КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-10553/08 Головуючий у 1-й інстанції: Іващук О.І.
Суддя-доповідач: Сауляк Ю.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"07" квітня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сауляка Ю.В.,
суддів Губської О.А., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2009 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинський консервний завод»до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення, -
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тульчинський консервний завод»звернулись до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області, в якому просили визнати недійсним податкове повідомлення –рішення №0000822300/0 від 21.08.2008 року.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2009 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю. Податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області №0000822300/0 від 21.08.2008 року визнано протиправним та скасовано.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та поставити по справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не були в повній мірі досліджені фактичні обставини справи.
До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.
Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.
Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.
У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що працівниками ДПІ у Тульчинському районі, на підставі направлень від 23.07.2008 року №305 та від 06.08.2008 року № 319 проведено планову перевірку TOB «Тульчинський консервний завод»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2006 по 31.03.2008 року, за результатами якої складено відповідний Акт від 15.08.2008 року №359/23/33414908.
В акті зафіксовано порушення підприємством вимог п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, а саме встановлено заниження податку на прибуток на суму 35784 грн., що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21.08.2008 року №0000822300/0.
Задовольняючи адміністративний позовом ТОВ «Тульчинський консервний завод», суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та сукупністю доказів по справі.
З такими висновками Вінницького окружного адміністративного суду повністю погоджується і колегія суддів.
Визначальним питанням для вирішення справи є правомірність висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, яке полягало у тому, що ТОВ «Тульчинський консервний завод»в декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2007 року до доходу від реалізації товарів, робіт, послуг не повністю включив отриманий товариством дохід. Окрім того, в порушення п.п. 5.3.1. п.5.3. ст. 5 зазначеного Закону, підприємство в декларації на прибуток завищило суму амортизаційних відрахувань, що в супереч п. 3.1. ст. 3 Закону призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 35784 грн.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що основним Законом, який регулює спірні правовідносини, є Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до п.3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.
Стаття 4 даного Закону містить визначення валового доходу, згідно якого це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Валовий дохід включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) (п.п.4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону).
Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у відповідності до вищезазначених вимог п.п. 11.3.1. п.11.3 ст. 11 Закону, TOB «Тульчинський консервний завод»включено до валового доходу авансовий платіж та платіж за вже відвантажену продукцію, від ВАТ «Могилів-Подільській консервний завод»за 2006 рік в сумі 35637,66 грн.
Висновок відповідача про не включення позивачем 26264 грн. до рядку 01.1 декларації на прибуток за 2007 рік до доходу від реалізації товарів, робіт, послуг базується на даних, отриманих під час перевірки при звірці даних декларації з даними підрахунку доходів та отриманих авансів по журнал-головній за відповідний період.
Однак, такий висновок контролюючого органу було спростовано висновками судово-економічної експертизи №3531 від 27.03.2009 року, проведеної Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Щодо правомірності зменшення прибутку підприємства на суму амортизаційних відрахувань за 2007 рік, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до п.п.8.1.1. п.8.1. ст.8 Закону під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Відповідно до п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.
Під терміном «невиробничі фонди»слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку.
Визначення терміну господарської діяльності міститься в статті 1 Закону та закріплює, що це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної, окремо взятої господарської операції, а не прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.
Крім того, відповідно Положення «Про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств»№1183 від 28.10.1997 року, затвердженого Постановою КМУ консервація основних фондів підприємства - це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більше 3-х років) зберігання основних фондів підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування. Підставою для консервації та розконсервації основних фондів підприємства є рішення платника податку, прийнятого в установленому порядку.
Прийняття такого рішення з боку позивача, під час розгляду справи відповідачем не доведено, в той час як доцільність прийняття такого рішення законодавством віднесена на розсуд самого платника податків.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Вінницький окружний адміністративний суд обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2009 року –залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Ю.В. Сауляк
Судді О.А. Губська
В.Ю. Ключкович