РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2007 року м. Івано-Франківськ
Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Пнівчук О.В.
суддів Горблянського Я.Д., Соколовського В.М.
секретаря Логажевської М.Б.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 31 січня 2007 р.,-
встановила:
Рішенням Тисменицького районного суду від 31 січня 2007 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ "Барва", Івано-Франківського міськвиконкому, про визнання за нею права на житло кімнату АДРЕСА_1 про визнання недійсними ордерів на вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у кімнатуАДРЕСА_1, виселення їх та вселення її в дане житло.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначила зокрема, що судом не взято до уваги покази свідківОСОБА_5 та ОСОБА_6 які підтвердили, що вона проживала в гуртожитку по АДРЕСА_1 більше 10 років.
Крім того, факт її проживання в гуртожитку та відсутність правовстановлюючих документів на дане житло з вини представників ВАТ "Барва" було встановлено рішенням Тисменицького районного суду від 20.05.2002 року.
Судом першої інстанції не витребувано з УМВС матеріали перевірки щодо незаконних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про незаконне їх вселення в спірну кімнату гуртожитку.
Поза увагою суду залишилась і та обставина, що вона перебувала в трудових відносинах з ВАТ "Барва" більше 24 років та не могла самовільно вселитися та проживати в гуртожитку, а також вносити плату за користування житлом.
Відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано ордер на займане приміщення, в той час як ордер може бути видано тільки на вільне жиле приміщення.
З наведених підстав апелянт просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Справа №22-ц-380/2007 р. Головуючий у І інстанції Хоминець М.М.
Категорія 30 Доповідач Пнівчук О.В.
2
Вислухавши доповідача, пояснення апелянта, представника ТОВ "Барва", перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не представила суду доказів про законність зайняття нею спірної кімнати, а сам факт її проживання в гуртожитку не породжує правових підстав для захисту порушених прав.
Оданк з таким висновком суду погодитись не можна.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з листопада 1979 року до 11.05.2004 року перебувала в трудових відносинах з ТОВ фірми "Барва" (колишній Івано-Франківський завод ТОС) з 1982 року проживала в гуртожитку підприємства по АДРЕСА_1.
Зазначені обставини не заперечив представник ТОВ фірми "Барва".
Рішенням Тисменицького районного суду від 20.05.2002 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ВАТ "Барва" про вселення її в гуртожиток з тих підстав, що позивачка проживає в гуртожитку з 1982 року, рішення про її виселення не приймалося.
Згідно пояснень представника ВАТ "Барва" документи, на підставі яких ОСОБА_2 вселилась в гуртожиток не збереглися (а.с. 6).
Представник апелянта ТОВ "Барва" в засіданні апеляціцйного суду заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_2 разом з тим підтвердив, що позивачка проживала в гуртожитку, проводила оплату за житло.
Рішення про надання ОСОБА_2 кімнати в гуртожитку чи виселення її на ВАТ "Барва" відсутні.
Не представлено відповідачем також доказів про те, що АДРЕСА_1 за період з 1998 року по 2005 рік в установленому законом порядку була надана будь-кому із працівників товариства, а на час прийняття рішення про надання кімнати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була вільною.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 була поселена як працівник підприємства та проживала в гуртожитку на законних підставах більше десяти років, а тому її позов про визнання за нею права на проживання в кімнаті АДРЕСА_1 є обгрунтованим та підлягає до задоволення.
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано ордери на зайняте жиле приміщення, то їх відповідно до ст. 58 ч.2 ЖК України слід визнати недійсними, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виселити із кімнати АДРЕСА_1 та вселити в дане житло позивачку ОСОБА_2
В зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_2
На підставі ст. 127-132 ЖК України керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Тисменицького районного суду від 31 січня 2007 р. скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати недійсними ордери №№101, 102 від 27.01.2005 року на вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у кімнату АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 із кімнатиАДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право на житло-кімнатуАДРЕСА_1 та вселити її в дане житло.
4
Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України безпосередньо протягом двох місяців з часу набрання законної сили.