Справа № 2-281/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2011 року м. Київ
Солом’янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Бобровника О.В.
при секретарі Славовій Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем-Авто»- про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, суд, -
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2010 року позивач звернулась до суду з позовом і просила стягнути з відповідача 68850 грн. заборгованості, яка утворилася при її звільненні з роботи, і складається з: 13 500 грн. матеріальної допомоги в розмірі трьох посадових окладів у зв’язку зі звільненням з роботи за п.1 ст.36 КЗпП України відповідно до умов Колективного договору, який діє у відповідача, 54 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також 1 350 грн. за надання їй правової допомоги.
В судовому засіданні 25.02.2011 року представник позивача збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути з відповідача також 1 205 грн. 01 коп. компенсації за невикористану відпустку.
Ухвалою суду від 14.02.2011 року вимоги позивача були роз’єднані.
Вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги відповідно до умов Колективного договору виділені в окреме провадження і провадження в справі в цій частині зупинено.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що працював у відповідача і був звільнений з роботи на початку вересня 2009 року відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.
При звільненні йому не було нараховано заробітну плату за вересень, яка була нарахована та виплачена лише після звільнення 22.10.2009 року.
Крім того, відповідно до ст.83 КЗпП України при звільненні йому не була нарахована та виплачена компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 205 грн. 01 коп.
За умовами Колективного договору на 2009-2011 роки, прийнятого на загальних зборах трудового колективу ТОВ «Тандем-Авто», при звільненні працівника за згодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України або при скороченні штату працівнику виплачується матеріальна допомога в розмірі трьох посадових окладів/середньомісячної заробітної плати/.
При звільненні позивачу матеріальна допомога виплачена не була і складає 13 500 грн.
Виходячи з того, що в порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідач не провів з ним розрахунок у день звільнення, не провів його до цього часу в повному розмірі, на підставі ст.117 КЗпП України просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 54 000 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував наявності несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати при звільненні та непроведення з ним розрахунку в день звільнення, як це передбачено ст.116 КЗпП України.
В той же час представник відповідача вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду, так як грошові кошти, які він просить стягнути з відповідача, не є заробітною платою, а тому просить застосувати до вимог позивача позовну давність за нормами ЦК України та відмовити в позові.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі наказу № 32-к від 01.04.2009 року позивач прийнятий на роботу в ТОВ «Тандем-Авто»на посаду програміста.
Наказом від 04.09.2009 року він був звільнений з займаної посади з 04.09.2009 року за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено, що розрахунок з позивачем у день звільнення проведений не був.
Заробітна плата за вересень 2009 року була виплачена позивачу 22.10.2009 року, а компенсація за невикористану відпустку нарахована, однак не виплачена до цього часу.
Лише 01.04.2010 року відповідачем був направлений лист позивачу про необхідність з’явитися до бухгалтерії та отримати компенсацію за невикористану нею відпустку.
/ а.с. 39 /
Представник позивача суду пояснив, що законом позивачу гарантовано право на отримання повного розрахунку в день звільнення. А оскільки відповідач такого розрахунку не провів і не бажав проводити, намагаючись виплатити позивачу лише компенсацію за невикористану відпустку, це було правом позивача не отримувати заборговану суму частково.
Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Так, позивач просить стягнути з відповідача 1 205 грн. 01 коп. компенсації.
Згідно з сумою, обрахованою відповідачем відповідно до ст.83 КЗпП України та ст.ст.9, 24 Закону України «Про відпустки»за вирахуванням необхідних до сплати податків та платежів, сума компенсації за невикористану позивачем відпустку становить 1 205 грн. 01 коп.
Дану суму компенсації представник позивача не спростовував та не заперечував проти її стягнення.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом встановлено і не заперечував представник відповідача, заробітна плата позивачу була виплачена лише 22.10.2009 року.
Компенсація за невикористану відпустку не виплачена до цього часу і про необхідність її отримання відповідач повідомив позивача лише в квітні 2010 року, тобто з пропуском встановленого законом строку для проведення розрахунку при звільненні.
Представник позивача суду підтвердив, що позивач відмовився отримувати часткову суму до виплати, так як відповідач заперечує його право на отримання матеріальної допомоги в зв’язку зі звільненням та відмовився її виплачувати, звернувшись до суду про визнання недійсним Колективного договору, яким передбачено право позивача на отримання матеріальної допомоги.
При цьому вважає, що дії відповідача є недобросовісними, так як навіть в разі визнання недійсним Колективного договору, він був чинним на момент звільнення позивача, а тому вважає, що відповідач зобов’язаний виплатити позивачу матеріальну допомогу.
При вирішенні спору в цій частині та визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до стягнення з відповідача, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»у разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Судом встановлено і це підтвердили в судовому засіданні сторони, між позивачем та підприємством існує спір з приводу належних до виплати позивачу сум при звільненні.
Це підтверджується і рішенням Господарського суду м. Києва від 14.09.2010 року, яким було визнано недійсним рішення Зборів Учасників ТОВ «Тандем-Авто»від 01.07.2009 року про затвердження Колективного договору на 2009-2011 роки.
З точки зору закону заходи, встановлені ст.117 КЗпП України, є відповідальністю роботодавця перед працівником в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Підставою для застосування такої відповідальності судом є не лише сам факт порушення строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України, а й вина власника щодо працівника.
Судом встановлено і проти цього не заперечують сторони, відповідач затримав строк виплати позивачу заробітної плати при звільненні, яке мало місце 04.09.2009 року і строк її виплати, який мав місце 22.10.2009 року.
Представник відповідача не заперечував факт затримки нарахування компенсації за невикористану відпустку та виклик позивача за її отриманням лише 01.04.2010 року та відмову позивача від її отримання.
Враховуючи викладені вище обставини, звернення позивача до суду лише через рік після звільнення та порушення його прав з боку відповідача, розміру невиплаченої відповідачем суми компенсації за невикористану відпустку станом на день ухвалення рішення, часу затримки виплати заробітної плати після звільнення та нарахування компенсації за невикористану відпустку та відмову позивача від її отримання, право суду на зменшення суми середнього заробітку за час затримки, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах середньомісячного заробітку, а саме 4 499 грн. 95 коп.
Суд при цьому також враховує наступне.
Законом встановлені строки для звернення особи до суду за захистом порушених прав, в тому числі трудових, де діють скорочені строки.
Первинне звернення позивача до Дарницького районного суду м. Києва, як пояснив представник позивача, мало місце в січні 2010 року, а до Солом’янського районного суду м. Києва в квітні 2010 року.
Представник позивача не заперечував, що рішення, які приймалися судами щодо форми звернення до суду та вибору підсудності ним не оскаржувалися.
Виходячи з цього, суд вважає, що: чи свідоме бажання затягнути строк звернення до суду з метою застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, чи незнання вимог закону з приводу порядку та строків звернення до суду в даній категорії справ, що потягло за собою звернення позивача до суду з даними вимогами лише в квітні 2010 року, не може бути підставою для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст.117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку.
Представником відповідача до суду подана заява про застосування строків позовної давності до вимог позивача, у зв’язку з чим він просить відмовити в позові.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосереднього до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ч. 5 п. 25 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України встановлено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільненні, або наступного дня після звільнення, є підставою застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
З цього випливає, що строк для звернення до суду з вимогою про застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, позивачем не пропущено.
Що стосується вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд також враховує наступне.
Представник позивача суду пояснив і не заперечував представник відповідача, що з даним позовом позивач звертався до Дарницького районного суду м. Києва, яким позов було повернуто для подання до належного суду, тобто за місцем знаходження відповідача і даної ухвали позивач не оскаржував.
Солом’янським районним судом м. Києва подана колективна позовна заява, в тому числі позивача, у кількості 12 осіб, була повернута їм, так як за висновком суду трудові спори є індивідуальними, та рекомендовано звернутися до суду з окремими позовами, що ними було виконано.
Виходячи з цих обставин, з метою захисту порушених трудових прав позивача з боку відповідача невиплатою компенсації за невикористану відпустку, прийняттям позивачем мір для захисту своїх порушених трудових прав, суд приходить до висновку про поновлення позивачу строку для звернення до суду з вимогами в цій частині.
Суд вважає безпідставною заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача та відмову в позові в зв’язку з цим з наступних підстав.
Спірні відносини між сторонами випливають та регулюються нормами трудового законодавства України, яким регулюються і строки звернення до суду за захистом порушених прав і вирішення питань перевірки строків звернення до суду, з точки зору трудового законодавства, є обов’язком суду і клопотань іншої сторони про застосування цих строків в порядку, врегульованому нормами ЦК України, не потребується.
Позивач просить стягнути з відповідача понесенні ним судові витрати на оплату правової допомоги в сумі 1 350 грн.
Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві-пропорційно до тієї частки позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
З Договору про надання правової допомоги від 25.01.2001 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2, як адвокатом та СПД, вбачається, що сторони узгодили суму винагороди за надання адвокатом правової допомоги в розмірі 1 350 грн., з яких 450 грн. мали бути сплачені при укладенні договору, а 900 грн. після вирішення та закриття всіх справ до виконання ухваленого судом рішення.
Даних про сплату даної суми представником позивача до суду не надано.
В той же час, інтереси позивача в судовому засіданні представляла не адвокат ОСОБА_2, з якою позивачем була укладена угода про надання правової допомоги, а ОСОБА_3 по довіреності позивача від 25.01.2010 року.
Гл.17 р.3 ЦК України, яка регулює порядок представництва в цивільному процесу, не передбачено права особи, яка є представником за довіреністю, на отримання винагороди від довірителя.
Будь-яких даних про те, що позивач таку винагороду своїм представникам в судовому засіданні виплачував, до суду не надано, як і доказів сплати такої адвокату, СПД ОСОБА_2, за умовами договору від 25.01.2010 року.
За таких обставин суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат за надання правової допомоги.
Керуючись ст.ст. 36, 83,115-117,233 КЗпП України, ст. ст. 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ «Тандем-Авто»на користь ОСОБА_1 1 205 грн. 01 коп. компенсації за невикористану відпустку та 4 499 грн. 95 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а всього 5 704 грн. 96 коп.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ТОВ «Тандем-Авто»57 грн. 05 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення на користь держави, а всього 177 грн. 05 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: