Справа №2а-326/2011р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 квітня 2011 року                                           Галицький районний суд м.Львова

в складі: головуючого - судді Ванівського О.М.

             при секретарі –Яриш О.В.

         з участю позивача –ОСОБА_1,

                  представника відповідача –Виконавчого комітету ЛМР –Процик І.І.,

                  представника третьої особи –ОСОБА_3                   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету ЛМР, третя особа: ОСОБА_4 про скасування рішення виконавчого комітету ЛМР №1049 від 15.10.2004р. «Про надання дозволу громадянам, організаціям на використання власних квартир як нежитлових»,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся у Галицький районний суд м.Львова з адміністративним позовом до Львівської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.10.2004р. за № 1049, Третя особа ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог Позивач покликається на те, що він є мешканцем АДРЕСА_2. В березні 2008 року він дізнався, що в його будинку власниця кв. 2 ОСОБА_4 незаконно отримала рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.10.2004 р. за № 1049, яким їй було дозволено незаконно перевести житлове приміщення, яке є в хорошому санітарному і технічному стані в нежитловий фонд. Позивач стверджує, що згідно оскаржуваного рішення ОСОБА_4 з житлового приміщення почала робити магазин з порушенням чинного законодавства.

На думку позивача, рішення Виконавчого комітету ЛМР № 1049, прийнято всупереч ст..ст. 6, 7, 8, 10, 11, 12 ЖК України, а також всупереч рішенню Виконавчого комітету Львівської обласної ради від 29.05.1984 р. за № 271, а також постанови ради міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року № 189 "Про порядок обстеження жилих будинків з метою встановлення їх відповідності їх санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання". Крім того, в обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на лист Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України "Щодо переобладнання житлових приміщень та використання їх в інших цілях" від 5 січня 2001 року за № 5/2-6/.

В судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечила, вважає, що рішення прийнято в межах компетенції та на підставі діючого законодавства. Просила в позові відмовити за безпідставністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив повністю, вважає, що спірне рішення Відповідача прийнято відповідно до норм законодавства, чинних на момент його прийняття, та воно жодним чином не порушує інтересів Позивача.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши наявні матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади міста безпосередньо або через утворювані ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Відповідно до ст. 144 Конституції органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве    самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо,так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу квартири від 10.08.2004р. є єдиним власником квартири АДРЕСА_1. Право власності зареєстроване в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»про, що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 арк. справи 85,87).

Заявою від 28.09.2004р. ОСОБА_4 звернулась до органів Львівської міської ради про надання дозволу на використання належної їй квартири як нежитлової, для подальшого влаштування об’єкта торгівлі.

15.10.2004р. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1049 «Про надання дозволу громадянам, організаціям на використання власних квартир як нежитлових», виконавчий комітет вирішив дозволити використання власних квартир як нежитлових ОСОБА_5, приміщень квартири № 2 у будинку № 5а на вул. Поповича, заг. пл. 53,3 кв.м., під влаштування об’єкту торгівлі (пункт 1.12 Рішення).

Крім того, у п.2 рішення вказано, що громадянам, переліченим у п. 1 необхідно:

2.1 розробити проектно-технічну документацію на перепланування приміщень власних квартир у нежитлові приміщення для використання їх в інших цілях;

2.2. подати розроблену і погоджену з управлінням архітектури і містобудування проектно-технічну документацію на розгляд міжвідомчої комісії району з подальшим затвердженням розпорядженням голови районної адміністрації;

2.3. укласти договір з Львівським комунальним підприємством за місцем розташування даної квартири на компенсацію витрат, пов’язаних з ремонтом, експлуатацією та утриманням будинковолодінь, відповідно до займаної у будинку частини приміщень;

2.4. плату за землю здійснювати відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 1.1. Інформаційного листа ВАС України від 01.06.2010  N 781/11/13-10 «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ», юридична наука визначає, що нормативно-правові акти –це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних  відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані  на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти.  Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин.  Загальною  рисою,  яка відрізняє індивідуальні  акти управління, є їх виражений правозастосовний  характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних  юридичних  волевиявлень  суб'єктами  адміністративного права, які  видають  такі  акти;  розв'язання  за  їх  допомогою конкретних,  а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного  управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб;     виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення  справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та  юридичних), яких  вони стосуються.  Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

З наведеного, суд дійшов до висновку, що спірне рішення є індивідуальним актом, яке стосуються виключно осіб, які в ньому перелічені. Позивач не перебуває в цьому переліку, а тому у нього відсутні підстави для оскарження спірного рішення.

Суд відхиляє твердження позивача щодо наявності в нього порушених інтересів, які наведені в Заяві (Уточнення і підготовка документів до збільшення позовних вимог згідно статті 51 КАС  п. 1 КАС, і порушення моїх прав і інтересів при незаконному переведені квартири АДРЕСА_1 із житлового фонду і не житловий ВК ЛМР) (т.1 арк.справи 267-268), з огляду на наступне.

Спірне рішення не визначає, які перепланування чи реконструкцію слід зробити власникам квартир, це рішення не є дозволом на виконання будівельних робіт та воно не надає дозвіл на проведення торгівельної діяльності.

Тому безпідставним є твердження Позивача про те, що у зв’язку з прийняттям рішення: сходи магазину будуть заважати користуватись вікнами його підвалів, які є у його приватній власності; він не зможе зробити реконструкцію своїх підвальних приміщень під майстерню (сходи до магазину заважатимуть цьому); він не зможе продати  свої підвальні приміщення (бо сходи до магазину–салону будуть заважати і ніхто не купить його підвальних приміщень); він не зможе користуватись вікнами своїх підвальних приміщень.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 7-12, 86, 94, 118, 161, 162, 167 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету ЛМР, третя особа: ОСОБА_4 про скасування рішення виконавчого комітету ЛМР №1049 від 15.10.2004р. «Про надання дозволу громадянам, організаціям на використання власних квартир як нежитлових»– відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 10-ти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий                                                          О.М.Ванівський