ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2011 р. № 57/201-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Козир Т.П.
суддів Малетича М.М.
Прокопанич Г.К.
за участю представників:
Позивача: ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 27.02.1998р.
Відповідача: Кучма О.А. дов. від. 16.06.2010 року.
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", м. Київ на рішення господарського суду Харківської області від 20 грудня 2010 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2011 року
у справі № 57/201-10
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до ВАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, м. Київ
треті особи 1) Товариство з обмеженою відповідальністю “Красота та Здоров’я”, м. Харків
2) Харківська обласна державна інспекція промислової безпеки охорони праці на транспорті та зв’язку, м. Харків
3) Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області, м. Харків
4) Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного управляння ГУМНСУ в Харківській області, м. Харків
про стягнення 2 052 831,22 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2010 року фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харськівської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, просив стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 1 954 274,42 грн., суму договірної неустойки в розмірі 2 124,84 грн., інфляційні втрати в розмірі 77 159,59 грн.,3% річних в розмірі 19 236,37 грн., а всього 2 052 831,22 грн., а також відшкодувати за рахунок відповідача свої витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення відповідачем договору страхування відповідальності автоперевізника завдано збитки третій особі під час надання їм послуг з перевезення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20 грудня 2010 року у справі № 57/201-10 (суддя Аюпова Р.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2011 року (головуючий Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.) стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта” на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 1 954 274,42 грн., 19 542,74 грн. держмита та 224,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.Решту позовних вимог залишено без розгляду (а.с. 46-63, том 3).
У задоволенні вимог про стягнення суми договірної неустойки в розмірі 2 124,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 77 159,59 грн.,3% річних в розмірі 19 236,37 грн. відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов’язання щодо сплати страхової виплати за договором страхування відповідальності має виконуватися належним чином.
Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що обов’язком страховика є при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування рішення господарського суду Харківської області від 20 грудня 2010 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2011 року і просило про прийняття нового рішення про відмову у позові.
У касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуально права щодо непідсудності справи господарському суду, оскільки позивач є неналежним.
Крім того, заявник касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанції не було перевірено обґрунтованість та законність заявлених грошових вимог позивача, що призвело до стягнення суми, яка значно перевищує суму страхового відшкодування.
Позивач правом на надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як свідчать матеріали справи, предметом позову є зобов’язання стягнути суму страхового відшкодування.
Відповідно до статті 9 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, 10 червня 2009 року між фізичною особою ОСОБА_1 (далі –страхувальник, позивач у справі) та відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі структурного підрозділу “Благовєщенське”в особі Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта”(далі - страховик, відповідач у справі) був укладений на умовах правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 від 13 березня 2007 року договір добровільного страхування транспортних засобів (форма № 83 серії УБ номер 499200) (далі - договір), відповідно до умов якого, страхувальник зобов’язався сплачувати страхові платежі у терміни, зазначені у пункті 1.2 частини 1 договору ( щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1160,07 грн., всього загальний страховий платіж за договором складає 721616,00 грн.) та виконувати інші умови договору, а страховик ( відповідач у справі) зобов’язався здійснити страхувальнику (позивачу у справі) виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортним засобом, застрахованим за договором, внаслідок настання події ( страхових випадків), на випадок яких проводиться страхування та в порядку і на умовах, визначених договором.
Пунктом 1.4 договору сторони договору передбачили, що правом керування наділені ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Пунктом 1.2 договору строки визначили строк його дії - з 11 червня 2009 року по 10 червня 2010 року.
Предметом договору добровільного страхування транспортних засобів є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованими транспортними засобами, зазначеними в Додатку № 1 до договору, а саме,
- автомобіль МАN 26.414, державний № НОМЕР_2, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн;
- автомобіль МАN F 2000, державний № НОМЕР_3, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн;
- автомобіль RENDERS В3; державний № НОМЕР_4 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з страховою премією 1686,30 грн;
- автомобіль RENDERS; державний № НОМЕР_5 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з франшизою за ризиками “ДТП”, “Стихійні лиха”, “Пожежа”, “Противоправні дії третіх осіб” 0,5%
Додатковими угодами до договору добровільного страхування транспортних засобів від 10 червня 2009 р. № ДУ1.91.0189.10КД від 09 липня 2009 р., № ДУ3.91.0189.10КД від 26 листопада 2010 р.,№ ДУ4.91.0189.10КД від 09 лютого 2010 р., № ДУ5.91.0189.10КД від 03 березня 2010 р., сторонами вносилися зміни до договору. Так, додатковою угодою ДУ1.91.0189.10КД від 09 липня 2009 р., сторони встановили розмір франшизи при пошкодженні скляних деталей у розмірі 0,0% на застраховані транспортні засоби, згідно додатку № 2 , а також внесли зміни щодо розміру страхових платежів (п. 1.1, 1.2 договору), який склав щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1205,05 грн.
Додатковою угодою № ДУ5.91.0189.10КД від 03 березня 2010 р., сторони внесли зміни до п. 1.4 договору, встановивши, що правом керування транспортного засобу має ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.
13 жовтня 2009 року , між позивачем та відповідачем укладено генеральний договір № І.91.0321.09.1.ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора від 13 жовтня 2009 р. (далі- договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з його обов’язком відшкодувати шкоду чи збитки, завдані третім особам під час надання ним послуг з перевезення чи експедирування майна та здійсненням ним додаткових витрат, зазначених у договорі (а.с. 19-25, том1).
15 жовтня 2009 року, між ОСОБА_6 (наймодавець) та ФОП ОСОБА_1 (наймач) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, відповідно до умов якого, наймодавець передав наймачу(позивачу) у тимчасове володіння і користування (оренду) транспортні засоби, у тому числі: MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_3 та причеп RENDERS В3, державний номер № НОМЕР_4 (а.с. 26-27, том 1).
Відповідно до п. 6.1 договору зазначеного договору найму (оренди) транспортного засобу, позивач зобов'язався відшкодувати збитки, якщо не доведе, що вони виникли не з його вини, завдані у зв'язку з втратою чи пошкодженням транспортного засобу, що виключає їх подальше використання за цільовим призначенням.
Відповідно до умов договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом та надання послуг транспортного експедирування від 01 січня 2010р., укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю “Красота та Здоров’я”, позивач надавав послуги щодо перевезення вантажів товариства з обмеженою відповідальністю “Красота та Здоров’я”.
Згідно частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанції, договір, з якого виникли спірні правовідносини, укладено між сторонами 10.06.2009 року, тоді як позивач набув право оренди на транспортні засоби на підставі договору оренди, укладеному з ОСОБА_6 лише 15.10.2009 року.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 “Про судове рішення у цивільній справі” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України ,а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Рішення судів попередніх інстанцій цим вимогам не відповідає, оскільки судом у порушення вимог статті 18 Господарського процесуального кодексу України не обговорювалось питання щодо можливого розширення кола учасників судового процесу, у т.ч. власника транспортних засобів ОСОБА_6 та безпосереднього учасника надання послуг з перевезення вантажу - водія ОСОБА_4
За таких обставин судова колегія вважає, що прийняті у справі судові акти постановлені з порушенням норм процесуального права.
Крім того, на думку колегії, суди попередніх інстанції у порушення вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України дійшли поспішного висновку щодо визначення суми, що підлягає стягненню, обмежившись відомостями, зазначеними у постанові про відмову у порушенні кримінальної справи (а.с. 29,том 1).
Доводи касаційної скарги про непідвідомчість спору господарському суду відхиляються, як такі, що суперечать нормам процесуального права.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 займається наданням послуг з перевезення вантажів.
Згідно з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 з 12.10.2006 року є фізичною особою - підприємцем (а.с. 84, том 1).
Отже, на час укладання договору позивач мав статус суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, всі інші договори та додаткові угоди, які стосуються правовідносин сторін, укладені саме з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (а.с. 19, 26, том 1).
Враховуючи, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних є похідними від основних вимог, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі.
Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для юридично правильного вирішення спору, судові рішення визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.
Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117- 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 20 грудня 2010 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2011 року у справі № 57/201-10 скасувати.
Справу передати на новий розгляд місцевому господарському суду Харківської області.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді: М.М. Малетич
Г.К. Прокопанич