальну відповідальність повинні використовувати як нормативно-правову форму Типовий договір про повну матеріальну відповідальність. Змінювати його недопустимо, оскільки Типовий договір має характер нормативно-правового акта. Тому недопустимо укладати договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за довільною формою або відбирати у працівника одностороннє зобов'язання про прийняття ним на себе повної матерільної відповідальності.
Як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 від 17.10 2006 року у підприємця ОСОБА_4 не налагоджено належного обліку товаро-матеріальних цінностей і дане порушення допущено нею з метою приховати фактичні товарні і грошові обороти. Із працівником ОСОБА_5 не укладено трудового договору і виплата зарплати проводилась у конвертах без сплати обов'язкових відрахувань. Фактично недостача товаро-матеріальних цінностей допущена з вини підприємця, а тому в діях ОСОБА_3 відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст.191 КК України.
Ст.134 КЗпП України регулює випадки повної матеріальної відповідальності. Однак апелянтка ОСОБА_3 під їх дії не підпадає, а тому не може нести матеріальну відповідальність у повному обсязі. Оскільки під час проведення перевірки правоохоронними органами не встановлено вини апелянтки у виникненні недостачі товаро-матеріальних цінностей то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.
Однак суд першої інстанції даних обставин не врахував і задовольнив частково позов. Тому рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі ст.ст. 134,135-1 КЗпП України та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду від 19.02.2007 року скасувати. Ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення 5654 грн. 66 коп. шкоди завданої розтратою матеріальних цінностей відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.