Справа № 2-1898/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем   України

"28" березня 2011 р.  Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого  

судді                                                                Ящук Т.І.

при секретарі                                                  Жиленко Ю.Г.

з участю   представника позивача                ОСОБА_1

представника відповідачки                            ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_3  до ОСОБА_4 , третя особа –Головне управління юстиції в м. Києві  - про визнання договору дарування 1/2 частини житлового будинку частково недійсним , -

встановив :

          Позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом  до відповідачки ОСОБА_4  про визнання договору дарування 1/2 частини житлового будинку частково недійсним, посилаючись на наступні обставини.  

          ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 21.06.1972 року належить 1/2 частина домоволодіння , яке складається з одного житлового будинку та господарських споруд, що розташоване за адресою :  АДРЕСА_1.

          Співвласником іншої 1/2 частини домоволодіння на підставі договору дарування від 28.08.1992 року, посвідченого державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори, є  відповідачка ОСОБА_4               Згідно з вказаним договором ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар 1/2 частину жилого будинку по АДРЕСА_1,  тобто фактично було подаровано частину домоволодіння.

          На підставі п.1 договору ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар наступне : 1/ 2 частину  споруди житлового будинку під літерою «А», літню кухню під літерою «Б», льох під літерами «В», «Л», хліви під літерами «Г», «Д», «Є», «И», «К», гараж під літерою «Ж», бесідка під літерою «З», уборна під літерою «М», споруди.

          Даний пункт договору не відповідає дійсності, оскільки  літня кухня під літерою «Б», льох під літерою «В», хліви під літерами «Г», «Д», «Є», гараж під літерою «Ж», бесідка під літерою «З»ніколи не перебували у власності чи користуванні ОСОБА_5  Всі ці споруди були побудовані та перебували у власності або користуванні позивача та членів його сім’ї . Тому ОСОБА_5 не мала законних підстав та не могла подарувати те, що нею ніколи не створювалося, ніколи їй не належало.

          Позивач вважає , що в даному випадку мала місце угода, укладена внаслідок помилки в частині дарування : літньої кухні під літерою «Б», льоху під літерою «В», хлівів під літерами «Г», «Д», «Є», гаражу під літерою «Ж», бесідки під літерою «З».  Вказане майно ОСОБА_4 фактично не приймала у дар і не могла прийняти, оскільки воно знаходиться у власності та користуванні ОСОБА_3

          Про те, що належні позивачу будівлі  подаровані відповідачці , він дізнався у вересні 2010 року з матеріалів іншої цивільної справи.

          В частині дарування літньої кухні під літерою «Б», льоху під літерою «В», хлівів під літерами «Г», «Д», «Є», гаражу під літерою «Ж», бесідки під літерою «З»договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 243 ЦК України ( в редакції 1964 року) , тому відповідно до ст. 48 ЦК України , така угода є недійсною.             Також вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі  ст. 229 ЦК України (2004 року)  як вчинений під впливом помилки.

          Тому позивач просив поновити йому строк позовної давності для звернення до суду та визнати частково недійсним договір дарування в частині дарування літньої кухні під літерою «Б», льоху під літерою «В», хлівів під літерами «Г», «Д», «Є», гаражу під літерою «Ж», бесідки під літерою «З», укладений 28.08.1992 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

          В судовому засіданні представник позивача  ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала  та просила позов задовольнити у повному обсязі, оскільки у зв’язку з укладенням цього договору дарування у технічній документації на будинок виникла плутанина, адже власників двоє, і неможливо розібратись, які господарські будівлі  кому із власників належать.

          Представник відповідачки  ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити , оскільки права позивача жодним чином не порушуються. Між співвласниками домоволодіння встановлено порядок користування земельною ділянкою,  яка розділена парканом. На  господарські споруди, що належать ОСОБА_3, ОСОБА_4 не претендує і ніколи не претендувала.   Крім того, представник відповідачки просив застосувати наслідки спливу строку  позовної давності та відмовити у позові.

Представник третьої особи –Головного управління юстиції в м. Києві в судове засідання не з’явився,  про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, судом визнано за можливе розглянути справу в його відсутності.

          Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

          Позивач ОСОБА_3 є власником 1/2 частини  житлового будинку , розташованого по АДРЕСА_1 у м. Києві на підставі свідоцтва  про право особистої власності на домоволодіння, виданого  21.06.1972 року на підставі рішення виконкому Дарницької районної ради народних депутатів трудящих за № 379 від 29.05.1972 року , зареєстрованого в Київському міському БТІ 26.06.1972 року ( а.с. 12).

          Відповідачка ОСОБА_4  є власником 1/2 частини жилого будинку, розташованого по АДРЕСА_1 у м. Києві на підставі договору дарування, посвідченого  28.08.1992 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6

          Відповідно до ст.  243 ЦК України ( 1963 року)  за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі  майна обдаровуваному.

          Як вбачається зі спірного договору дарування  від 28.08.1992 року, ОСОБА_5 ( на даний час - покійна)  подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар 1/2 частину жилого будинку під номером 1 з літерою «А»по вул. Іжевській у м. Києві ( а.с 9-10).

          Отже,  майном, яке передається в дар є 1/2 частина споруди житлового будинку, що належить дарителю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого  Першою Київською державною нотаріальною конторою 21.05.1981 року.

          Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в  п. 8 Постанови № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», різні господарські будівлі (літні  кухні,  сараї  тощо)  є  підсобними  будівлями  і складають з будинком одне ціле.

          В договорі дарування нотаріусом зазначено , що на земельній ділянці, розміром 1871 кв.м.,  під літерою «А»розташований жилий будинок, під літерою «Б»- літня  кухня, літерами «В», «Л», - льох, «Г», «Д», «Є», «И», «К»- хліви , «Ж»- гараж, «З»- бесідка, «М»- уборна, споруди.

          Отже, предметом договору дарування була  1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1, щодо господарських будівель і споруд –в договорі  вказано, що вони знаходяться на земельній ділянці, на якій розташований будинок. Належність господарських  будівель  кожному із співвласників  житлового  будинку нотаріусом не визначалась.

          Зазначене у договорі  вимогам закону не суперечить ,   не порушує права позивача , і не потягло за собою зміну власника господарських будівель.

          Як пояснив в судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2,  рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09.12.2010 року  встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, яка на даний період часу належить сторонам на праві спільної часткової власності.  Всі будівлі та господарські споруди, що  належать кожній із  сторін, знаходяться на тій частині земельної  ділянки, якою користується співвласник. Спірні будівлі розташовані на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні позивача, а відповідачка ніколи  на них не претендувала .

Вказані обставини визнала в судовому засіданні представник  позивача , також вони підтверджуються даними технічних паспортів, що були виготовлені Київським міським БТІ станом на 1986,  1992,  2001 роки ( а.с. 15-41).

          Відповідно до ст. 48 ЦК України ( 1963 року)  недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

          Посилання відповідача на вказану норму як на підставу для визнання частково недійсним договору дарування, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, та є необґрунтованими.

          В  судовому засіданні представником позивача не надано доказів, що відповідачка претендує на господарські будівлі , належні ОСОБА_3,  чи будь-яким іншим чином порушує права позивача.

          Посилання представника відповідача на те, що судовим рішенням необхідно  визначити, яка будівля  та споруда якому господарю належить , суд також вважає безпідставним, оскільки     запровадження  літерування  та  нумерація  будинків,  допоміжних будівель та споруд проводиться Бюро технічної інвентаризації на підставі «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року,  при проведенні  поточних     інвентаризаційно-оцінювальних     робіт     для встановлення  змін  за  певний   період   часу   після   первинної інвентаризації.

Твердження відповідача та його представника , що при вирішенні даного спору необхідно керуватись нормами ст. 229 ЦК України ( 2004 року) , суд вважає безпідставними, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами  Цивільного кодексу України 1963 року, який був чинним при укладенні вказаного  договору дарування.

          Згідно зі ст. 56 ЦК України  ( 1963 року) , угода може бути визнана судом недійсною , як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина  чи організації) , що діяла під впливом помилки.

          Однак  позивач ОСОБА_3 не є стороною  спірного договору дарування  і його права вказаним договором не порушуються.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності , суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається  позивач як на підставу своїх позовних вимог, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, тому  в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Заява представника відповідачки ОСОБА_4 –ОСОБА_2 про  застосування наслідків спливу строку позовної давності є обґрунтованою, оскільки позивач дійсно без поважних на те причин пропустив строк позовної давності. Однак , в даному випадку  суд не може покласти в основу рішення вказану обставину , оскільки  позов є необґрунтованим , що є самостійною підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, ст. 48, 56,71, 80,  243, 244 ЦК України ( 1963 року) , ст. 229,  267 , 717, 719, 728 ЦК України, керуючись  ст. ст. 3, 10, 57, 60, 88, 209, 212 - 215, 218  ЦПК України, суд,  -        

вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_3  до ОСОБА_4, третя особа –Головне управління юстиції в м. Києві  - про визнання договору дарування 1/2 частини житлового будинку частково недійсним - відмовити.                         

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва   шляхом  подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення , а в разі оскарження рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення  рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано .  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя   :           підпис