Охтирський міськрайонний суд Сумської області    

                            Справа № 2-399/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2011 р.                     Охтирський міськрайонний суд Сумської області

в складі:судді:          Корольова Г. Ю.  

                              при секретарі  Наливайкіній Н.Л.

розглянувши  у відкритому   судовому  засіданні  в м. Охтирка  справу  за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним,

встановив:

18.02.2011 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, яким просить визнати недійсним кредитний Договір № ML –С 00/501/2008 від 26.06.2008 року, укладений між ЗАТ „ОТП” та позивачем. Визнати недійсним Договір іпотеки № PML-С00/501/2008 від 26.06.2008 року, укладений між ЗАТ „ОТП” та позивачем і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зареєстрованим в реєстрі за № 2634 від 26.06.2008 року. Зобов”язати приватного нотаріуса ОСОБА_4 виключити з реєстрц іпотеки та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки № PML-С00/501/2008 від 26.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та відповідачем „ОТП Банк”, а саме нерухоме майно –двокімнатну квартиру, загальною площею 52,1 кв.м., житловою площею, 29,7 кв.м., що розташована за адресою: квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2

Зобов”язати відповідача змінити валюту кредиту по кредитному договору № ML –C 00/501/2008 від 26.06.2008 року з швейцарських франків на гривню, відповідно провівши перерахунок суми кредиту станом на 26.06.2008 року, застосувавши іноземний курс валют, який був на той час, а саме 100 швейцарських франків = 466,4599 грн., таким чином 36540 швейцарських франків = 170444,45 грн. Зобов”язати відповідача зарахувати в рахунок погашення боргу по знов укладеному грвневому кредитному договорі грошові кошти, якими погашався кредитний Договір № ML –C 00/501/2008 від 26.06.2008 р.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив їх задовольнити.

Представник ПАТ „ОТП Банк” в судове засідання не з”явився, але надав суду заперечення в яких просив відмовити позивачу в задоволенні позову та у зв”язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні, розглядати справу у відсутності їхнього представника.

Представник третьої особи - Національного Банку України до суду не з”явився, але надав заперечення, згідно якого вважає, що позовна вимога про визнання укладеного кредитного договору недійсним з мотивів невідповідності валюти договору через відсутність у відповідача ліцензії є безпідставною.

Від третьої особи –приватного нотаріуса ОСОБА_4 є заява про розгляд справи у його відсутності.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.06.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ „ОТП Банк” укладено кредитний договір № ML-С 00/501/2008 від 26.06.2008 року. Ініціатором заключення даного договору був позичальник. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.

Відповідно до п. 2 кредитного договору Банк зобов”язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 36540,00 швейцарських франків, які і було видано Позичальникові з каси Банку по видатковому касовому ордеру.

Відповідно до п. 3 Позичальник зобов”язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток + FIDR), де фіксований відсоток 5,99 % відсотків річних, FIDR –процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватися Банком в порядку передбаченому кредитним договором, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами.

У забезпечення виконання боргових зобов”язань за кредитним Договором № ML-С00/501/2008 від 26.06.2008 року між позивачем та Банком було укладено Договір іпотеки № PML-C00/501/2008 від 26.06.2008 року, який був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2634 від 26.06.2008 року.

Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно –двокімнатну квартиру загальною площею 52,1 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., яка знаходиться у м. Охтирка, Сумської області, по вул. Леніна, 8/57, яка на даний час використовується позивачем для проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленність двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов”язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов”язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Доводи, які наводяться позивачем в обгрунтування заявленого позову щодо незаконності використання іноземної валюти при здійсненні кредитної операції, як засобу платежу, та необхідності наявності індивідуальної ліцензії для здійснення подібного роду операцій є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Ч. 2 ст. 192 ЦК України встановлена можливість використання іноземної валюти, як засобу платежу у випадках і в порядку встановлених законом.

Нормою ч. 3 ст. 533 ЦК України також передбачена можливість використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків, у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, чинне законодавство України допускає можливість використання іноземної валюти у договірних зобов”язаннях.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України Позичальник зобов”язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стосовно необхідності наявності індивідуальної ліцензії при наданні кредитів в іноземній валюті, то на сьогоднішній день надання банківськими установами кредитів в іноземній валюті є правомірним за умови отримання банком банківської ліцензії та письмового дозволу Національного Банку України (генеральної ліцензії) у відповідності до Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затверджено Постановою правління НБУ від 17.07.2001 року № 275). При цьому чинне законодавство України не містить імперативних норм стосовно обов”язковості отримання індивідуальної ліцензії при здійсненні кредитування в іноземній валюті.

Генеральні ліцензії видаються банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв”язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Тобто, в разі, коли чинне законодавство не вимагає для проведення валютної операції наявності індивідуальної ліцензії, то для її здійснення достатнім є наявність у комерційного банку генеральної ліцензії.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”).

Вказаним нормативно-правовим актом передбачено необхідність отримання індивідуальної ліцензії при здійсненні кредитних операцій між резидентами виключно в тих випадках, коли терміни і суми таких кредитів первищують встановлені законодавством межі.

В той же час, позивач у своєму позові не наводить доказів того, що сума та строк отриманих ним кредитів, які були визначені укладеними між сторонами по справі кредитними договорами, віднесено чинним законодавством до тих випадків кредитування в іноземній валюті, які потребують отримання індивідуальної ліцензії.

ПАТ „ОТП Банк”, яке є правонаступником ЗАТ „ОТП Банк”, 08.11.2006 року отримало Банківську ліцензію № 191 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Того ж дня (08.11.2006 року) Банком було отримано дозвіл на право здійснення операцій, визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” з додатком, відповідно до якого до переліку операцій, які може здійснювати АТ „ОТП Банк” є операції з валютними цінностями.

Таким чином, АТ „ОТП Банк” має (і мав на момент укладення Кредитного договору) необхідний обсяг повноважень для здійснення кредитування в іноземній валюті, використання якої при здійсненні кредитних операцій (в кредитних зобов”язаннях) передбачено чинним законодавством. Тому, посилання на дані обставини, як на підставу позову, з боку Позивача повністю спростовуються, як такі, що не мають правового обгрунтування та не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 36 ЗУ „Про національний банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено в ч. 1 ст. 8 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Поряд з цим, згідно положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Виходячи зі змісту ст. ст. 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Таким чином, зміна валютного курсу не може бути віднесена до непередбачуваних обставин. Із суті договору та положень чинного законодавства саме позичальник несе ризик зміни таких обставин.

Як вбачається з заперечень наданих Національним Банком України, згідно ст. 4 ЗУ „Про Національний банк України”, Національний банк не відповідає за зобов”язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов”язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов”язання.

Згідно ст. 5 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” Національний Банк не відповідає за зобов”язаннями банків, а банки не відповідають за зобов”язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов”язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Виходячи з вищевикладеного, позивач мав можливість отримати кредит у національній валюті, чим би убезпечив себе від курсових ризиків.

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов”язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов”язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до положень ст. ст. 47, 49 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” банківські установи на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Аналогічна норма закріплена у п. 2.1 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій –на підставі банківської ліцензії банки мають право зокрема здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленність двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов”язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 192, 526, 527, 530, 626, 1046, 1054,  ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК  України, суд -  

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Сумської області через Охтирський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу  протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяГ. Ю. Корольова