Справа № 420/20665/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхтенко Л.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, місце знаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 16/1) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду 28 червня 2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, місце знаходження: 65114, м. Одеса, вул.. Академіка Корольова, 16/1), в якій позивач просив:

Визнати протиправною бездіяльність ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 33 дні щорічної основної відпустки за 2022 -2023 роки при звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з займаної посади в ТУ БЕБ в Одеській області.

Зобов`язати ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_2 ) на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 (ІВАИ НОМЕР_2 ) відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», грошову компенсацію при звільненні за невикористані 33 дні щорічної основної відпусток (за 2022 -2023 роки).

Визнати протиправною бездіяльність ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) ненарахування та невиплату середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022 -2023 роки (33 дні).

Зобов`язати ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 (ІВАИ НОМЕР_2 ), відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані 33 дні щорічної основної відпустки (за 2022 -2023 роки).

Стягнути з ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) на користь ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 (ІВАК НОМЕР_2 ), відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 гри.

Ухвалою від 16 липня 2024 року після усунення недоліків у позовній заяві позивачу поновлено строк звернення до суду та позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України в адміністративній справі.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що позивач проходив службу в ТУ БЕБ в Одеській області з 23.11.2022 року по 01.02.2024 року, та жодного разу не скористався правом на відпустку.

Однак під час звільнення Територіальним управлінням БЕБ в Одеській області було проведено розрахунок за невикористані відпустки лише за 2024 рік.

Позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористані 33 дні відпустки за 2022 рік та 2023 рік.

У відповідь ТУ БЕБ в Одеській області було надано лист від 11.04.2024 №23.13- 09/2538-24, яким відмовлено в проведенні таких розрахунків і як наслідок здійснення будь- яких грошових виплат.

Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, зазначаючи, що відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки", в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Аналогічні положення містяться у ст. 83 КЗпП України.

Також позивач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 зазначила, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Тому, на думку позивача, з урахуванням вищевикладеного, його вимоги про стягнення з відповідача компенсації за невикористані ним дні відпустки при звільненні та стягнення у зв`язку з цим середнього заробітку за час затримки її виплати є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

До суду 30 липня 2024 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Також до суду 30 липня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити, посилаючись на те, що Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (далі - Положення про проходження служби), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1333, та грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, виплачується відповідно до частини 67 Положення про проходження служби.

Щодо стягнення компенсації за час затримки, представник відповідача зазначив, що у зв`язку з відсутністю змін до Положення про проходження служби в частині грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, відсутністю постанови (рішень) судового органу про визнання окремих правових норм Положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, відповідно до яких ОСОБА_1 був звільнений та розрахований, не можливо кваліфікувати дії Територіального управління БЕБ в Одеській області України, яке діяло в межах, наданих Законом та Положенням про проходження служби, повноважень відповідно до встановлених вищезазначеними законодавчими актами правових норм як порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України.

На виконання ухвали суду 30 липня 2024 року відповідач надав інформацію про нарахування та виплату грошових коштів ОСОБА_1 згідно з додатків.

До суду 22 серпня 2024 року від позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії акту приймання-передачі наданих послуг в рамках договору про надання правової допомоги.

До суду 19 вересня 2024 року від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких представник відповідача просить врахувати позицію ВП Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

У свою чергу 03 жовтня 2024 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає про недоцільність рахування позиції ВП Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, оскільки спірні правовідносини виникли в 2024 році і підпадають під дію закону № 2352-ІХ.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

Відповідно до наказу Територіального управління БЕБ в Одеській області від 21.11.2022 року № 55к «Про прийом на службу ОСОБА_1 », прийнято на службу до Територіального управління БЕБ в Одеській області на посаду гласного штатного працівника, який має спеціальне звання БЕБ та призначено 23 листопада 2022 року ОСОБА_1 на посаду старшого аналітика Відділу аналізу інформації.

Відповідно до наказу Територіального управління БЕБ в Одеській області від 25.01.2024 року № 9к/ДСК «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , старшого аналітика ТУ БЕБ в Одеській області з займаної посади та служби в Бюро економічної безпеки України, 01 лютого 2024 року.

Пунктом 2 цього наказу наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2024 рік у кількості 03 календарних днів.

Суд встановив, що на звернення позивача від 18 лютого 2024 року відповідач надав лист від 05.03.2024 року №23.13-09/1556-24, яким повідомило позивача, що згідно з Положення за період служби ОСОБА_1 з 23 листопада 2022 року по 01 лютого 2024 року була визначена наступна тривалість щорічної основної відпустки: за 2022 рік - 3 календарні дні; за 2023 рік - 30 календарних днів; за 2024 рік - 3 календарні дні.

Матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористані 33 дні відпустки за 2022 рік та 2023 рік.

Але листом від 11.04.2024 №23.13- 09/2538-24 ТУ БЕБ в Одеській області відмовило в проведенні таких розрахунків, з посиланням на п. 67 Положення № 1333, відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за 2024 рік, суд встановив, що позивачу перед звільненням було виплачено компенсацію за невикористану відпустку три календарні дні в сумі 6150,63 грн.

Судом досліджена архівна відомість (помісячні розрахункові листи) за період з 23.11.2022 року по 01.02.2024 року ОСОБА_1 , довідка про середньомісячну заробітну плату (грошове забезпечення) позивача, розрахункові листи за 2022, 2023 роки.

Проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та встановлені судом факти та обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР (далі, - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

У свою чергу Закон України «Про Бюро економічної безпеки» від 28 січня 2021 року № 1150-IX (далі, - Закон № 1150-IX) визначає правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про центральні органи виконавчої влади", інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України "Про державну службу" застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону. (ч. 2 ст. 1 Закону № 1150-IX).

Відповідно до ч. 1,2 ст. 19 Закону № 1150-IX до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

Служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Бюро економічної безпеки України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з ч. 5 ст. 19 Закону № 1150-IX, порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 Закону № 1150-IX Держава забезпечує соціальний захист працівників Бюро економічної безпеки України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII (далі, - Закон №580-VIII) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1333 затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (далі, - Положення № 1333).

Відповідно до пп. 59,61 Положення № 1333 особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.

Згідно з п. 63 Положення № 1333 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Відповідно од п. 67 Положення № 1333 за не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Суд зазначає, що спір за подібними спірними правовідносинам розглядався Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду по справі № 160/10875/19, за результатами якого була ухвалена постанова по справі № 160/10875/19 від 19.01.2021 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому при розгляді цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові по справі № 160/10875/19 від 19.01.2021 року, оскільки позивач був прийнятий на службу до ТУ БЕБ в Одеській області на посаду гласного штатного працівника, який має спеціальне звання, а отже, на позивача поширюються право користуватися соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".

Так, у постанові Верховного Суду по справі № 160/10875/19 від 19.01.2021 року зазначено: «…право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки». (пп. 59-62 постанови по справі № 160/10875/19 від 19.01.2021 року).

Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що сторонами по справі не заперечується, що у 2022 році та 2023 році позивач не перебував у основній щорічній відпустці та не використав 33 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік.

Суду не наводяться причини не використання відпустки у 2023 році позивачем, але суд враховує, що згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до сьогодні.

За таких обставин, враховуючи, що Законом № 1150-IX не передбачено правове регулювання компенсації невикористаних днів відпусток за попередні роки та на позивача, як працівника ТУ БЕБ в Одеській області, який має спеціальне звання БЕБ, поширюються право користуватися соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", висновки Верховного Суду у постанові по справі № 160/10875/19 від 19.01.2021 року щодо застосування норм матеріального справа у подібних спірних правовідносин, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України, та позивач має право на компенсацію за всі невикористані дні основної відпустки на день звільнення.

Тому позовні вимоги - визнати протиправною бездіяльність ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 33 дні щорічної основної відпустки за 2022 -2023 роки при звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з займаної посади в ТУ БЕБ в Одеській області та зобов`язати ТУ БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, юридична адреса: вул. Корольова академіка, 16/1, м. Одеса, 65114, фактична адреса (для листування): вул. Мечникова, 102, м. Одеса, 65007) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_2 ) на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 (ІВАИ НОМЕР_2 ) відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», грошову компенсацію при звільненні за невикористані 33 дні щорічної основної відпусток (за 2022 -2023 роки), є правомірними та належать задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ в Одеській області у нарахування та виплаті грошової компенсації за невикористані 33 (тридцять три) календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 -2023 роки при звільненні ОСОБА_1 з займаної посади в ТУ БЕБ в Одеській області та зобов`язання Територіальне управління БЕБ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані 33 (тридцять три) календарні дні щорічної основної відпусток за 2022-2023 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в БЕБ.

Щодо позовних вимог - визнати протиправною бездіяльність ТУ БЕБ в Одеській області ненарахування та невиплату середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022 -2023 роки (33 дні) та зобов`язати ТУ БЕБ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані 33 дні щорічної основної відпустки (за 2022 -2023 роки), суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Сукупний аналіз статей 116,117 КЗпП України доводить, що у разі порушення строку виплати працівникові всіх належних йому сум при звільненні, роботодавець самостійно має виконати обов`язок передбачений ст. 117 КЗпП України та виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців.

Таким чином, на час розгляду цієї справи відсутні підстави стверджувати, що відповідачем будуть порушені вимоги ст. 117 КЗпП України, а отже вказані позовні вимоги не належать задоволенню, оскільки такі позовні вимоги є передчасними.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір не повертається позивачу.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути з ТУ БЕБ в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 гри.

Розглянувши заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд доходить таких висновків.

Порядок розподілу судових витрат регулюється ст. 139 КАС України.

Згідно з ч.1,2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між адвокатом Ворсуляком М.С. (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 09 від 10.05.2024 року, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання по наданню правової допомоги, на умовах передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до п. 4.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі визначену додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до додаткового договору № 1 до договору № 09 про надання правової допомоги від 10.05.2024 року сторони домовились, що вартість послуг адвоката за цим договором становить 25000 грн.

Докази оплати за адвокатські послуги в розмірі 25000 грн підтверджено платіжною інструкцією від 26.06.2024 року Р24А2909090547D0449.

Також позивач надав акт № 01-09 від20.08.2024 року приймання - передачі наданих послуг відповідно до договору № 09 про надання правової допомоги від 10.05.2024 року, відповідно до якого сторони погодили, що адвокатом на дату складання акту за договором надано клієнту наступні послуги:

Надання усної консультації щодо трудових правовідносин ОСОБА_1 з ТУ БЕБ в Одеській області, обсяг 2 години; написання позовної заяви, обсяг послуг 18 години; написання заяви про поновлення строку звернення до суду, обсяг 10 годин; надання консультації стосовно пропуску строку по справі, 3 години;вивчення та надання консультації стосовно відзиву на позовну заяву, 5 години; транспортні витрати для зустрічі з клієнтом з смт Овідіополь до м. Одеса, 6 послуг, 18 годин.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконаних робіт на суму 25000 грн, і відповідно до умов передбачених у п. 1.2. договору № 09 від 10.05.2024 року, супроводження судової справи № 420/20665/24 не відноситься до предмету вказаного договору.

З наведених підстав представник відповідача просить відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача.

Оцінивши надані документи на підтвердження понесених витрат, враховуючи заперечення представника відповідача, суд зазначає таке.

Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Разом з цим у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги.

ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Так, позивач надав суду акт № 01-09 від20.08.2024 року приймання - передачі наданих послуг відповідно до договору № 09 про надання правової допомоги від 10.05.2024 року, відповідно до якого сторони погодили, що адвокатом на дату складання акту за договором надано клієнту наступні послуги: надання усної консультації щодо трудових правовідносин ОСОБА_1 з ТУ БЕБ в Одеській області, обсяг 2 години; написання позовної заяви, обсяг послуг 18 години; написання заяви про поновлення строку звернення до суду, обсяг 10 годин; надання консультації стосовно пропуску строку по справі, 3 години;вивчення та надання консультації стосовно відзиву на позовну заяву, 5 години; транспортні витрати для зустрічі з клієнтом з смт Овідіополь до м. Одеса, 6 послуг, 18 годин.

Але цей акт не містить вартості кожної наданої послуги.

Тому, враховуючи правовий підхід Європейського суду з прав людини до розподілу судових витрат між сторонами, оцінюючи наведений у акті наданих послуг з правової (правничої) допомоги перелік наданих послуг за критеріями співмірності та розумності наданих послуг, а також те, що ця справа не відноситься до категорії складних, суд доходить висновку, що наведені у актах наданих послуг за договором надані послуги: надання усної консультації щодо трудових правовідносин ОСОБА_1 з ТУ БЕБ в Одеській області, обсяг 2 години;; написання заяви про поновлення строку звернення до суду, обсяг 10 годин; надання консультації стосовно пропуску строку по справі, 3 години;вивчення та надання консультації стосовно відзиву на позовну заяву, 5 години, зводяться до надання послуг з написання позовної заяви, обсяг послуг 18 години, а тому не належать відшкодуванню за рахунок відповідача.

Транспортні витрати для зустрічі з клієнтом з смт Овідіополь до м. Одеса, 6 послуг, 18 годин також не належать відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки не впливають на зміст наданої професійної правничої допомоги, пов`язаної із розглядом цієї справи.

У свою чергу, складання і написання позовної заяви у цій справі є неминучими та фактичними витратами, що пов`язані із розглядом справи, але загальний розмір понесених витрат в сумі 25000 грн є завищений та належить зменшенню до 3000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Тому на переконання суду співмірними витратами на виконання цих робіт та розумними, які належать відшкодуванню саме відповідачем є сума в розмірі 3000,00 грн., а решта сплати покладається на клієнта відповідно до умов договору.

Враховуючи викладені та встановлені судом обставини, оцінюючи надані позивачем докази, що підтверджують здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової допомоги, перелік наданих послуг та категорію цієї справи, зміст виконаної роботи, наявність клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що фактичні витрати, які належать стягненню за рахунок відповідача складають 3000,00 грн, а тому заява представника позивача належить задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, місце знаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 16/1) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, місце знаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 16/1) у нарахування та виплаті грошової компенсації за невикористані 33 (тридцять три) календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 -2023 роки при звільненні ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з займаної посади в ТУ БЕБ в Одеській області.

Зобов`язати Територіальне управління БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, місце знаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 16/1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію при звільненні за невикористані 33 (тридцять три) календарні дні щорічної основної відпусток за 2022-2023 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в БЕБ.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Територіального управління БЕБ в Одеській області (код ЄДРПОУ 44765955, місце знаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 16/1) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

В іншій частині заяві, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко