У Х В А Л А

Іменем України

          08.04.2011                                                                                                               м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача – Джуги С.Д.

суддів –  Готри Т.Ю., Панька В.Ф.,

при секретарі: Плавайко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якої діє ТОВ «Юридично-охоронна антиколекторна компанія «Ваша надія» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Кредобанк» в особі Закарпатської філії ВАТ «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним, –

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 листопада 2010 року яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ВАТ «Кредобанк» в особі Закарпатської філії ВАТ «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначає, що даний кредитний договір є незаконним,  так як укладений у іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству України;  різке зростання курсу долара США відносно гривні є істотною обставиною, яка є підставою для розірвання кредитного договору;  п. 3.7 кредитного договору щодо права банку змінювати в односторонньому порядку розмір процентної ставки суперечить вимогам ст. 1056-1 ЦК України.

В судовому засіданні  представник апелянта  подану апеляцію підтримав , просить її задовольнити.

Представник Банку в судовому засіданні заперечила подану апеляцію, просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.

Встановлено, що 27 серпня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» в особі Закарпатської філії ВАТ «Кредобанк» (далі – Банк) та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 1 Еп, відповідно до якого позивач отримав кредит в у сумі 10 000 доларів США, під 22 % річних (а.с. 12-13).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що відсутні підстави для визнання правочину недійсним.

З даними висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Посилання апелянта на те, що даний кредитний договір є незаконним так як укладений у іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству України є безпідставними виходячи з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Враховуючи вищенаведене та наявність у відповідача банківської ліцензії з письмовим дозволом (а.с. 25-27), колегія суддів приходить висновку, що Банк мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому укладення даного кредитного договору у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Посилання апелянта на те, що різке зростання курсу долара США відносно гривні є істотною обставиною, яка є підставою для розірвання кредитного договору не можуть бути взяті до уваги, оскільки з даних підстав він з позовом не звертався, питання про розірвання кредитного договору в суді першої інстанції не ставилося, а відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Також помилковим є посилання апелянта на те, що однією з підстав для визнання кредитного договору недійсним є те, що п. 3.7 кредитного договору щодо права банку змінювати в односторонньому порядку розмір процентної ставки суперечить вимогам ст. 1056-1 ЦК України виходячи з наступного.

Кредитний договір між апелянтом та Банком був укладений 27 серпня 2008 року.

Цивільний кодекс України був доповнений ст. 1065-1, відповідно до якої встановлений договором розмір процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Дані зміни в ЦК України набрали чинності 09 січня 2009 року. Таким чином, на момент укладення кредитного договору, дана норма права не була чинною, а тому при укладенні кредитного договору його зміст не суперечив чинному законодавству.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 215 ЦК України колегія суддів приходить висновку  про відсутність правових підстав  для визнання даного кредитного договору недійсним.

Отже суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів –  

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді