ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року   ЛуцькСправа № 140/7099/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, 

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , законний представник)  в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , позивач 1), ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 , позивач 2), ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4 , позивач 3), ОСОБА_5 (далі – ОСОБА_5 , позивач 4), ОСОБА_6 (далі – ОСОБА_6 , позивач 5) звернулася  з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), в межах строку звернення до суду (по момент припинення права на даний вид пенсії до зміни законодавства або зміни правового статусу).

ОСОБА_1 вказує, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №  6-р/2018, її діти мають право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте, відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність (арк. спр. 1-2).

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, однак у листі від 23.08.2024 №0300-0902-7/80024 вказала, що позивачі перебувають на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувачі пенсії в разі втрати годувальника з 21.02.2012. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають на території радіоактивного забруднення, мають статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та є непрацюючими. Не встановлено у зв`язку з відсутністю правових підстав (арк. спр. 36).

У зв`язку із ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, керуючись вимогами частини шостої статті 162 КАС України, дійшов висновку про можливість розгляду даного спору за наявними у справі матеріалами.

Будь-яких інших заяв по суті справи чи клопотань на адресу суду від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 26).

Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є матір`ю (законним представником) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен з яких має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 10.01.2007, серії НОМЕР_2 від 27.02.2008, серії НОМЕР_3 від 25.06.2009, серії НОМЕР_4 від 12.10.2010, серії НОМЕР_5 від 03.05.2012 та посвідченнями дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 , серії НОМЕР_8 , серії НОМЕР_9 , серії НОМЕР_10 (арк. спр. 5-11).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області з 21.02.2012 як одержувач пенсії в разі втрати годувальника на неповнолітніх дітей, що підтверджується перерахунком пенсії від 22.05.2024 (арк. спр. 13) та листом відповідача від 23.08.2024 №0300-0902-7/80024  (арк. спр. 36).

Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №5726, позивачі зареєстровані та постійно проживають в селі Ветли Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (арк. спр. 15).

Законний представник, в інтересах своїх дітей, 12.07.2024 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із проханням провести нарахування та виплату підвищення пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (арк. спр. 23).

Відповідач листом від 22.07.2024 №9090-9091/М-02/8-0300/24 повідомив, що правових підстав для продовження нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутні (арк. спр. 24).

ОСОБА_1 уважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу, щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, її неповнолітніх дітей, звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в  Законі №796-XII.

Стаття 39 Закону №  796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.

Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №  76-VIII   (далі – Закон №  76-VIII) від 28 грудня 2014 року внесено зміни до Закону №  796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Верховною Радою України 04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №  987-VIII (далі – Закон №  987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №  796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження” такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №  76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №  76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення   Конституційним Судом України цього рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №  76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №  796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №  76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №  796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №  796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №  76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №  796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №  796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №  987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №  987-VIII.

Стаття 39 Закону №  796-ХІІ (у редакції Закону №  987-VIII), яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №  796-ХІІ до внесення змін Законом №  76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №  796-ХІІ у редакції Закону №  987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту  ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №  796-ХІІ.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №  240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №  796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №  796-ХІІ.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №  240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №  796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Поряд з тим, при вирішенні даного спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно із статтею 1 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон №  1058-IV) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою  годувальника відповідно до закону;

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;

працюючий пенсіонер - особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1-7, 11-13 частини першої статті 11 цього Закону.

Пунктом 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України   “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, передбачено, що документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), є: копія наказу (розпорядження) про звільнення з роботи, трудова книжка або відомості про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб, індивідуальні відомості про застраховану особу, що додаються органом, що призначає пенсію, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого  годувальника, які були на його утриманні, за наявності в  годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у  частині другій  статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до  Закону України  "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою  годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні  годувальника.

Пунктом 2 частини другої статті 36 Закону №  1058-IV передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті  годувальника) померлого  годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Згідно із частиною першою статті 38 Закону №  1058-IV пенсія у зв`язку з втратою  годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого  годувальника вважається непрацездатним згідно із  частиною другою  статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого  статтею 26  цього Закону, - довічно.

За приписами частини першої статті 39 Закону №  1058-IV на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою  годувальника, призначається одна спільна пенсія.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю” від 18 травня 2004 року № 1727-IV (далі – Закон №  1727-IV) громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв`язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Матеріальна підтримка дітей, які втратили годувальника, з боку держави полягає у призначенні та виплаті їм: 1) пенсії у зв`язку з втратою  годувальника (за наявності в  годувальника на день смерті відповідного страхового стажу); або 2) державної соціальної допомоги (у разі відсутності необхідного страхового стажу).

Отже, пенсія по втраті годувальника, яка виплачується на дітей, є державною підтримкою для дитини у зв`язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах такі діти не можуть бути віднесені до категорії “непрацюючих пенсіонерів”, а відтак і відсутні підстави для виплати доплати за статтею 39 Закону №  796-ХІІ, оскільки зазначений вид пенсії призначений на неповнолітню дитину.

Крім того, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, яким видано відповідне посвідчення, яке надає право на пільги і компенсації, встановлені  Законом № 796-ХІІ.

Питання захисту дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у Законі № 796-ХІІ регламентовано розділом V “Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи”.

Статтями 27-30 вказаного розділу визначено питання лікування потерпілих дітей, забезпечення потерпілих дітей продуктами харчування, пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам.

При цьому, частиною п`ятою статті 30 Закону №  796-ХІІ  регламентовано, що після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у  статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених  статтею 14 цього Закону  категорій.

Тобто, статтями  27-30  розділу Закону № 796-ХІІ  передбачено пільги та компенсації дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи. Всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону № 796-ХІІ, надаються відповідно до встановлених  статтею 14 цього Закону  категорій вже повнолітнім громадянам.

Суд звертає увагу на те, що  стаття 39 Закону № 796-ХІІ  структурно входить до розділу VII “Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення”, яким врегульовані окремі аспекти трудових правовідносин громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (зокрема, оплата праці, відпустки).

Статтею 39 Закону №  796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, крім права на отримання доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачено також право на отримання підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам та стипендії студентам, які проживають/навчаються на територіях радіоактивного забруднення, та не передбачено підвищення пенсій в разі втрати годувальника або державної соціальної допомоги на неповнолітніх дітей.

На думку суду, права на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ дитина, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, та на яку призначена пенсія в разі втрати годувальника (тобто, надано державну підтримку для дитини у зв`язку зі смертю одного із батьків) не має, з наведених вище мотивів, неповнолітня дитина не може вважатись “непрацюючим пенсіонером” в розумінні статті 39 Закону № 796-ХІІ.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позивачі не можуть вважатися непрацюючими пенсіонерами в розумінні статті 39 Закону №  796-ХІІ, тому відсутні правові підстави для нарахування підвищення у порядку статті 39 Закону №  796-ХІІ, як непрацюючим пенсіонерами, тому у задоволенні взаємопов`язаних позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень  статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України  відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю та відсутні документально підтверджені такі витрати.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                                                  В.І. Смокович