КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-6824/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В.
Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
"05" квітня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуюча суддя : Шелест С.Б.
Судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є,
при секретарі судового засідання Шолковій Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська промислово –фінансова компанія»на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.10р. у справі №2а-6824/09/0670 за позовом УПФУ в Малинському районі Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська промислово –фінансова компанія»про стягнення заборгованості
В С Т А Н О В И В:
Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 21 910, 24 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.10р. позов УПФУ в Малинському районі Житомирської області задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу.
Свої вимоги апелянт мотивує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, вказуючи на те, що судом при прийнятті постанови не враховано, що у відділі ДВС Малинського районного управління юстиції на виконанні є вимоги ПФУ, адресовані страхувальнику - філії ТОВ «Малинська промислово –фінансова компанія»про сплату недоїмки за спірний період, що виключає, на думку апелянта, стягнення такої заборгованості у судовому порядку, так як може призвести до подвійного стягнення коштів. Покликається апелянт і на інші обставини, які викладені у скарзі.
В судовому засіданні 05.04.11р. представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що філія відповідача всупереч вимогам Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого сплата страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є обов’язковою для всіх суб’єктів підприємницької діяльності (включаючи філії), не сплатила страхові внески за період липень –серпень 2009 року у строки та в порядку, передбаченому цим Законом, в зв’язку з цим сума недоїмки за внесками до ПФУ станом на день звернення до суду становить 21 910, 24 грн., підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, філія відповідача є платником внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року N 1058-I в редакції, чинній на момент спірних правідносин /надалі –Закон/.
Відповідно до статті 1 Закону, страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Згідно ч. 3 ст 18 Закону, страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.6 ст. 20 Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Частиною 2 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.
Відповідно до п. 5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1, зареєстрована в Міністерстві юстиції України обчислення страхових внесків зазначеною категорією платників здійснюється щомісячно за ставками, визначеними пунктами 4.1, 4.2, 4.5 цієї Інструкції, на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), виходячи з розміру страхового внеску, що діє на день нарахування виплат (доходу). Нарахування страхових внесків здійснюється на суми, які не зменшені відповідно до законодавства про податок на доходи фізичних осіб та на суми податків, інших обов'язкових платежів і внесків, що відповідно до законодавства сплачуються із зазначених сум, та суми утримань, що здійснюються відповідно до законодавства або за договорами позики, придбання товарів та виплат тощо або на інші цілі за дорученням отримувача. Страхові внески нараховуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Факт проведення відповідачем нарахування заробітної плати за липень –серпень 2009 року підтвержується наявними в матеріалах справи (поданими відповідачем до ПФУ) розрахунками суми страхових внесків за липень, серпень 2009 р.
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги в цій частині.
Згідно з ч.12 ст. 20 вищезазначеного Закону, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
В силу частин 1-3 ст. 106 Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Як свідчать матеріали справи, внаслідок несплати філією відповідача суми внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, органом ПФУ були надіслані філії вимоги від 07.09.09р. №Ю-286 на суму 854 352, 69 грн., від 06.08.09р. №Ю-255 на суму 842 985, 55 грн. , від 07.10.09р. №322 на суму 864 696, 91 грн. Докази надіслання та отримання філією відповідача вказаних вимог наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ст.106 Закону та п. 8.5 вищезазначеної Інструкції, у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Вказана у вимогах сума заборгованості відповідачем не сплачена, крім того, як свідчать обставини справи, відповідач не скористався своїм правом на оскарження зазначених вимог в судовому порядку, у разі незгоди з ними.
Отже, наявність заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі позову підтвержується матеріалами справи та не спростована відповідачем.
Відповідно до абз.8 ч.3 ст.106 Закону, у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Отже, наведена норма Закону дозволяє органу ПФУ звернутись, окрім виконавчої служби, з позовом до суду про стягнення недоїмки. Таке право кореспондує і з повновженнями органів ПФУ на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за платежами до ПФУ, що визначені законодавчо.
Доводи апелянта про те, що за вимогами про сплату боргу від 07.09.09р. №Ю-286 на суму 854 352, 69 грн. та від 07.10.09р. №322 на суму 864 696, 91 грн. відкрите виконавче провадження, в зв`язку з чим сума заборгованості може бути стягнута з відповідача в подвійному розмірі не заслуговують на увагу, оскільки, як свідчать обставини справи, за заявою УПФУ вказані вимоги були повернуті останньому, про що державним виконавцем винесені відповідні постанови від 07.04.2010р. про повернення виконавчого документа стягувачеві. На момент розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді відсутні докази відкриття виконавчого провадження за вказаними вимогами, як і відсутні докази стягнення чи то погашення суми заборгованості за вказаний період.
Покликання відповідача на те, що у вказаних постановах назва боржника –ТОВ «Малинська промислово –фінансова компанія», а не назва філії, не заслуговують на увагу, оскільки із постанов вбачається, що стягувачеві повернуті саме ті вимоги про сплату боргу, які були виставлені ПФУ філії відповідача.
Доводи апелянта про те, що філія є страхувальником, зареєстрована як платник внесків в Управлінні ПФУ відповідно до закону не спростовують правомірності вимог про стягнення заборгованості філії Товариства за платежами до ПФУ з Товариства –юридичної особи.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про систему оподаткування»(в редакції, що діяла до 01.01.11р.) платниками податків і зборів (обовґязкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з Законами України покладено обовґязок сплачувати податки і збори (обовґязкові платежі).
В абз.1 п.2.1.3. п.2.1. ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року N 334/94-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що платниками збору є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Разом з тим, згідно з абз.5 цього підпункту відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія. Правило про те, що у разі спору стороною у справі може бути юридична особа, а не її філія чи інший відокремлений підрозділ кореспондує положеннню ст.48 КАС України, яка розкриває зміст адміністративної процесуальної правосубґєктності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 58 КАС України, повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю.
Як свідчать матеріали справи, представник позивача при розгляді справи діяв в межах повноважень, наданих йому довіреністю УПФУ від 07.10.09р. №4536/06, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги з цього приводу також безпідставні.
Наявність в матеріалах справи копії довіреності представника позивача, яка не завірена суддею, не є підставою для висновку про те, що інтереси УПФУ представляв неповноважний представник.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд
У Х В А Л И В:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська промислово –фінансова компанія»на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.10р. у справі №2а-6824/09/0670 - залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.10р. у справі №2а-6824/09/0670 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча суддя Шелест С.Б.
Судді : Глущенко Я.Б.
Пилипенко О.Є.
Ухвала складена в повному обсязі:08.04.11р.