Справа № 344/17464/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1146/24

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої                        Томин О.О.

суддів:                        Василишин Л.В., Максюти І.О.,

за участю секретаря        Петрів Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2024 року, ухвалене в складі судді Бородовського С.О., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Квочак Лариса Тарасівна, про визнання недійсним договору міни нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію прав,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 , у якому просили: визнати недійсним Договір міни 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 23.12.2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. за №4976, та застосувати наслідки недійсності правочину, визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 та застосувати наслідки недійсності правочину.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 листопада 1998 року ОСОБА_7 отримав ордер №004322 від 24 липня 1998 року на зайняття житлового приміщення – трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на себе та членів його сім`ї: дружини ОСОБА_2 , дочки ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 серпня 2003 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 травня 2008 року встановлено порядок користування вказаною квартирою, за яким в користування ОСОБА_7 виділено кімнату площею 13,1 кв.м.; кімнати площею 19,1 кв.м. та 9,4 кв.м. залишено в користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 Кухню, туалет, ванну, кладову та два коридори - у спільному користуванні.

11 грудня 2008 року позивачам видано Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , за яким квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в рівних долях.

19 грудня 2008 року Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно. Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 мають право власності по 1/4 частки спірної квартири.

Після приватизації даної квартири позивачі фактично припинили спілкування з ОСОБА_7 .

Восени 2014 року ОСОБА_4 заявив права на дане майно як співвласник. Повідомив позивачів, що 23 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_7 укладено Договір міни нерухомого майна, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дорошенко О.В., за яким сторони обміняли належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , на належну ОСОБА_7 1/4 частку їхньої квартири.

Про факт укладення договору міни позивачам не було відомо і згоди на його укладення вони не надавали.

У квітні 2015 року ОСОБА_4 відділив кімнату площею 19,01 кв.м. від загальної площі квартири і розпочав реконструкцію з метою провадження підприємницької діяльності. На заперечення позивачів з приводу такого відокремлення заявив, що закон не порушує. На звернення до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківської області отримано відповідь №В-15/1009/200/2 від 15 травня 2015 року, у якій повідомлено, що ОСОБА_4 до Управління ДАБІ було подано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції частини власної квартири під торгово-офісне приміщення, яка була перевірена на повноту даних та зареєстрована за №ІФ 083150710037 від 12 березня 2015 року. У зв`язку з тим, що при виході на місце вказана квартира була зачинена, здійснити перевірку не було можливості. Зважаючи на вищенаведене, ОСОБА_4 направлено листа з вимогою забезпечити доступ до квартири та бути присутнім при здійсненні перевірки 25 травня 2015 року. На наступне звернення ОСОБА_1 отримала аналогічну відповідь. При проведенні позапланової перевірки 21 липня 2015 року з цього приводу, представниками Управління порушень містобудівного законодавства під час виконання робіт з реконструкції частини квартири на АДРЕСА_3 не виявлено.

У липні 2014 року ОСОБА_1 дізналась про смерть батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як спадкоємці першої черги за законом звернулися до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 заведена приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т. При зверненні до вказаного приватного нотаріуса позивачів повідомили, що на належну ОСОБА_7 квартиру, отриману ним за договором міни, нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину дружині померлого.

Позивачі вказували, що ОСОБА_4 фактично завершив незаконну реконструкцію частини їхньої квартири, встановив окремі двері, зробив ремонт, планує використовувати це приміщення для ведення підприємницької діяльності. Протягом проведення реконструкції частини квартири відповідач постійно чинив перешкоди у користуванні належною позивачам квартирою.

У 2016 позивачі уточнили позов та просили визнати недійсним оспорюваний договір міни 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , скасувати запис про державну реєстрацію прав від 19.01.2009 року за договором міни, застосувати наслідки недійсності правочину, скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 та скасувати запис про державну реєстрацію прав на підставі вказаного свідоцтва (т. 1, а.с. 189, 208).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.09.2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 215).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21.01.2019 року за заявою позивачів позов в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25.03.2014 року, скасування запису про державну реєстрацію на підставі вказаного свідоцтва залишено без розгляду (т. 2, а.с. 124).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.02.2020 року позов задоволено та визнано недійсним оспорюваний договір міни нерухомого майна - 1/4 частини квартири, яка знаходиться за адресою: квартири АДРЕСА_1 , укладений між  ОСОБА_7  та ОСОБА_4  23 грудня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В., зареєстрований в реєстрі за №4976, та скасовано запис про державну реєстрацію прав від 19.01.2009 року на підставі договору міни, 4976, 23.12.2008, приватний нотаріус Дорошенко О.В. (т. 3, а.с. 22-31).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14.05.2020 року відмовлено представнику ОСОБА_5 – адвокату Олександрову О.П. в ухваленні додаткового рішення з тих підстав, що всі вимоги вирішено (т. 3, а.с. 61).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.07.2020 року апеляційні скарги ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5  відхилено, рішення Івано-Франківського міського суду від05.02.2020 року та ухвалу цього суду від 14.05.2020 року залишено без змін (т. 3, а.с. 185-190).

09.07.2020 року у справі висловлено окрему думку з підстав необхідності застосування позовної давності в спорі (т. 3, а.с. 191-192).

Постановою Верховного Суду від 15.09.2021 року задоволено частково касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Рішення Івано-Франківського міського суду від 05.02.2020 року, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 14.05.2020 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08.07.2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01.12.2020 року (про закриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 ) залишено без змін (т. 5, а.с. 159-169).

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що суди не з`ясували належного суб`єктного складу учасників справи, оскільки після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_9 , яка також померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також Верховний суд встановив, що ОСОБА_8 залученню до участі в спорі не підлягає, оскільки апеляційним судом вже було встановлено, що на її права рішення суду не вплинуло.

Під час нового розгляду справи залучено до участі у справі ОСОБА_6 в якості відповідача на підставі клопотання позивачів та інформації про подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2024 року, що оскаржується, в позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Квочак Лариса Тарасівна, про визнання недійсним договору міни нерухомого майна (1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ), укладеного ОСОБА_7 та ОСОБА_4 23.12.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. №4976 та застосування наслідків недійсності правочину, з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 20.07.2016 року про уточнення позову, та про скасування запису про державну реєстрацію прав від 19.01.2009 року на підставі Договору міни №4976 від 23.12.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В., відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 пропорційно на користь ОСОБА_5 1948 гривень судового збору за подання касаційної скарги, 5000 гривень на правову допомогу, 1461 гривень судовий збір до апеляційного суду, 420 гривень судовий збір до апеляційного суду, 5000 гривень витрат на правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 пропорційно на користь ОСОБА_6 10000 гривень витрат на правову допомогу. В іншій частині судових витрат відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 червня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення у справі в частині стягнення з позивачів на його користь судових витрат на правничу допомогу.

На вищевказане рішення суду позивачі подали апеляційну скаргу. Вважають дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення дійсних обставин справи.

Зазначають, що відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1 була у спільній частковій власності сім`ї Воднєвих, з огляду на що, при відчуженні за договором обміну ОСОБА_7 1/4 своєї частки права позивачів порушені не були. Однак вважають такий висновок суду помилковим.

Вказують, що відповідно до Свідоцтва про право власності від 11 грудня 2008 року, виданого Госпрозрахуковою групою з приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження міського голови від 08.12.2008 року, спірна квартира належала сім`ї Воднєвих на праві спільної сумісної власності в рівних долях.

За умови тривалого конфлікту між сторонами спільне користування квартирою було неможливим після її приватизації. Тому позивачі проживали у Коломийському районі, а ОСОБА_7 – у спірній квартирі. Вони взагалі перестали спілкуватись.

У липні 2014 року ОСОБА_1 дізналася про смерть батька, що підтверджується виданим на її заяву повторно свідоцтвом про смерть від 02 вересня 2014 року. А у квітні 2015 року виявила, що у спірній квартирі проводиться реконструкція: у кімнаті площею 19,1 кв.м., яка рішенням суду була виділена позивачам у користування, вікно переобладнано під додатковий вхід у квартиру.

З приводу реконструкції квартири 27.04.2015 року ОСОБА_1 звернулася на гарячу лінію до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області та отримала відповідь від 15.05.2015 року за №В-15/1009/200/2 та від 22.07.2015 року, якою повідомлено, що ОСОБА_4 до Управління ДАБІ було подано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції власної квартири під торгово-офісне приміщення. З цього приводу ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_4 , який надав копію Договору міни на підтвердження правомочності власних дій.

Отже, позивачі стверджують, що лише всередині літа 2015 року вони дізналися про те, що 23 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір міни нерухомого майна, відповідно якого сторони обміняли належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 на 1/4 частину належної ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 .

Вважають, що без укладення між співвласниками нерухомого майна нотаріально посвідченого договору поділу чи виділу майна, що є у спільній сумісній власності, зазначення у витязі про реєстрацію відповідного права частки 1/4 у приватній власності на нерухоме майно не свідчить про припинення спільної сумісної власності та факт поділу чи виділу часток між співвласниками такого майна та зміну режиму власності на спільну часткову.

Зазначають, що подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18 та від 27 червня 2018 року у справі №921/403/17-г/6. Зокрема, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Так само, як і видача свідоцтва про право власності лише фіксує факт наявності відповідного права, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється.

Також вказують, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2008 року у цій справі (залишеною у силі Верховним Судом) встановлено, що позивачі не були присутні при укладанні спірного договору, згоди на його укладання у встановленому законом порядку не надавали, про що не заперечують і відповідачі.

А в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 зазначено, зокрема, що відсутність нотаріально посвідченої згоди одного зі співвласників майна на укладення договору про відчуження об`єкта спільної сумісної власності позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України, надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Таким чином ОСОБА_4 без згоди співвласників (позивачів) переобладнав під торгово-офісне приміщення та виділив собі у користування кімнату площею 19,1 кв.м., яка рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.05.2008 року була виділена у користування позивачам, тим самим порушивши їх права на користування житлом.

Вважають, що вони звернулися з позовом у межах загального строку позовної давності.

Просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Відповідач ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що хибним є твердження позивачів про те, що лише у 2015 році їм стало відомо про укладення договору міни між ним та ОСОБА_7 . В матеріалах справи (т. 1, а.с. 20) міститься довідка про фактичне місце проживання від 24.04.2015 року №169, подана самими позивачами, з якої вбачається, що на дату видачі вказаної довідки позивачі зареєстровані та фактично проживають в квартирі АДРЕСА_1 . Незважаючи на спроби позивачів довести, що вони нібито не проживали за вказаною адресою, слід застосувати вимоги ч. 2 ст. 317 ЦК України, згідно якої на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує, при цьому власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Зазначає, що він надав суду копії платіжних документів про оплату витрат на комунальні послуги, що фактично не спростовано позивачами, що дає підстави стверджувати про те, що позивачів влаштовувало, що він сплачує всі комунальні платежі.

Подання ним декларації про початок будівельних робіт будь-яким чином не впливає на визнання його договору з ОСОБА_7 недійсним, оскільки позивачі не є представниками ОСОБА_7 та не уповноважені на подання позовів в його інтересах про поновлення його права чи скасування запису на поновлення права.

Позивачі не мали права на частку ОСОБА_7 на час вчинення спірного договору, а тому не вправі просити про застосування наслідків віндикаційного позову у формі поновлення запису про право ОСОБА_7 , оскільки їх позов не належить до віндикаційних.

Відповідно до ч. 1 ст. 362 ЦК України тільки за умови продажу частки співвласники інших часток мали переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Натомість, ОСОБА_7 не продав свою частку, а обміняв її.

Вказує, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є, насамперед, сторони правочину: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ОСОБА_7 помер і після його смерті спадщину прийняла його дружина, яка також померла, а тому фактично не було в повному об`ємі з`ясовано належний суб`єктний склад учасників справи. Однак під час слухання вказаної справи було достовірно встановлено, що жодного права ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порушено не було.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник ОСОБА_6 – адвокат Богонос В.А. подав пояснення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, справу розглядати без його участі.

Від позивачів 09 вересня 2024 року також надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

В судове засідання суду апеляційної інстанції позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не прибули.

ОСОБА_5 в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибула, причини неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – адвокат Ткачишин С.М. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Грабовецький О.Б. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, трикімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - по 1/4 частки кожному.

Встановлено також, що 21 липня 1998 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради прийняв рішення №298 «Про розгляд житлових питань», яким затвердив спільне рішення адміністрації та профкому про виділення житла в будинках, побудованих господарським способом: 13. Трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , житловою площею 41,07 кв.м. виділено ОСОБА_7 , склад сім`ї: він, дружина, донька ОСОБА_10 , син ОСОБА_11 (т. 1, а.с. 7).

02 листопада 1998 року ОСОБА_7 отримав Ордер №004322 на дане житлове приміщення для себе та членів його сім`ї (т. 1, а.с. 6).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 серпня 2003 року шлюб, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 – розірвано (т. 1, а.с. 8).

19 листопада 2003 року ОСОБА_7 одружився зі ОСОБА_9 .

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 серпня 2003 року зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , неповнолітньому ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в користуванні вказаною квартирою та вселити ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в цю квартиру (т. 2, а.с. 23).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2004 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про виселення без надання іншого жилого приміщення (т. 2, а.с. 24).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2007 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , що діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з систематичним порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі без надання іншого житла (т. 2, а.с. 25-28).

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 травня 2008 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, та частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 „ ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про примусове вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та визнання права на приватизацію квартири. Вирішено вселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 „ ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено наступний порядок користування цим житловим приміщенням: виділено в користування ОСОБА_7 кімнату площею 13,1 кв.м., зазначену в плані технічного паспорту під № НОМЕР_2 , кімнати площею 19,1 кв.м., 9,4 кв.м., зазначені в плані технічного паспорту під №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , залишено в користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , а кухню, туалет, ванну, кладову та два коридори залишено в спільному користуванні (т. 1, а.с. 9-11).

Згідно копії Свідоцтва про право власності від 11 грудня 2008 року, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження міського голови від 08 грудня 2008 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності в рівних долях ОСОБА_7 , ОСОБА_2 - дружині, ОСОБА_1 , - дочці та ОСОБА_3 – сину (т. 1, а.с. 13).

За змістом копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21338685 від 19 грудня 2008 року на підставі вищевказаного Свідоцтва про право власності від 11 грудня 2008 року Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 в частках по 1/4 за кожним (т. 1, а.с. 14).

Згідно копії Довідки об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Галицька брама» від 22 грудня 2008 року №30 у квартирі по АДРЕСА_5 проживають і прописані: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 154).

23 грудня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено Договір міни нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В., зареєстрований в реєстрі за №4976, відповідно до якого сторони обміняли належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 на 1/4 частину належної ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 15).

Відповідно до пункту 7.1 цього Договору ОСОБА_4 перебуває в зареєстрованому шлюбі; майно, що відчужується за цим договором є спільною сумісною власністю подружжя. Згода другого із подружжя на укладення даного договору отримана у встановленому законом порядку та підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. 23 грудня 2008 по реєстру №4973.

Згідно пункту 7.2 вказаного Договору 1/4 частини квартири набута внаслідок приватизації та є особистою приватною власністю ОСОБА_7 .

Відповідно до копій Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 січня 2009 року №21599046 (т. 1, а.с. 17) та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 лютого 2016 року №52486331, на підставі Договору міни від 23 грудня 2008 року №4976 19 січня 2009 року внесено запис про право власності ОСОБА_4 на 1/4 квартири АДРЕСА_1 , та прийнято рішення про закриття запису від 18 грудня 2008 року за ОСОБА_7 , підстава закриття права власності: відчуження долі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією повторно виданого Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 02 вересня 2014 року (т. 1 а.с. 26).

19 лютого 2014 року ОСОБА_9 подала заяву приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т. про прийняття спадщини за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_7 на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_2 , та грошових коштів, які знаходяться в ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а.с. 118).

Квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_7 на праві приватної власності (частка 1/1), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.01.2009 року (т. 1, а.с. 106).

Згідно Довідки, виданої 04 листопада 2013 року КП «Єдиний розрахунковий центр» ОСОБА_9 проживає за адресою: АДРЕСА_6 . Чоловік - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у цій квартирі до дня смерті.

25 березня 2014 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т. видано ОСОБА_9 Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_7 - на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 115).

Відповідно до копії Довідки об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Галицька брама» від 24 квітня 2015 року №169 за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані та фактично проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 20).

Згідно з листом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 15 травня 2015 року №В-15/1009/200/2 ОСОБА_4 до Управління ДАБІ в Івано-Франківській області подано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції частини власної квартири під торгово-офісне приміщення на АДРЕСА_5 , яка була перевірена на повноту даних та зареєстрована за №ІФ 083150710037 12 березня 2015 року. ОСОБА_4 направлено листа з вимогою забезпечити доступ до квартири АДРЕСА_1 та бути присутнім при здійсненні перевірки 25 травня 2015 року (т. 1, а.с. 21).

Листом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області №В-15/1009/200/4 та від 22 липня 2015 року за зверненням ОСОБА_1 проінформовано, що громадянином ОСОБА_4 до Управління ДАБІ було подано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції власної квартири під торгово-офісне приміщення на АДРЕСА_5 , яка була перевірена на повноту даних та зареєстрована за №ІФ 083150710037 від 12 березня 2015 року. При проведенні позапланової перевірки 21 липня 2015 року з даного приводу представниками Управління порушень містобудівного законодавства під час виконання будівельних робіт з реконструкції частини квартири АДРЕСА_4 під торгово-офісне приміщення не виявлено (т. 1, а.с. 22).

З листа Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 23 жовтня 2015 року №3407/02-14/1 слідує, що заява ОСОБА_3 та ОСОБА_1 одержана 23 жовтня 2015 року та повідомлено, що після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена спадкова справа приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т. (т. 1, а.с. 27).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в позові відмовлено (т. 2, а.с. 31-32).

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, в позові відмовлено (т. 2, а.с. 33-34).

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть (т. 2, а.с. 55). Заяву про прийняття спадщини після її смерті подала ОСОБА_6 (т. 6, а.с. 13).

ОСОБА_5 01.10.2015 року на підставі Договору купівлі-продажу (укладеного з попереднім власником стала одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 204).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведена неправомірність дій нотаріуса чи протиправність дій ОСОБА_7 при укладенні спірного договору міни. Свідоцтво про право власності від 11 грудня 2008 року на квартиру АДРЕСА_1 та дії реєстратора щодо реєстрації по 1/4 частки даної квартири за кожним із них позивачі у строки, визначені законодавством, не оскаржували. А на час ухвалення цього судового рішення не є можливим скасування запису про державну реєстрацію взагалі, як і неможливе скасування рішення про державну реєстрацію без одночасного визнання, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Крім того, в результаті визнання недійсним цього договору будь-яким чином не поновлюються права позивачів. Отже позов є безпідставним. А позовну давність суд застосовує лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

При цьому, відповідно до статей 356 та 368 вказаного Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції на час приватизації квартири) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 (тут і далі - Положення №56 у редакції, чинній на час здійснення приватизації спірної квартири) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Статтею 182 ЦК України в редакції, чинній на момент приватизації квартири, визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Аналіз вищевказаних норм свідчить, що у разі, якщо частка співвласника у спільній власності визначена, то такий співвласник має право подати як самостійно заяву про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності, так і спільно з іншими співвласниками заяву про державну реєстрацію прав щодо спільної власності.

У випадку, коли співвласником подається заява про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності, державна реєстрація прав проводиться виключно щодо відповідної частки, тобто запис до Державного реєстру прав вноситься щодо частки у праві спільної часткової власності.

За формою заяви про державну реєстрацію прав (щодо права власності) передбачено у разі реєстрації прав на об`єкт, який належить на праві спільної власності, визначення, крім іншого, виду спільної власності - або спільної сумісної, або спільної часткової. Тобто по суті необхідно вказати, що заявник просить зареєструвати частку у спільній частковій власності.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції від 07.02.2002 року №7/5 Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно: 3.11. Після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку. Витяг про державну реєстрацію прав містить: вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності. 7.9. Витяг з Реєстру прав містить вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності. 7.10. Інформаційна довідка з Реєстру прав містить вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності.

Відповідно до даного Наказу затверджено формуляр заяви про державну реєстрацію прав, в якій кожна особа, яка звертається про реєстрацію речового права особисто та власноручно вказує: розмір часток якщо майно належить на праві спільної часткової власності.

Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом (ч.ч. 10, 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України (стаття 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (стаття 361 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судом встановлено і зазначене не заперечувалось сторонами у справі, що позивачі звернулись до державного реєстратора із заявами про реєстрацію їх відповідного права, в результаті чого проведено таку реєстрацію.

На підставі Свідоцтва про право власності від 11 грудня 2008 року, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження міського голови від 08 грудня 2008 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 в частках по 1/4 за кожним (т. 1, а.с. 14).

Факт такої приватизації та дій реєстратора сторонами не оскаржувався.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 із визначенням часток кожного з них.

А апелянти не надали суду доказів, які б вказували на те, що така реєстрація проведена неправомірно і скасована чи змінена. Отже є чинною.

Наведене спростовує доводи апелянтів щодо того, що спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , і для вчинення правочину щодо розпорядження таким майном повинна була бути письмова і нотаріально засвідчена згода всіх співвласників.

Згідно зі статтею 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Однак особливість договору міни полягає в характері зустрічного задоволення. Якщо у договорі купівлі-продажу покупець зобов`язаний сплатити за передане йому у власність майно певну грошову суму, то у договорі міни оплата за переданий у власність товар здійснюється у вигляді передання іншого товару, виконання робіт чи надання послуг з можливою доплатою. Крім цього, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю, проте такого права він не має при укладенні договору міни.

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі №761/36779/20 (провадження №61-4228св23).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачами не доведено неправомірність дій нотаріуса чи сторін по укладенню оспорюваного договору міни, та відповідної державної реєстрації.

Щодо посилання на строки позовної давності, то суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Таким чином, місцевий суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2024 року – без змін.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.        

Головуюча:                                                                О.О. Томин

Судді:                                                                        Л.В. Василишин

                                                                               І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024 року.