ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.08.06 р.                                                                               Справа № 10/154                               

Господарський суд Донецької області у складі:        головуючого судді -  Приходько І.В.;

при секретарі судового засідання – Черняк Л. А.;

за участю представники сторін:

                  від позивача  -  не  з’явився;

                  від відповідача –  Лапкіна В.О. – довіреність;

розглянув у відкритому судовому засіданні суду справу  

за позовом  Державного підприємства   «Донецька  вугільна  енергетична  компанія»  м. Донецьк    

до відповідача Товариства  з обмеженою  відповідальністю  «Донецькгормаш»  м.Донецьк,   

про стягнення штрафних  санкцій  у  розмірі 4 898,87  грн., -

                                                                      в  судовому  засіданні  оголошувались перерва

                                                                      з 06.06.2006 р.  до  19.06.2006 р.

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду звернувся позивач,  Державне підприємство   «Донецька  вугільна  енергетична  компанія» м.Донецк, з  позовом  до  відповідача,   Товариства  з обмеженою  відповідальністю  «Донецькгормаш»  м.Донецьк,  про   стягнення  штрафних  санкцій  у  розмірі 4 898,87  грн.

           В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на  договір № 50527-62  від  03.11.2005р., платіжне  доручення  № 974  від  19.12.2005 р.,  , акт прийому - передачі № 5 від 19.01.2006 р.,  порушення  відповідачем строків  поставки  продукції.

Представник  відповідача  у  відзиві   на  позовну  заяву № 1273/41/75  від 17.05.2005 р.  та  в  судових  засіданнях, проти  позову  заперечував.  Вважає, що прострочення поставки  не  допускав,  оскільки листом № 132-62  від 18.01.2006 р.  запропонував позивачу    прибути  для  прийому  продукції, позивач  з’явився    19.01.2006 р.

Крім  того, не  погоджується  з  розрахунком  позивача  щодо  наявності  прострочення  поставки  на 31 день.

В  подальшому  у поясненнях  до  суду  від 18.08.2006 р.  № 15 відповідач  додатково  сповістив  суд,  що   державна  реєстрація   наказу  Міністерства  фінансів  України  від 06.04.1998 р. № 83  була  скасована.

За  клопотанням  сторін  розгляд  справи  продовжувався  відповідно  до положень  ст.69 Господарського  процесуального  кодексу  України.

В  останнє  судове  засідання  представник  позивача  не  з’явився, про  час  і  місце  слухання справи  належним  чином  повідомлявся.

21.08.2006 р. від  представника  позивача   надійшло  клопотання  про  відкладення  слухання справи  у  межах  строків  встановлених  статтею  69  Господарського  процесуального  кодексу  України,  поважної  причини  неявки  до  суду  не  сповістив.

Розглядаючи  заявлене  клопотання,  суд  виходив  з  наступного.

Положеннями ст.69  Господарського  процесуального  кодексу  України  встановлений строк  розгляду  справи.

Позовна заява  надійшла  до  суду  19.04.2006 р. За  клопотання  сторін  від  19.06.2006 р. термін  розгляду  справи  було  продовжено на 1 місяць, тобто  до 19.07.2006 р. За  клопотанням  сторін   від 05.07.2006 р.  термін  розгляду  справи  було продовжено  на 1 місяць, тобто  до  19.08.2006 р.

Оскільки останній  день,  19.08.2006 р.  припадає  на  вихідний  день, днем  закінчення  строку  для  розгляду  справи  є перший  за  ним  робочий  день,  тобто  21.08.2006 р.

Враховуючи  викладене,  суд  не  має  можливості  для відкладення  слухання  справи  за відсутністю  процесуальних  строків  передбачених  ст.69 Господарського  процесуального  кодексу  України.   

Відповідно  до  положень  ст.75 Господарського  процесуального  кодексу  України  справу  розглянуто  за наявними  в  ній  матеріалами.

       Розглянув  матеріали  справи,  додатково  представлені  документи,  заслухав   пояснення сторін,  оцінив докази за своїм внутрішнім  переконанням, суд  приходить  до  висновку,  що  позовні   вимоги  не  підлягають    задоволенню  з   наступних   підстав.

Судом встановлено, що    між   позивачем  (покупцем)  та  відповідачем (постачальником)   був  укладений  договір  №50527-62  від 03.11.2005 р. поставки  продукції.

Як  убачається  з  умов  вказаного  договору  (п.2.1.)  сторони  встановили  загальну  суму  договору  у  розмірі 1 088 784  грн.  та  визначили,  що   найменування  продукції,  назва  та  номер стандартів,  технічних  умов  або  інших  документів,  що встановлюються  вимогами  до  якості,  комплектності  та  маркування  продукції,  строки  та  умови  поставки,  ціна  та  інші  необхідні  умови  зазначаються  в  договорі  та  Специфікаціях,  що  додаються  до  договору  і  є його  невід’ємною  частиною.

Відповідно  до  платіжного  доручення № 974  від 19.12.2005 р.   позивач  перерахував  на  адресу  відповідача 158 028  грн. за  товар – відхиляючий цільноблочний шків D= 2000.

19.01.2006 р. позивач  отримав  від  відповідача  вказану  продукцію,  про  що  був  складений  Акт № 5 прийому-передачі основних  засобів.  

Підставою  звернення  позивача  до  суду  став  той  факт,  що продукція  обумовлена  у  Специфікації  до  договору  № 50527-62,   була  отримана  від  відповідача  лише  19.01.2006 р., в  той  час  як умовами  договору (п.3.1.) поставка  продукції  повинна  була  здійснюватись  протягом 30  днів  з  моменту  отримання  передоплати,  тобто  до 18.01.2006 р.

Таким  чином,  як  вважає  позивач, прострочка  поставки  продукції  склала  31  день,  за  що  на  підставі п.6.1.  договору  сплачуються  штрафні  санкції   у  вигляді  пені  у  розмірі 4 898,87  грн.

Приймаючи  рішення  суд  враховує  наступне.  

         Відповідно до ст.11  Цивільного  кодексу  України, підставами  виникнення  цивільних  прав  та обов’язків  є зокрема  договори  та  інші  правочини.

Як  визначено  положеннями  ст.173  Господарського  кодексу України, господарським  визначається зобов’язання,  що  виникає між суб’єктами   господарювання  та  іншими  учасниками відносин у сфері  господарювання з  підстав,  передбачених   господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт   зобов’язаний  вчинити певну дію  господарського  чи  управлінсько-господарського  характеру на  користь іншого  суб’єкта   (виконати роботу,  передати  майно,  сплатити  гроші,  надати  інформацію тощо).

Відповідно  до  Специфікації  до  договору  (п/№ 5)  сторони  домовились  про  поставку   продукції,  відхилюючого цільноблочного  шківу D=2000 мм багатоканатної підйомної  машини МК-3,25 х4 кр 100800040 в к-ті  з футеровкою та  елементами кріплення (ш-та «Південнодонбаська № 3») у  кількості однієї  одиниці  за  ціною 158 028  грн.

Згідно  умов  вказаної Специфікації  сторони  встановили,  що  продукція  передається покупцю  на  умовах EXW (в редакції ІНКОТЕРМС-2000)  склад  ВАТ «Донецькгірмаш» м.Донецьк.

Пунктом 2.3.  договору  сторони  передбачили,  що  розрахунок  за  продукцію,  яка  поставляється,  покупець здійснює  шляхом перерахування  100 % передплати  на  розрахунковий  рахунок  постачальника за  узгоджену  партію  товару.

Положеннями  пункту 3.1.  договору  сторони  визначили,  що    постачальник  здійснює  поставку  узгодженої  партії   продукції  на  протязі  30-ти  днів  з  моменту  отримання  передплати.

Платіжним  дорученням  № 974  від  19.12.2005 р.  позивач  перерахував  відповідачу  за  узгоджену  партію  товару  158 028  грн.

На  вказаному  платіжному  дорученні зроблена  відмітка  Управління Державного  казначейства  у  Донецькій  області   «Оплачено»  та  визначена  дата  «20» грудня  2005 р.».

В  судовому  засіданні оглянуто  оригінал  платіжного  доручення  № 974  від  19.12.2005 р. Проти  вказаного  факту  не  заперечувала  жодна  зі  сторін.

Враховуючи  викладене,  з  20.12.2005 р.  у  відповідача  виникло  зобов’язання   протягом  30-ти  днів  з  моменту  отримання  переплати  поставити  позивачу  узгоджену  партію  продукції.

Таким  чином,  в  термін  до  18.01.2006 р.(включно)   у   відповідача  існував  строк  для  поставки  товару.

Відповідно  до  положень  ст.251  Цивільного кодексу  України,   строком  є  певний  період  у  часі,  зі  спливом  якого  пов’язана   дія чи  подія,  яка  має  юридичне  значення.

Строк  визначається роками,  місяцями, тижнями, днями  або  годинами.

Суд  вважає  юридично  неспроможним посилання  позивача  на  ті  обставини,  що  у  відповідача   було  зобов’язання    на  протязі  30  днів  з  моменту  отримання  оплати здійснювати   поставку  продукції,  оскільки  це суперечить  умовам  договору.

В  той же  час,  суд  вважає  помилковим  думку відповідача,  що  зобов’язання    по  поставці  у  нього  виникло  на  наступний  день,  тобто  21.12.2006 р.  після  оплати продукції,  оскільки  в п.3.1.  договору  сторони  чітко  визначили  момент  настання  зобов’язань  -   з  моменту  отримання  передплати.

Таким  чином,  суд  вважає,  безпідставним  посилання  позивача  на  прострочення  зобов’язань  по  поставці  продукції   у   відповідача на  30  днів.

При  розгляді  іншого  періоду  суд  враховує  наступне.

Листом № 132-62  від  18.01.2006 р.  відповідач  сповістив  позивача  про готовність  партії  товару  та  запропонував 19.01.2006 р.  направити  представників  для  отримання  продукції  та  оформлення  документації.

        Актом  прийому-передачі № 5  від  19.01.2006 р. позивач отримав  від  відповідача  продукції, про  що  уповноваженими  особами  зроблено  відмітку  у  вказаному  документі.  

         Проти  факту   направлення  листа  18.01.2006 р.  та  отримання  продукції  19.01.2006 р.  жодна зі  сторін  за  договором  не  заперечувала.

         Відповідно  до  пункту 6.1.  договору  сторони  за  порушення терміну  постачання  продукції  визначили  відповідальність  постачальника,  встановив сплату  пені  у розмірі 0,1 % вартості  продукції , з  якої  допущено  прострочення  виконання  за  кожен  день  прострочення.

         Статтею 549  Цивільного кодексу  України  встановлено,  що пенею  є  неустойка, що  обчислюється  у  відсотках  від  суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов’язання   за  кожен  день   прострочення  виконання.

         Положеннями статті 230 Господарського кодексу України визначено,  що штрафними  санкціями  визначаються господарські санкції у вигляді  грошової  суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов’язаний  сплатити у разі порушення  ним  правил здійснення господарської  діяльності, невиконання  або  неналежного виконання господарського  зобов’язання.

          Статтею 231  Господарського  кодексу  України  визначено  штрафні  санкції  за  порушення  строків  виконання  зобов’язання  у  вигляді  пені  у  розмірі 0, 1 % вартості  товару, з яких допущено  прострочення  за  кожен  день прострочення.

         Положеннями  вказаних  статей   в  будь-якому  разі   визначний  строк  порушення   зобов’язання   - за  кожен  день  прострочення.

         Як  убачається  з  матеріалів  справи зобов’язання    відповідач  повинен  був  виконати  до  18.01.2006 р. (включно),  прийом  продукції  відбувся  19.01.2006 р.

         Відповідно  до  положень  ст.253  Цивільного  кодексу  України,  перебіг  строку  починається  з  наступного  дня  після  відповідної  календарної  дати  або  настання  події, з якою пов’язано   його початок.

          Відповідальність   за  порушення строків  по  поставці  сторони  встановили   за  кожен  день  прострочення.

          Суд  вважає,  оскільки  прийом   продукції  відбувся   19.01.2006 р., відповідач не  припустив  порушення  строку  поставки,  оскільки  не  сплив  один  день,  а  відповідальність  погодинну  сторони  не  встановлювали.

 Крім  того,  як  убачається  з  умов  договору  та  Специфікації,  яка  є невід’ємною  частиною  договору, сторони  встановили,  що  продукція  передається покупцю  на  умовах EXW (в редакції ІНКОТЕРМС-2000)  склад  ВАТ «Донецькгірмаш» м.Донецьк.

Як  визначено  положеннями  ІНКОТЕРМС-2000,  EXW (самовивоз).

Термін “франко-завод” означає,  що  продавець вважається  таким,  що  виконав  свої зобов’язання  щодо  поставки,  в  момент,  коли  він  надав  товар  у  розпорядження покупцям  на  площах  свого  підприємства  чи  в  іншому названому  місці

Згідно  А.4 EXW (в редакції ІНКОТЕРМС-2000), продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду.

 Як  убачається  з  наданих  суду  документів, проти  чого  не  заперечував  позивач,  про  готовність  продукції  йому  стало  відомо  з  листа  № 132-62 ,  який був  надісланий  до  позивач  факсограмою  18.01.2006 р.

    Таким  чином,  суд  не убачає в  діях  відповідача  порушення   строків   по  поставці продукції.

    З  огляду  на  викладене,  позовні  вимоги    про  стягнення  пені  у  розмірі 4 898,87  грн.  не  обгрунтовані  та  не  підлягають  задоволенню.

     Судові  витрати  підлягають  віднесенню  у  порядку  передбаченому  ст.49  Господарського  процесуального  кодексу  України.

               На підставі статей 11, 251, 253, 549  Цивільного  кодексу  України,  статей  173, 230, 231   Господарського кодексу України, керуючись статтями 22, 30, 33, 43, 49, 69,  75,  82, 84, 85 Господарського  процесуального  кодексу  України,  господарський  суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити  в  задоволені  позовних  вимог  Державного підприємства   «Донецька  вугільна  енергетична  компанія» м.Донецк, заявлених  до  Товариства  з обмеженою  відповідальністью  «Донецькгормаш»  м.Донецьк,  про   стягнення  штрафних  санкцій  у  розмірі 4 898,87  грн.

Суддя                                                                         Приходько І.В.                               

Пом. с.: Давидовська Т.В.

тел.: 305-75-46

Надруковано 3 прим.:

1 прим. – позивачу;

1 прим. – відповідачу;

1 прим. – у справу.