У Х В А Л А
Іменем України
08.04.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача – Джуги С.Д.
суддів – Готри Т.Ю., Панька В.Ф.,
при секретарі: Плавайко Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ТзОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус», третя особа – ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки, –
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 грудня 2010 року яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі – Банк), ТзОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» (надалі – ТОВ «Верус»), третя особа – ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що судом не враховано положення ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» і не повідомлено її про імовірне укладення Банком з ТОВ «Верус» договору поруки за отриманим нею кредитом, договір поруки укладено без погодження з нею, чим порушено її законні права; судом помилково вказано в рішенні, що нею не зазначено підстави для визнання правочину недійсним, оскільки в позовній заяві нею наведені дані про фіктивність укладеного договору поруки, а саме обмеження відповідальності поручителя ТОВ «Верус» в розмірі 200 грн.; судом порушено норми процесуального права, оскільки суд розглянув справу у відсутності позивача та третьої особи, які подали клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з участю в розгляді справи в іншому суді.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 подану апеляцію підтримали , просять її задовольнити.
Представник Банку в судовому засіданні заперечила подану апеляцію, просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник ТОВ «Верус» в судове засідання не з»явився повторно, про розгляд справи належним чином повідомлений. Справа на підставі ч.2 ст 305 ЦПК України розглянута у його відсутності.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.
Встановлено, що 09 листопада 2007 року між Банком та апелянтом ОСОБА_2 укладена кредитна угода № 226 C/V-U, якою було встановлено загальні умови і порядок надання Банком кредиту (а.с. 13-17).
09 листопада 2007 року між Банком та апелянтом було укладено Договір про видачу траншу № 226 C/V-U/1, згідно якого апелянту було надано в користування кредитні кошти на суму 45 000. 00 грн. (а.с. 18-19).
В забезпечення виконання зобов’язань, 09 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 226 (а.с. 12).
12 січня 2009 року між Банком та ТОВ «Верус» було укладено договір поруки № 467, відповідно до якого ТОВ «Верус» поручився за виконання ОСОБА_2 своїх обов’язків. При цьому було встановлено обмежену відповідальність поручителя в розмірі 200 грн. (а.с. 20-21).
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не вказано жодних встановлених законом підстав для визнання правочину недійсним та не вказано жодного порушення чинного законодавства України з боку Банку.
З даними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Посилання апелянта на ЗУ «Про захист прав споживачів» є хибним, оскільки застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Доводи апеляційної скарги, що договір поруки укладено без погодження з боржником, чим порушено її законні права є безпідставними виходячи з наступного.
Як випливає із ст. 553 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов’язків боржника, а тому згода боржника на укладення договору поруки не вимагається.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції помилково вказано в рішенні, що нею не зазначено підстави для визнання правочину недійсним, оскільки в позовній заяві нею наведені дані про фіктивність укладеного договору поруки, а саме обмеження відповідальності поручителя ТОВ «Верус» в розмірі 200 грн. є безпідставним виходячи з наступного.
При зверненні з позовом по даній справі позивач в позовній заяві просив визнати правочин недійсним, однак ним не наведено жодної правової норми на підставі якої оскаржуваний договір поруки повинен бути визнаний недійсним. В позовній заяві є лише посилання на ст. 13 ЦК України яка регулює межі здійснення цивільних прав. В той же час сторони по справі не мають права звертатися до ст. 13 ЦК України, як на підставу для звернення до суду, в ситуаціях, коли по спірному питанню наявні спеціальні норми цивільного законодавства, що справедливо і розумно визначають взаємовідносини сторін. Зокрема, безпідставно посилатися на ст. 13 ЦК України при розгляді вимог про визнання недійсним договорів.
Вимоги про фіктивність укладеного договору поруки позивачкою при пред’явленні позову не заявлялися і не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Про дані обставини позивачка зазначає лише в апеляційній скарзі, як один із доводів апеляційної скарги.
Враховуючи вищенаведене та положення ч.1 ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить висновку, що дані доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Доводи апелянта, що судом порушено норми процесуального права, оскільки суд розглянув справу у відсутності позивача та третьої особи, які подали клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з участю в розгляді справи в іншому суді, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки, відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України вони не призвели до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів –
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач
Судді