Справа № 344/11089/18

Провадження № 22-ц/4808/234/22

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої                        Пнівчук О.В.

суддів:                         Девляшевського В.А., Томин О.О.

з участю секретаря                Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2021 року, в складі судді Антоняка Т.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року представник ОСОБА_1  – ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 04 грудня 2015 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2018 року. Від шлюбу спільних дітей не має.

Зазначив,  що ОСОБА_1 в період перебування в шлюбі з відповідачкою придбав за особисті кошти дві однокімнатні квартири, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 42 кв.м, що розташована на мансардному поверсі за адресою АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру загальною площею 42,9 кв.м що розташована на мансардному поверсі за адресою АДРЕСА_2 .

Дані квартири та інше майно придбано позивачем виключно за особисті кошти, що повністю підтверджує його платоспроможність і можливість придбати дані житлові квартири.

Оскільки на момент купівлі даних квартир вони з відповідачкою перебували в довірливих та приязних стосунках, оформлення права власності житлових квартир здійснено на дружину ОСОБА_3 , покупцем згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № КЛ2-1-10-38 від 20.10.2017 року та Угоди про відступлення права вимоги майнових прав № У-КЛЗ-4-М-169 від 20.10.2017 року теж є відповідачка ОСОБА_3 .

Зазначив, що відповідачка жодних коштів на придбання даних квартир не давала, оскільки отримувала незначний дохід працюючи в мережі ломбардів в м. Івано-Франківську.

Просив суд позов задовольнити та поділити майно, а саме виділити йому у власність дві однокімнатні квартири, які придбані ним за особисті кошти.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 09 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на однокімнатну квартиру загальною площею 42 кв.м., що розміщена на мансардному поверсі за адресою: АДРЕСА_1 ; однокімнатну квартиру, загальною площею 42,9 кв.м., що розміщена на мансардному поверсі, за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2021 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення суду, у якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт зазначив, що судом не взято до уваги ряд доказів на підтвердження придбання спірних квартир за кошти позивача, суд не перевірив платоспроможність відповідачки, а саме чи дійсно кошти від продажу особистого майна були використані нею на придбання спірних квартир.

Вартість спірних квартир значно перевищує вартість квартири проданої відповідачкою, тобто у відповідачки не було достатньо коштів на їх придбання, крім того, з декларації поданої ОСОБА_3 вбачається, що її річна заробітна плата склала 6498 грн, а тому самостійно придбати спірні квартири у відповідачки змоги не було.

Факт придбання ОСОБА_1 спірних квартир також підтверджується наявною в матеріалах справи угодою про відступлення права вимоги майнових прав №У-КЛЗ-4-М-169 від 20.10.2017 року, яка підписана позивачем. Також в договорах купівлі-продажу містяться різні підписи, зокрема на договорі №КЛ2-1-10-38 стоїть підпис позивача ОСОБА_1 який безпосередньо здійснював оформлення документів щодо цих квартир, так як придбав їх за власні кошти.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 – ОСОБА_6 посилається на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Зазначив, що спірні квартири були набуті у власність ОСОБА_3 за рахунок коштів отриманих від первинного продажу належної відповідачці особисто двохкімнатної квартири, яка була розташована в АДРЕСА_3 . За виручені від продажу кошти відповідачка згодом придбала трьохкімнатну квартиру, яку теж продала та за отримані кошти придбала спірні однокімнатні квартири. Відповідачем жодним чином не підтверджено факт придбання спірного майна за особисті кошти, оскільки відповідач ніде не працював та податків від отриманих сум не сплачував.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт   ОСОБА_1 та його представник – ОСОБА_2 - підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників  дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення  з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що спірні квартири набуті ним у власність виключно за його особисті кошти, відтак набуття ним права приватної особистої власності на спірне майно відсутнє.

Однак з таким висновком не погоджується колегія суддів  з огляду на наступне.

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1,2 ст.12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями ч.1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається з урахуванням розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

Судом встановлено, що 04 грудня 2015 року сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 2362, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2018 року - розірвано.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене у майбутньому № КЛЗ-4-М-169 від 07.11.2016 року, продавець Товариство з обмеженою відповідальністю «Транзитпромпроект» зобов`язалося передати у власність покупця ОСОБА_7 квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а саме однокімнатну мансарду загальною площею 42,0 кв.м., на мансардному поверсі по АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).

Відповідно до укладеної угоди про відступлення права вимоги майнових прав № У-КЛЗ-4-М-169 від 20.10.2017 року, ОСОБА_7 , за письмовою згодою ТОВ Транзитпромпроект», передала свої права та обов`язки щодо отримання вищевказаної однокімнатної квартири загальною площею 42,0 кв.м., на мансардному поверсі по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (а.с. 14).

За Договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене у майбутньому № КЛ2-1-10-38 від 20.10.2017 року ОСОБА_3 придбала у ФОП ОСОБА_8 однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . (а.с. 15-18).

Як договір про відступлення права вимоги майнових прав № У-КЛЗ-4-М-169 від 20.10.2017 року так і договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене у майбутньому № КЛ2-1-10-38 від 20.10.2017 року, стороною яких зазначена ОСОБА_3 підписані ОСОБА_1 . Вказані обставини визнаються обома сторонами. У засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_3 ствердила, що через її зайнятість на роботі вказані договори замість неї підписав позивач.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21.01.2022 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1584484026101, дата реєстрації 21.06.2018 року; та на однокімнатну квартиру загальною площею 42,9 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1404767626101, дата реєстрації 08.11.2017 року.

Таким чином встановлено, що зазначені спірні квартири набуті ОСОБА_3 у власність за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 .

Сторонами по справі не надано суду доказів здійснення оплати за спірні квартири.

Разом з тим, із долученої апелянтом до апеляційної скарги щорічної декларації ОСОБА_3 , особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік декларації, відповідачкою задекларовано зареєстровані за нею на праві власності квартири, зокрема: квартира площею 42,9 кв.м.м вартістю на дату набуття 351000 грн та квартира загальною площею 37,9 кв.м. вартістю на час набуття 302 000 грн.

Вказана вартість спірних квартир сторонами не заперечується.

Позивач ОСОБА_1 у своєму позові посилається на те, що спірні квартири хоча і зареєстровані на відповідачку ОСОБА_3 , однак придбані виключно за його особисті кошти, на підтвердження чого представив суду ряд письмових доказів, зокрема: виписку від 29.05.2018 року по картковому рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також докази отримання ним грошових переказів за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року, всього на суму 60137 доларів США.

Відповідачка ОСОБА_3 позовних вимог про визнання спірних квартир її особистою власністю не заявляла, натомість у запереченні на позов посилалася на те, що спірні квартири придбала за рахунок коштів отриманих від продажу двохкімнатної квартири, належної їй до часу вступу у шлюб. Відповідачка, зазначила, що уклавши в послідуючому ряд договорів-купівлі продажу квартир, фактично відбулася трансформація одного об`єкта особистої приватної власності в інший, при цьому позивач будь-яких коштів в придбання спірних квартир не вносив.

Із наданих відповідачкою доказів на підтвердження її заперечень на позов встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 26.12.2013 року, вона ( ОСОБА_9 ) придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею, 70,2 кв.м.

01 липня 2016 року ОСОБА_11 (уже перебуваючи у шлюбі) продала квартиру АДРЕСА_7 громадянці ОСОБА_12 . У договорі (п.78) зазначено, про те, що відчужувана квартира є особистою приватною власністю продавця ОСОБА_3 продаж квартири вчинено за 85 440 грн.

25 серпня 2016 року ОСОБА_3 , за згодою чоловіка ОСОБА_1 , придбала за 80011 грн трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 80,5 кв.м., яку в свою чергу за договором купівлі-продажу від 17.10.2017 року, продала ОСОБА_13 . Згідно п.8 Договору відчужувана за договором квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . При цьому позивач ОСОБА_1 надав згоду на відчуження квартири, продаж якої вчинено за 113000 грн (а.с. 77).

Будь-яких інших доказів щодо наявності у неї особистих коштів та джерела їх походження відповідачка не представила.

Аналізуючи подані сторонами докази, колегія суддів приходить до висновку, що ні позивач ні відповідачка не надали суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що спірні квартири придбано ними виключно за особисті кошти кожного, натомість наявні підстави для висновку про те, що придбані та зареєстровані на ім`я ОСОБА_3 квартири є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до положень ч.1 ст. 70, ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За встановлених по справі обставин, суд приходить до висновку, що квартира, по АДРЕСА_6 , загальною площею 42,9 кв м, вартістю 351000 грн; та квартира по АДРЕСА_5 загальною площею 37,9 кв м, вартістю 302000 грн є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та підлягають поділу як майно подружжя, виходячи із рівності часток подружжя у спільному майні.

Оскільки суд першої інстанції не дав належної правової оцінки встановленим обставинам та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні прозову про поділ майна подружжя, то постановлене рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Однокімнатні квартири по АДРЕСА_6 та по АДРЕСА_5 є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та підлягають поділу між ними в натурі, виходячи із рівності їх часток у праві спільної сумісної власності.

Колегія суддів вважає, що в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 слід виділити у власність квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 загальною площею 42,9 кв м, вартістю 351000 грн, а ОСОБА_3 виділити у власність квартиру що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 загальною площею 37,9 кв м, вартістю 302000 грн, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за різницю у вартості майна у розмірі 24500 грн.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково, то оплачений ним судовий збір при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_3 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог, тобто в розмірі ( 9795:2) = 4897,50 грн .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2021 року скасувати та постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

У порядку поділу майна подружжя:

- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_9 ) виділити у власність квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 загальною площею 42,9 кв м, вартістю 351000 (триста п`ятдесят одна тисяча) гривень;

- ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_10 ,) виділити у власність квартиру що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 загальною площею 37,9 кв м, вартістю 302000 (триста дві тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_10 ,) різницю у вартості майна в сумі 24500 (двадцять чотири тисячі п`ятсот ) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_10 ,) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_9 ) 4897 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто сім) гривень 50 копійок сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в

касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 17 лютого 2022 року.

Головуюча                                                      О.В. Пнівчук

Судді:                                                                В.А. Девляшевський

                                                                       О.О. Томин