РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01 лютого 2022 року                                                                                     справа № 580/1790/20

  м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Глийової В. Г.,

позивача — ОСОБА_1 (особисто),

представника відповідача — Коломійця А. Р. (за самопредставництвом),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки у проведенні виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 27.06.2018 по 11.12.2019 (532 календарні дні).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Після звільнення з військової служби у запас йому не здійснено належних виплат, встановлених Кодексом законів про працю, а тому був змушений звернутися до суду. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі №580/3464/19 відповідач здійснив остаточний розрахунок належного йому грошового забезпечення лише 24.02.2020. Позивач вважає, що має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надавши до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що правовідносини щодо грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру унормовані спеціальним законодавством, а тому норми КЗпП, у т.ч. щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час виконання рішення суду, на спірні правовідносини не розповсюджуються, тому вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Рішенням  Черкаського окружного адміністративного суду від 29.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 рішення Черкаського окружного адміністративного суду 29.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

28.10.2021 справа №580/1790/20 надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду та шляхом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Кульчицькому С. О.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду 02.11.2021 праву прийнято до свого провадження.

Усною ухвалою суду від 18.01.2022, занесеною до протоколу підготовчого засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У підготовче засідання прибув позивач, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2018 №114 позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Вказаним наказом питання про виплату компенсації за невикористані дні відпустки не вирішувалось.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі №580/3464/19 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 31.03.2015 по 26.06.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.06.2018; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 31.03.2015 по 26.06.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.06.2018.

Згідно довідки начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі №580/3464/19 компенсація за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій нарахована та виплачена позивачу 24.02.2020 у сумі 25 236, 32 грн.

Вважаючи протиправним непроведення повного розрахунку при звільненні у визначені строки, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Проте ні Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку.

Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обв`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 25 236, 32 грн — 24.02.2020. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.) по 224.02.2020.

Враховуючи те, що відповідач здійснив затримку розрахунку при звільненні з позивачем, суд дійшов висновку, що на військову частину НОМЕР_1 покладено відповідальність за вказані діяння.

Посилання відповідача на те, що позивач проходив службу за контрактом, укладеним з Міністерством оборони України не звільняє його від відповідальності, передбаченою статтею 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 і застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями п. 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково може бути зменшено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі від 20.01.2021 №200/4185/20-а.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2018 року по 24 лютого 2020 року.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2022 року.

Суддя                                                                                                        Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ