Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

08 лютого 2011 року                                                             Справа № 2а-3866/10/1170

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Хилько Л.І., при секретарі  судового засідання: Муляренко О.В.

за участю представників:

від позивача –Шингарьов В.Я..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді  адміністративну справу за позовом  Приватного підприємства “Тікич»до Олександрійської  об”єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,

                                                          В С Т А Н О В И В :

До Кіровоградського адміністративного суду звернулось приватне підприємств «Тікич»(далі –позивач, ПП «Тікич») з адміністративним позовом до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –відповідач, Олександрійська ОДПІ) про визнання нечинним та  скасування податкового повідомлення рішення від 15 жовтня 2010 року №0001502310/0 про донарахування податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій в сумі  25500 грн., з яких  за основним платежем 17000 грн. та  8500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач у обґрунтування позовних вимог по посилається на наступні обставини. Відповідачем за результатами  проведеної документальної невиїзної перевірки ПП «Тікич»з питання правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП "Фао" за період з 01.09.2008р. по 30.09.2008р. зроблено, на думку позивача, помилковий висновок в акті від 04.10.2010р. № 475/23-10/22215994, на підставі якого позивачу вручено податкове повідомлення -рішення від 15 жовтня 2010р. №0001502310/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 17000,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 8500,00 гри. (загальна сума 25500.00грн.).

Позивач вважає, що зазначеною вище перевіркою  відповідачем невірно встановлено порушення  позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість" та заниження податку на додану вартість за вересень 2008р. в сумі 17000.00грн. у зв'язку з включенням до податкового кредиту суми ПДВ з отриманих послуг згідно податкових накладних від приватного підприємства ФАО"', яке фактично не здійснювало фінансово-господарської діяльності та у зв'язку з нікчемністю правочину.

Позивач зазначає, що працівники  відповідача не звернули увагу на ту обставину, що  вказані   транспортні послуги фактично були отримані  позивачем  на підставі договору 22 від 15.09.2008р. між ПП «Тікич»та ПП «ФАО». Виконання робіт оформлено  необхідними  бухгалтерськими та  податковими  документами.

Також позивач вказує, що при укладанні вищеназваного договору  ПП «ФАО»були надані завірені копії свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, свідоцтва про сплату ПДВ, були видані податкові накладні. Позивач пояснює, що на момент здійснення господарських операцій було відсутнє скасування державної реєстрації та скасування свідоцтва платника податків ПП «ФАО»та це підприємство було зареєстроване як платник податку на додану вартість і мало право на виписування податкових накладних відповідно  п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю та просив його задовольнити.

Відповідач проти заявленого позову заперечує, посилаючись на ту обставину, що діяльність контрагента позивача –приватного підприємства «ФАО», носила фіктивний характер, статут даного підприємства є фіктивним правочином, укладені угоди є нікчемними, первинні бухгалтерські документи оформлені з порушенням вимог закону, зокрема, вони підписані  особами, які фактично не виконували обов’язки  керівників підприємства, отже, позивач не мав права відносити до складу валових витрат та податкового кредиту вартість транспортних послуг , отриманих позивачем від приватного підприємства «ФАО».

Відповідачем зазначено, що невиїзною перевіркою встановлено, що ПП "Тікич" отримано від ПП "ФАО"  податкові накладні (№18/09 від 18.09.2008р. та №22/09 від 22.09.2008р. згідно актів прийомки-передачі виконаних робіт та послуг)  на виконані автопослуги на загальну суму 102000,0 грн., в т.ч. ПДВ - 17000,0 грн.  При цьому акти виконаних робіт, податкові накладні в графі «Постачальник»містять підпис, прізвище і ініціали від ПП "ФАО" - ОСОБА_2 Податкові накладні на поставлені ПП «ФАО»у графі «Підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну»також містять підпис, прізвище і ініціали ОСОБА_2  Відповідач вважає, що акт надання послуг по перевезенню вантажу у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних не підтверджено.Відповідач вказує, що згідно з поданими ПП "Тікич" податковими деклараціями з ПДВ до Олександрійської ОДПІ та відповідно додатків №5 розрахунків до податкових декларацій з ПДВ сформовано дозволений податковий кредит на загальну суму ПДВ 76776,0 грн., в т.ч. за рахунок отриманого товару від ПП "ФАО" у розмірі ПДВ 17000,0 грн. за вересень 2008р.

Відповідач обґрунтовує свою позицію проведенням податковою міліцією заходів та встановленням того, що засновником, директором та бухгалтером підприємства являлася гр. ОСОБА_2, згідно пояснень якої встановлено, що вона у 2006 році зареєструвала ПП «ФАО»на своє ім'я за грошову винагороду. А фактично ОСОБА_2 ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «ФАО»не мала та не має, фінансово-господарські документи, розрахунки, декларації не підписувала та фінансово-господарської діяльності від імені зазначеного підприємства не здійснювала. Дане підприємство зареєстроване на ім"я ОСОБА_2 за грошову винагороду без мети ведення підприємницької діяльності. За юридичною адресою: м. Олександрія, пров. Середній, 5, та фактичною м. Олександрія, вул. Героїв Сталінграду,35 підприємство не знаходиться. Відповідач вказує, що  ПП «ФАО»фактично має ознаки фіктивності (зареєстровано на підставних осіб, за юридичною адресою фактично не знаходиться, відсутні основні фонди та працівники, які б забезпечували господарську діяльність) та створене з метою надання послуг по мінімізації податкових зобов'язань реально існуючим СГД.

При цьому відповідач надав у письмовому запереченні наступні відомості: 27.08.2010 року слідчим відділом Олександрійського МВ УМВС в Кіровоградській області за матеріалами ВПМ Олександрійської ОДПІ порушено кримінальну справу №69-0317 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, відносно громадян: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які з метою незаконної діяльності, організовували створення ряду суб'єктів фіктивного підприємництва (юридичних та фізичних осіб) одним з яких є ПП «ФАО», та проводили фінансово-господарські операції на ринку зерна. З початку заснування до 17.05.2010 року згідно відомостей з ЄДР засновником, директором та бухгалтером ПП «ФАО»була ОСОБА_2 Станом на 17.05.2010 року згідно відомостей з ЄДР засновниками були ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який став директором та бухгалтером ПП «ФАО».Станом на 18.05.2010 року згідно відомостей з ЄДР ОСОБА_2 вийшла зі складу засновників, ОСОБА_5став єдиним засновником, директором та бухгалтером ПП «ФАО».Станом на 27.09.2010 року згідно відомостей з ЄДР засновником, директором та бухгалтером ПП «ФАО»є ОСОБА_5, а юридичною і фактичною адресою: м. Олександрія, пров. Середній, 5. В ході проведених заходів податковою міліцією встановлено, що за адресою м. Олександрія, пров. Середній, 5 проживав ОСОБА_5, але у 2007 р. продав будинок та виїхав, куди саме невідомо. На даний час за адресою пров. Середній, 5 ніяких споруд, необхідних для ведення підприємницької діяльності не знаходиться. При опитуванні сусідів стало відомо, що ОСОБА_5 вів аморальний спосіб життя, зловживав горілчаними напоями, ніде не працював та бути керівником або засновником підприємства не міг. Також зі слів сусідів стало відомо, що ПП «ФАО»за адресою пров. Середній, 5 ніколи не знаходилось ,а громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ніякого відношення до державної реєстрації та ведення фінансово -господарської діяльності не мали.

Тому відповідач, провівши аналіз матеріалів податкової звітності ПП «ФАО», реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановив відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). З урахуванням викладеного, відповідачем зроблений висновок, що фінансово-господарська діяльність ПП „ФАО" здійснюється поза межами правового поля, що  свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ПП „ФАО", фінансово-господарські взаємовідносини між ПП „ ФАО " та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Відповідач зазначає, що, перевіркою встановлено порушення  позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок включення до податкового кредиту в реєстр отриманих податкових накладних та в рядок 10.1 декларації з податку на додану вартість по операціях з придбання автопослуг по перевезенню вантажу, факт проведення яких не підтверджено належним чином оформленими документами з юридичною особою, яка має ознаки „фіктивності" та від імені якої документи підписані особою, яка надала пояснення, що не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, внаслідок чого ПП «Тікич»завищено податковий кредит за вересень 2008 року в сумі - 17000,0 грн. За результатами проведеної відповідачем перевірки ПП „Тікич", складено акт № 475/2310/22215994 від 04.10.2010року та винесене податкове повідомлення рішення форми „Р" за № 0001502310/0 від 15.10.2010 р. щодо заниження податку на додану вартість за вересень 2008 року на 17000,0 грн. в розмірі 25500,0 грн, яке 15.10.2010р. вручено керівнику ПП «Тікич»особисто.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, наполягаючи при цьому на правомірності дій відповідача та відсутності підстав для задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови у повному обсязі відкладено до  13 лютого  2011 року із проголошенням вступної та резолютивної частини постанови в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивача,  відповідача, дослідивши у судовому засіданні подані суду письмові докази, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті,  суд  приходить до  переконання про обґрунтованість і вмотивованість позовних вимог та про необхідність задовольнити позовні вимоги повністю  з наступних підстав.

Судом встановлено, що  приватне підприємство «Тікич»є юридичною особою, діє на підставі Статуту приватного підприємства «Тікич», зареєстроване Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області 20.12.1995 року, щопідтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 225066та довідкою  ЄДРПОУ  (а.с. 8-14). Підприємство є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 100055451 перо реєстрацію платника ПДВ (а.с.15).

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

  Згідно вимог п. 5.1 ст. 5 названого Закону України, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.  Частиною 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону України  визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

  За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Однак, ще при зверненні до суду з позовною заявою, не будучи обізнаним з позицією  відповідача щодо обґрунтування  правомірності дій   його працівників, позивач надав копії товарно- транспортних накладних, складені при проведенні спірних господарських операцій (а.с.32-61), чим  повністю спростовано пояснення  відповідача про відсутність таких документів.

  Пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.    

   Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»( у редакції, чинній на момент правовідносин)  податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст вищенаведених норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Суд також враховує, що наявність вищевазаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов’язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так само як і інші закони,  не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій відомості про будь-які кримінальні справи стосовно засновників ПП «ФАО»відсутні, скасування державної реєстрації та скасування свідоцтва платника податків не проводилося. На момент складання податкових накладних, а саме 2008 рік, вказане підприємство було зареєстроване як платник податку на додану вартість, а отже мало право на виписування податкових накладних як того вимагає п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість"", а саме право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Згідно з п.п.7.5.1.п.7.5 ст. 7 Закону України .Діро податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків: або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт. послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість"" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, виходячи із змісту вищевказаної норми Закону, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, робіт, послуг.

Поряд з цим, судом не приймається до уваги та розцінюється як  безпідставне посилання  відповідача на ту обставину, що отримання послуг від ПП «ФАО" не підтверджено належними первинними документами, оскільки  це твердження повністю спростовується  результатами планової виїзної перевірки ПП 'Тікич" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.12.2009р. (результати оформлені актом від 26.03.2010р. № 167/23-10/2221594) (а.с. 16-24). В абз. 4 р.3 акту відображено отримання послуг від ПП"ФАО" із якого стає зрозуміло, що при наявності податкових накладних № 18/09 від 18.09.2008р. та № 22/09 від 22.09.2008р. податковий кредит сформований вірно і в підтвердження правомірності його формування товарно-транспортні накладні  взагалі не витребувалися. Натомість, мав місце факт невизнання товарно-транспортних накладних за квітень-травень 2008р. для визначення підстав для включення витрат по перевезенню до складу валових витрат.

Проаналізувавши юридичний статус ПП «ФАО»суд звертає увагу на  ту обставину, що  з початку заснування та до 17.05.2010р. згідно відомостей з ЄДР засновником, директором та бухгалтером ПП"ФАО" була ОСОБА_2. Станом на 17.05.2010р. згідно відомостей з ЄДР засновниками були ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Вказане повністю підтверджується  актом перевірки від 04.10.2010р. Ознаки фіктивності  контрагента позивача  податковий орган виявив лише на підставі оперативних заходів в межах наданої йому компетенції у 2010 році.

Відповідно до вимог ст.218 Господарського Кодексу України підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинення таким суб'єктом господарського правопорушення. У силу ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При здійсненні господарських операцій з ПП „ФАО" позивач  діяв відповідно з вимогами законодавства. На момент оформлення товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт, податкових накладних, і при наявності представлених контрагентом документів, що виключає його вину в недобросовісності і фальсифікації здійснених ним будь-яких операцій.

Доказами, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП «ФАО», а також факт використання наданих позивачем послуг у межах власної господарської діяльності є: Статут  Приватного підприємства «Тікич»(а.с.8-12), Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства- позивача (а.с.13), Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с. 15), Договір про надання послуг №22 від 15.09.2008 року (а.с.27,184),  акти  приймання- передачі виконаних робіт ( а.с. 28),  Рахунки (а.с.29), Податкові  накладні (а.с.30-31), Товарно- транспорті накладні (а.с.32-61, 153-183), банківська виписка про перерахування коштів від ПП «Тікич»до ПП «ФАО»(а.с.126).

Вказані документи мають усі обов’язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-XIV. Як під час проведення перевірки так і при розгляді справи судом відповідач не спростував  висновку позивача про відповідність   вказаних документів вимогам по їх оформленню.    

Проаналізувавши  доводи  відповідача в частині  того, що господарські операції позивач здійснював з фіктивним підприємством, суд не погоджується з таким висновком враховуючи наступне.

Як  вбачається із акта перевірки  від 04.10.2010р. № 475/23-10/22215994 (а.с. 16- 24)  відповідач ототожнюючи статут ПП «ФАО»з правочином, вважає статут ПП «ФАО»фіктивним в силу вимог статті 234 Цивільного кодексу України.

Натомість, суд  вважає, що у відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно вимог статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.  

Таким чином, фіктивний правочин не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином, тобто таким, визнання якого недійсним здійснюється тільки в судовому порядку.

Відповідачем не надано в матеріали справи рішення суду, яке набрало чинності, про визнання недійсним статуту ПП «ФАО», а отже, такий висновок відповідача є передчасним.

В обґрунтування фіктивної діяльності ПП «ФАО», відповідач посилається на пояснення колишнього директора ПП «ФАО»ОСОБА_2, які вона давала при допиті в якості свідка по кримінальній справі про відсутність з її боку будь- яких дій щодо управління  підприємством.

 Суд не може прийняти до уваги в якості належних та допустимих доказів письмові пояснення  гр.ОСОБА_2, на які посилається податковий орган, відносно того, що  у цієї громадянки при створенні товариства була відсутня дійсна мета  на створення суб’єкта підприємницької діяльності, а також те, що вищевказані письмові пояснення підтверджують  фіктивність підприємства. Належним доказом, у даному випадку , були б не письмові пояснення  гр.ОСОБА_2,  а вирок суду  щодо кримінальної відповідальності за ст. 205 КК України гр. ОСОБА_2 чи інших осіб  за навмисне  створення суб’єкта підприємницької діяльності. Між тим, такого вироку суду,  відповідачем не надано. Отже, суд  вважає, що  відповідачем  не доведено  фіктивності підприємства, що на його думку  було підставою для  прийняття оскаржуваних рішень. Саме таку правову позицію викладено в ухвалі  Дніпропетровського  апеляційного адміністративного суду від 11.10.2010 року у справі №2а-36/10/1170.

     Крім того, відповідачем не доведено суду, що ПП „ФАО" було створено з відома або за участю позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

При цьому  судом враховується, що обов'язок доказування  наявності  в діях  відповідачів мети, яка протирічить інтересам  держави та суспільства  покладена  на  відповідача.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, включені позивачем  суми податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджені  податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту  7.2 статті 7 вказаного Закону.

 Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних  доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, свідчили   про   їх   фіктивний   характер.   Відтак   факт   наявності   ознак  фіктивного    підприємництва    у діяльності    приватного    підприємства «ФАО»за даних обставин  не  впливає  на  правильність формування позивачем спірного податкового кредиту.

З огляду ж на принцип персональної відповідальності платника, позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Саме таку правову позицію викладено в  Ухвалах Вищого адміністративного суду України  від 11.11.2010 року у справі  К-23404/07; від  28.10.2010 року у справі  К-19470/07 та від 08.07.2010 року у справі № КА-23280/07.

        Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт отримання  позивачем  транспортних послуг у приватного підприємства «ФАО». Натомість, відповідачем  не приведено будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій позивачем, добросовісність позивача, як платника податків, а також доказів, які б свідчили про фіктивність господарських операцій зі сторони позивача.

Відповідно до  ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1ст.9 КАС України   органи державної влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  законами України.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ ” від 06.03.2008 року № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Відповідач не надав суду безспірних доказів про наявність в діях позивача  порушень Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях з приватним підприємством «ФАО», не порушувалися вимоги  п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  86, 94, 159 –163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати  нечинним та  скасувати  податкове повідомлення –рішення Олександрійської об’єднаної податкової інспекції від 15 жовтня 2010 року №0001502310/0 про донарахування податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій в сумі  25500 грн., з яких  за основним платежем 17000 грн. та  8500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями Приватному підприємству «Тікич»м.Олександрія.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний  строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається в 10-денний  строк  з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

          адміністративного суду                                                  Л.І Хилько