Справа № 1-24/2011р.

В И Р О К

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          05 квітня 2011 року Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого –судді Гнипа О. І.,

при секретарі Бородіній В. В.,

за участю:

прокурора Дідович Я. О.,

підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Жадове Семенівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, з повною вищою освітою, одруженого, працюючого Жадівським сільським головою, постійно проживаючого по АДРЕСА_1 Семенівського району Чернігівської області, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України 1960 року, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця села Жадове Семенівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, з повною вищою освітою, одруженого, не працюючого, постійно проживаючого по АДРЕСА_2 Чернігівської області, раніше не судимого в силу вимог ст. 89 Кримінального кодексу України,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України 1960 року, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року,-

В С Т А Н О В И В:

12 травня 2000 року директор сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»(далі – СТОВ «Лан») ОСОБА_2 та Жадівський сільський голова Семенівського району Чернігівської області ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою, зловживаючи службовими становищами, всупереч інтересів служби, умисно в інтересах третіх осіб внесли до офіційного документу –додаткового списку осіб, що мають право на отримання земельної частки (паю), завідомо неправдиві відомості про те, що жителі села Жадове Семенівського району Чернігівської області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є членами колективного сільськогосподарського підприємства «Червоний Партизан»(далі –КСП «Червоний Партизан»), що були пропущені при складанні основних списків осіб, котрі мають право на отримання земельної частки (паю), після чого видали указаний додатковий список до Семенівського районного відділу земельних ресурсів. Проте, фактично вищевказані громадяни на час отримання Державного акту на право колективної власності землю, виданого 16 листопада 1995 року КСП «Червоний Партизан», членами цього КСП не являлись, а отже і не мали права згідно статті 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»на земельну частку (пай). На підставі згаданого додаткового списку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), а згодом, на основі цих сертифікатів, у 2003 році одержали державні акти на право власності на земельні ділянки. Тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно отримали у приватну власність земельні ділянки вартістю кожної на момент отримання по 18004 гривні 71 копійка.

Продовжуючи протиправну діяльність, 24 вересня 2002 року директор СТОВ «Лан»ОСОБА_2 та Жадівський сільський голова Семенівського району Чернігівської області ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою, повторно, зловживаючи своїми службовими становищами, всупереч інтересів служби, умисно в інтересах третіх осіб та в особистих інтересах ОСОБА_1, внесли до офіційного документу –додаткового списку осіб, що мають право на отримання земельної частки (паю) завідомо неправдиві відомості про те, що жителі села Жадове Семенівського району Чернігівської області ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є членами КСП «Червоний Партизан», що були пропущені при складанні основних списків осіб, які мають право на земельну частку (пай), після чого видали указаний додатковий список до Семенівського районного відділу земельних ресурсів. Проте, фактично вищевказані громадяни на час отримання Державного акту на право колективної власності землю, виданого 16 листопада 1995 року КСП «Червоний Партизан», членами цього КСП не являлись, а отже і не мали права відповідно до статті 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»на земельну частку (пай). На підставі згаданого додаткового списку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 незаконно отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), а згодом, на основі цих сертифікатів, у 2003 році одержали державні акти на право власності на земельні ділянки. Тобто ОСОБА_1 і ОСОБА_5 незаконно отримали у приватну власність земельні ділянки вартістю кожної на момент отримання по 18004 гривні 71 копійка.

Загальна сума шкоди, заподіяної інтересам держави вищезазначеними протиправними діяннями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, склала 72018 гривень 84 копійки.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кожного з інкримінованих йому злочинів визнав частково та показав про те, що на початку своєї трудової діяльності з 1973 року він працював у колгоспі «Червоний партизан»в селі Жадове Семенівського району Чернігівської області. Згодом, після реорганізації, правонаступником згаданого колгоспу стало КСП «Червоний партизан», де він працював до 1991 року головним ветеринаром. У 1991 році його переведено на роботу до Жадівської дільничної ветеринарної амбулаторії на посаду ветеринарного лікаря-епізоотолога, де він працював до 1995 року. З квітня 1998 року він постійно обирається Жадівським сільським головою Семенівського району Чернігівської області. 12 травня 2000 року до нього на роботу в сільську раду прийшов директор СТОВ «Лан», котре є правонаступником КСП «Червоний Партизан», ОСОБА_2 та приніс на підпис додатковий список людей, які працювали в КСП «Червоний Партизан»та не були зазначені при складанні основних списків. Серед інших в даному списку були прізвища ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Чи мали указані особи право на отримання земельного паю, він не перевіряв, а затвердив даний список своїм підписом та печаткою сільської ради. ОСОБА_2 повіз дані списки до Семенівського районного відділу земельних ресурсів. На підставі додаткового списку ОСОБА_3 та ОСОБА_4  отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), а у 2003 році - державні акти на право власності на земельні ділянки. У вересні 2002 року він розмовляв зі ОСОБА_2 про включення себе у додаткові списки з метою отримання земельної частки (паю). Цю розмову ініціював ОСОБА_2. Відповідно до законодавства він права на пай не мав, але оскільки тривалий час працював в колгоспі «Червоний Партизан»та в однойменному колективному сільськогосподарському підприємстві, а після переводу постійно допомагав у обслуговуванні тварин цього підприємства, то вони зі ОСОБА_2 і вирішили, що буде справедливим включити його до додаткових списків та надати можливість отримати земельну частку (пай). Після цього, 24 вересня 2002 року в сільську раду прийшов директор СТОВ «Лан»ОСОБА_2 та дав йому на підпис додатковий список осіб, які працювали в КСП «Червоний Партизан»та не були зазначені при складанні основних списків. У даному списку були прізвища ОСОБА_5 та прізвище ОСОБА_1. Чи мала право ОСОБА_5 на отримання паю він не перевіряв. Через те, що він на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству акту на право колективної власності, а саме у листопаді 1995 року не працював, то не мав права на отримання земельного паю, і це йому було відомо, але із зазначених вище причин він підписав даний додатковий список і поставив на нього печатку сільської ради. Після цього ОСОБА_2 відвіз виготовлений додатковий список до Семенівського районного відділу земельних ресурсів. На підставі даного списку він та ОСОБА_5 отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), а у 2003 році одержали державні акти на право власності на земельні ділянки. Загальні збори членів сільгосппідприємства із приводу виділення йому та ОСОБА_5 земельної частки (паю) не проводилися. Також він не цікавився, підписуючи у свій час додаткові списки, чи проводилися загальні збори із приводу внесення до цих списків ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Свою вину він визнає частково, оскільки він допомагав на час розпаювання очолюваного ОСОБА_2 підприємства у ветеринарному обслуговуванні виробництва, хоча членом підприємства і не був, а про те, що інші зазначені вище особи не працювали в КСП «Червоний Партизан»на момент отримання останнім акту на право колективної власності на землю, він достеменно не знав, бо такі відомості не перевіряв.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кожного з інкримінованих йому злочинів визнав частково та показав про те, що він з 1979 по 2000 рік в колгоспі «Червоний Партизан»працював головним інженером. Орієнтовно у 1991 році колгосп було реорганізовано у КСП «Червоний Партизан», а в березні 2000 року у СТОВ «Лан», де він працював директором. Під час виконання своїх повноважень він неодноразово підписував додаткові списки осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) і були пропущені при складанні основних списків. Додаткові списки він особисто не складав, а давав вказівку щодо їх складання працівникам бухгалтерії, кому саме, він не пам’ятає. Після складання додаткових списків він їх підписував та ставив печатку і давав на підпис Жадівському сільському голові ОСОБА_1. Потім він передавав їх до місцевого відділу земельних ресурсів. Йому було відомо про те, що відповідно до законодавства саме членство у колективному сільськогосподарському підприємстві до 1995 року включно та на момент видачі акта сільгосппідприємству, а це листопад 1995 року, давало право людям на отримання земельної частки (паю). 12 травня 2000 року ним до відділу земельних ресурсів були подані додаткові списки членів КСП «Червоний партизан», які мають право на отримання земельного паю. Однак, серед інших членів сільгосппідприємства до списків були включені ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Він точно знав, що указані особи працювали в колективному сільськогосподарському підприємстві, проте коли достеменно не знав та це не перевіряв. При цьому у згаданому додатковому списку він поставив печатку КСП «Червоний Партизан», хоча фактично це підприємство вже було реорганізоване у СТОВ «Лан». Таку печатку він поставив тому, що нова печатка ще не була виготовлена, але оскільки СТОВ «Лан»являється правонаступником КСП «Червоний Партизан», то в земельному відділі у нього прийняли вказаний додатковий список. На підставі цього списку у подальшому зазначені особи отримали сертифікати, а потім - державні акти на право власності на земельні ділянки. Десь у вересні 2002 року, коли точно він не пам»ятає, у нього відбулася зустріч з ОСОБА_1, на якій вони обговорили питання про включення останнього до додаткових списків. 24 вересня 2002 року було подано додатковий список, до якого включені ОСОБА_5 та ОСОБА_1. Коли в колективному сільськогосподарському підприємстві працювала ОСОБА_5, йому не було відомо, але він точно знав, що остання працювала на підприємстві. Про те, що ОСОБА_1 не працював на підприємстві з 1991 року, він знав, але, оскільки ОСОБА_1 працював в колгоспі «Червоний Партизан»довгий час, а з 1991 року почав працювати в Жадівській ветлікарні і часто допомагав оглядати, прививати та лікувати скот, що належав колективному сільськогосподарському підприємству, то ОСОБА_6 включив його в додатковий список. Загальні збори членів СТОВ  «Лан» про  включення  ОСОБА_4,  ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до додаткових списків не проводились. Таким чином, він визнає свою вину в частині того, що дійсно незаконно вписав ОСОБА_1 до додаткових списків, знаючи, що згідно відповідного Указу Президента України останній не мав права на отримання паю, але з вищенаведених причин ОСОБА_2 вважав, що буде справедливим надати останньому земельну частку (пай). Про те, що інші зазначені вище особи не були членами колективного сільськогосподарського підприємства на момент отримання ним акту на право колективної власності на землю і до того йому достеменно не було відомо. В цій частині пред»явленого обвинувачення він свою вину не визнає.

Незважаючи на часткове не визнання обома підсудними своєї вини та вищенаведені їх показання у судовому засіданні, вина підсудних у вчиненні усіх інкримінованих їм злочинів за сформульованим вище обвинуваченням доводиться показаннями свідків.

Допитана як свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показала про те, що вона у 2000-2002 роках працювала в КСП «Червоний Партизан», а згодом в СТОВ «Лан»секретарем-друкаркою і друкувала додаткові списки осіб, які мають право на земельну часку (пай). Які точно списки друкувала вона не пам’ятає. Списки, які вона друкувала, їй давав директор підприємства ОСОБА_2. Ніяких завдань щодо перевірки відповідності додаткових списків спискам людей, що мають право на отримання земельної частки (паю), їй ОСОБА_2 не давав. Вона лише друкувала списки, які ОСОБА_2 їй приносив написаними. Хто писав ці списки їй не відомо і вона цим ніколи не цікавилась.

Допитана як свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показала про те, що у 2000-2002 роках вона працювала головним бухгалтером в КСП «Червоний партизан», що потім реорганізувалося у СТОВ «Лан». До кола її обов’язків входило ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Додаткові списки людей, що мають право на пай, зазвичай друкувала ОСОБА_7. Сказати точно, хто надрукував та хто склав додаткові списки від 12 травня 2000 року та він 24 вересня 2002 року вона не може. Формуванням списків займались директор товариства ОСОБА_2 та згідно вказівок директора інспектор з кадрів та одночасно касир ОСОБА_9, яка зараз захворіла. Чи мали право люди, зазначені у додаткових списках, на отримання земельної частки (паю) їй не відомо.

Допитаний як свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показав про те, що він працював у СТОВ «Лан»у 2000-2002 роках економістом та писав всі протоколи зборів, що відбувались у товаристві на той час. Питання про включення осіб до додаткових списків на збори не виносилось. Додатковими списками осіб, які мають право на земельну частку (пай), не займався.

Допитана як свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показала про те, що у 2000-2002 роках вона працювала помічником бухгалтера в СТОВ «Лан». До формування додаткових списків осіб, які мають право на земельну частку (пай) на підприємстві вона ніякого відношення не мала, їй не відомо, хто займався їх складанням. Про будь-які вказівки ОСОБА_2 щодо формування додаткових списків працівниками бухгалтерії вона нічого не знає.

Допитана як свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показала про те, що вона працювала  в СТОВ «Лан»з 1999 року дояркою. У 2002 році вона писала заяву на ім’я директора товариства ОСОБА_2 з метою отримання земельної частки (паю). Після цього її було внесено до додаткових списків. У 2003 році вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Загальні збори членів підприємства із приводу включення її до додаткових списків не проводилися.

Допитані як свідки ОСОБА_4 та  ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердили те, що вони працювали в КСП «Червоний Партизан»після 1995 року і членами цього підприємства не були.

Допитаний як свідок ОСОБА_12 показав про те, що він працював начальником Семенівського районного відділу земельних ресурсів  з 1991 року по вересень 2006 року. На нарадах при Семенівській районній державній адміністрації Чернігівської області та інших зборах керівників сільськогосподарських підприємств та керівництва району, особисто він неодноразово виступав з роз’ясненнями положень Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», в тому числі із роз’ясненнями того, хто має право на отримання земельної частки (паю). Ним неодноразово наголошувалося на тому, що при формуванні додаткових списків необхідно скликати загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства, на яких і вирішити питання про включення осіб до додаткових списків.

Допитані у судовому засіданні заступники начальника управління агропромислового розвитку Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у судовому засіданні дали показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_12.

Крім показань свідків, вина підсудних у вчиненні всіх діянь за сформульованим вище обвинуваченням доводиться:

даними списків членів КСП «Червоний Партизан»станом на 01 травня 1996 року, що додавався до акту на право колективної власності на землю  від 16 листопада 1995 року, у якому прізвища ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відсутні (а.с. 13-22);

даними трудових книжок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, де зазначені відомості про дійсну трудову діяльність цих осіб (а.с. 24-37);

даними довідок відділу Держкомзему у Семенівському районі Чернігівської області, згідно яких вартість кожної із земельних ділянок, виділених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, на момент отримання останніми права приватної власності на землю складає 18004 гривні 71 копійка (а.с. 152-155);

даними акту позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності СТОВ «Лан», згідно якого задокументовано ознаки  незаконного отримання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 162-167);

речовими доказами, якими у справі визнані: протоколи загальних зборів КСП «Червоний Партизан»та протоколи зборів правління КСП «Червоний Партизан» за 1990 - 1999 роки (а.с. 140); протоколи загальних зборів СТОВ «Лан»та протоколи зібрань керівних органів указаного СТОВ за 2000-2004 роки (а.с. 146); додаткові списки членів КСП «Червоний Партизан», що були пропущені при розпаюванні від 12 травня 2000 року та від 24 вересня 2002 року (а.с. 150).

          На підставі аналізу зібраних та досліджених у справі доказів, та з урахуванням того, що відповідно до вимог ст. 275 Кримінально-процесуального кодексу України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудного і тільки в межах пред’явленого йому обвинувачення, суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_1 у вчиненні протиправних діянь за сформульованим вище обвинуваченням повністю доведена і такі його діяння, вчинені у 2002 році, правильно кваліфіковані органом досудового слідства за ідеальною сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, та за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, яке спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

          В той же час суд не погоджується з кваліфікацією органом досудового слідства діянь підсудного ОСОБА_1, які ним вчинені у 2000 році, за ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України 1960 року, оскільки такі діяння підсудного потребують перекваліфікації на відповідні статті Кримінального кодексу України 2001 року, котрі передбачають менш суворі покарання за інкриміновані підсудному діяння. Отже, поставлені до вини даному підсудному діяння 2000 року в силу положень ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року, за змістом якої закон про кримінальну відповідальність, що пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 165 Кримінального кодексу України 1960 року на ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року та з ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України 1960 року на ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року і розцінювати за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, та за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, яке спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Отже, за сукупністю всіх злочинів діяння підсудного ОСОБА_1, вчинені ним у 2000 та 2002 роках, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, та за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, яке спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Убачаючи вину ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, повністю доведеною, суд відкидає вищенаведені оціночні судження даного підсудного у судовому засіданні із приводу часткового визнання ним своєї вини, оскільки вони спростовуються у повному обсязі вищенаведеними показаннями свідків та даними інших зазначених доказів. Крім цього, суд вважає, що часткове не визнання ОСОБА_1 своєї вини пов’язане з метою  уникнення від кримінальної відповідальності за вчинене.

Призначаючи вид та міру покарання підсудному ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який за місцем проживання та роботи характеризується з позитивного боку, раніше не судимий, з повною вищою освітою, одружений, працює, має на утриманні матір похилого віку, стан здоров’я підсудного, який загалом є задовільним, відсутність пом’якшуючих покарання обставин, наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України однієї обтяжуючої покарання обставини, зокрема вчинення злочинів особою повторно. За таких обставин суд приходить до висновку, що даному підсудному має бути призначене покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника органів місцевого самоврядування без штрафу на підставі ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року. Поряд з цим, враховуючи  вищезазначені обставини справи, суд вважає, що перевиховання цього підсудного можливе і без його безпосередньої ізоляції від суспільства. ОСОБА_1 має бути звільнено від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України. Разом з цим, на цього підсудного відповідно до ст. 76 Кримінального кодексу України слід покласти обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Враховуючи те, що з часу вчинення підсудним ОСОБА_1 діянь, які кваліфіковані за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, що відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України 2001 року відноситься до злочинів середньої тяжкості, минуло більш ніж п’ять років, підсудному ОСОБА_1 за вищеприведених обставин слід призначити покарання за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника органів місцевого самоврядування без штрафу на підставі ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року та на основі ст. ст. 49, 74 Кримінального кодексу України 2001 року з урахуванням його згоди у судових дебатах звільнити від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Звільняти підсудного ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за строками давності за діяння, караність яких установлена в санкції ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року, суд не убачає за потрібне в силу правил ст. ст. 12, 49 Кримінального кодексу України 2001 року, через те, що з часу вчинення даним підсудним  поставлених до вини діянь не минуло десять років. При цьому строки давності суд вважає за необхідне обчислювати з часу вчинення протиправних діянь підсудним ОСОБА_1 у 2002 році,  тобто з моменту вчинення підсудним нових злочинів, оскільки перебіг строків давності інкримінованих діянь підсудному, вчинених у 2000 році, переривався вчиненням ним вищезазначених нових кримінально караних діянь у 2002 році.

Запобіжний захід підсудному ОСОБА_1 слід залишити попередній, зокрема, підписку про невиїзд до набрання вироком суду законної сили.

На підставі аналізу зібраних та досліджених у справі доказів, та з урахуванням того, що відповідно до вимог ст. 275 Кримінально-процесуального кодексу України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудного і тільки в межах пред’явленого йому обвинувачення, суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_2 у вчиненні протиправних діянь за сформульованим вище обвинуваченням повністю доведена і такі його діяння, вчинені у 2002 році, правильно кваліфіковані органом досудового слідства за ідеальною сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, та за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, яке спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

          В той же час суд не погоджується з кваліфікацією органом досудового слідства діянь підсудного ОСОБА_2, які ним вчинені у 2000 році, за ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України 1960 року, оскільки такі діяння підсудного потребують перекваліфікації на відповідні статті Кримінального кодексу України 2001 року, котрі передбачають менш суворі покарання за інкриміновані підсудному діяння. Отже, поставлені до вини даному підсудному діяння 2000 року в силу положень ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року, за змістом якої закон про кримінальну відповідальність, що пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 165 Кримінального кодексу України 1960 року на ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року та з ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України 1960 року на ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року і розцінювати за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, та за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, яке спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Таким чином, за сукупністю всіх злочинів діяння підсудного ОСОБА_2, вчинені ним у 2000 та 2002 роках, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, та за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, яке спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Убачаючи вину ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, повністю доведеною, суд відкидає вищенаведені оціночні судження даного підсудного у судовому засіданні із приводу часткового визнання ним своєї вини, оскільки вони спростовуються у повному обсязі вищенаведеними показаннями свідків та даними інших зазначених доказів. Крім цього, суд вважає, що часткове не визнання ОСОБА_2 своєї вини пов’язане з метою уникнення від адекватної його діянням кримінальної відповідальності за вчинене.

Призначаючи вид та міру покарання підсудному ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який за місцем проживання та колишньої роботи характеризується з позитивного боку, раніше не судимий в силу вимог ст. 89 Кримінального кодексу України, з повною вищою освітою, одружений, не працюючий, має на утриманні матір похилого віку, стан здоров’я підсудного, який загалом є задовільним, відсутність пом’якшуючих покарання обставин, наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України однієї обтяжуючої покарання обставини, зокрема вчинення злочинів особою повторно. За таких обставин суд приходить до висновку, що даному підсудному має бути призначене покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємств та господарських товариств без штрафу на підставі ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року. Поряд з цим, враховуючи  вищезазначені обставини справи, суд вважає, що перевиховання цього підсудного можливе і без його безпосередньої ізоляції від суспільства. ОСОБА_2 має бути звільнено від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України. Разом з цим, на цього підсудного відповідно до ст. 76 Кримінального кодексу України слід покласти обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Враховуючи те, що з часу вчинення підсудним ОСОБА_2 діянь, які кваліфіковані за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, що відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України 2001 року відноситься до злочинів середньої тяжкості, минуло більш ніж п’ять років, підсудному ОСОБА_2 за вищеприведених обставин слід призначити покарання за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємств та господарських товариств без штрафу на підставі ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року та на основі ст. ст. 49, 74 Кримінального кодексу України 2001 року з урахуванням його згоди у судових дебатах слід звільнити від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Звільняти підсудного ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за строками давності за діяння, караність яких установлена в санкції ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року, суд не убачає за потрібне в силу правил ст. ст. 12, 49 Кримінального кодексу України 2001 року, через те, що з часу вчинення даним підсудним поставлених до вини діянь не минуло десять років. При цьому строки давності суд вважає за необхідне обчислювати з часу вчинення протиправних діянь підсудним ОСОБА_2 у 2002 році,  тобто з моменту вчинення підсудним нових злочинів, оскільки перебіг строків давності інкримінованих діянь підсудному, вчинених у 2000 році, переривався вчиненням ним вищезазначених нових кримінально караних діянь у 2002 році.

Запобіжний захід підсудному ОСОБА_2 слід залишити попередній, зокрема, підписку про невиїзд до набрання вироком суду законної сили.

Цивільний позов у кримінальній справі не пред’явлений, судові витрати відсутні.

Питання про указані вище речові докази у справі суд вважає за необхідне вирішити відповідно до вимог ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 324 Кримінально-процесуального кодексу України, суд,-

З А С У Д И В :

          ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, та призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади керівника органів місцевого самоврядування на строк 2 (два) роки.

за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади керівника органів місцевого самоврядування на строк 1 (один) рік.

          На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України 2001 року ОСОБА_1 від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року, звільнити з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки з покладенням відповідно до ст. 76 Кримінального кодексу України 2001 року обов’язків:

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

          На підставі ст. ст. 49, 74 Кримінального кодексу України 2001 року від основного і додаткового покарання, призначеного за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, ОСОБА_1 звільнити.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити попередній –підписку про невиїзд до набрання вироком суду законної сили.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, та призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади керівника державного, комунального, колективного, приватного, орендного підприємств, та господарських товариств, зокрема, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства, на строк 2 (два) роки.

за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади керівника державного, комунального, колективного, приватного, орендного підприємств, та господарських товариств, зокрема, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства, на строк 1 (один) рік.

          На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України 2001 року ОСОБА_2 від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України 2001 року, звільнити з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки з покладенням відповідно до ст. 76 Кримінального кодексу України 2001 року обов’язків:

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

          На підставі ст. ст. 49, 74 Кримінального кодексу України 2001 року від основного і додаткового покарання, призначеного за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України 2001 року, ОСОБА_2 звільнити.

Запобіжний захід ОСОБА_2 залишити попередній –підписку про невиїзд до набрання вироком суду законної сили.

Речові докази у справі:

протоколи загальних зборів КСП «Червоний Партизан»та протоколи зборів правління КСП «Червоний Партизан»за 1990 - 1999 роки, які передані на зберігання до державного архіву Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області, –повернути до державного архіву Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області;

протоколи загальних зборів СТОВ «Лан»та протоколи зібрань керівних органів указаного СТОВ за 2000-2004 роки, які зберігаються у прокуратурі Семенівського району Чернігівської області, - повернути до СТОВ «Лан»;

додаткові списки членів КСП «Червоний Партизан», що були пропущені при розпаюванні від 12 травня 2000 року та від 24 вересня 2002 року, які направлялися разом з кримінальною справою до суду, –зберігати у матеріалах кримінальної справи.

Вирок може бути оскаржений протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення до Апеляційного суду Чернігівської області шляхом подання апеляції через Семенівський районний суд Чернігівської області.

Суддя:                                О. І. Гнип