КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-278/11                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Луценко О.М.

Суддя-доповідач:  Сауляк Ю.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2011 р.                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду  у складі:

головуючого судді                               Сауляка Ю.В.,

суддів                                                    Губської О.А., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва на Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, в якому просила суд визнати діяння Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо нарахування і виплати несплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити у повному обсязі як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2006 року по 31.12.2010 року та виплачувати її в подальшому.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії –задоволено частково.

Визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 року протиправною та зобов’язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії та забезпечити її виплату відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в період 17.06.2010 року по 01.12.2010 року.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.

Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.

У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а тому відповідно до Закону України від 01.01.2006 р. «Про соціальний захист дітей війни», їй повинна була виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але така була виплачена лише частково.

З таким висновком суду не можна не погодитися з огляду на наступне.

Позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується  відповідним посвідченням.

Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається із матеріалів справи, при виплаті вказаної соціальної допомоги відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.2008 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, а тому Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва є належним відповідачем по справі.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виходячи з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами, а тому суд визнає, що відповідачем позивачу повинна була нараховуватися і виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зі змісту статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.  У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Однак, при постановленні рішення у справі, судом першої інстанції не було враховано положення статті 99 та 100 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на те, що про недоплату з боку відповідача грошових коштів, на які позивач має право відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу стало відомо саме з моменту отримання відповідних сум доплати, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною в межах шестимісячного строку, тобто з 17.06.2010 року.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Оболонський районний суд м. Києва обґрунтовано дійшов висновку про задоволення адміністративного позову. Однак при постановленні рішення припустився порушень норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва на Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2011 року –задовольнити частково.

Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2011 року –скасувати в частині визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 року протиправною.

Постановити в цій частині нову Постанову, якою визнати бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 17.06.2010 року.

В решті Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2011 року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

                              Головуючий суддя                                                  Ю.В. Сауляк          

                              Судді                                                                      О.А. Губська

                                                                                                    В.Ю. Ключкович