Справа № 2-а-866 /09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2009 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ганька І.І., при секретарі- Данилевич Н.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 до управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання нарахувати недоплачену у 2006 та 2007 роках щомісячну державну соціальну допомогу як "Дитині війни" кожному в розмірі 2733 грн. 30 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися з адміністративними позовами до суду, в яких просять поновити їм пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року та зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу, як дітям війни, за 2006 та 2007 роки у сумі 2733 грн. 30 коп. кожному. Свої позовні вимоги мотивують тим, що відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року за № 2195-1V вони належать до соціальної категорії "Дитина війни". Згідно ст. 6 цього Закону вони мають право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках така допомога їм не виплачувалася, при цьому, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", якими було зупинено норми Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а тому така щомісячна державна соціальна допомога мала їм виплачуватися.

Ухвалою судді Перечинського районного суд у від 19 березня 2009 року вказані адміністративні позови об’єднані в одне провадження.

Представник відповідача подав до суду заперечення на позови, в якому просить в задоволенні позовів відмовити, зазначивши, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/ від 09 липня 2007 року було визнано неконституційними норми лише Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Також Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, визнано таким, що не відповідає

Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Ці рішення зворотної сили не мають. Про визнання неконституційними норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України рішення не постановлялось. Крім того, законодавством не визначено механізму нарахування підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а так дії управління Пенсійного фонду України були правомірними й підстав для нарахування підвищення до пенсії у зазначеному позивачами розмірі немає. Також представник відповідача вказав про пропуск позивачами річного строку, наданого для звернення до суду з адміністративним позовом та зазначив, що вказані позивачами причини пропуску строку не є поважними.

У судове засідання позивачі та представник відповідача не з’явилися, однак з поданих ними заяв вбачається, що такі просять згідно ч. 3 ст. 122 КАС України справу розглянути без їх участі у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позови підлягають частковому задоволенню виходячи з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_15 року, ОСОБА_5. народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 року, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 року, ОСОБА_7. народилася ІНФОРМАЦІЯ_16 року, ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_10 року, ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 року, ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_17 року, ОСОБА_11 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 року, ОСОБА_12 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 року, ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_18 року, ОСОБА_14 народилася ІНФОРМАЦІЯ_12 року, ОСОБА_15 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 року, ОСОБА_16 народилася ІНФОРМАЦІЯ_19 року, ОСОБА_17 народився ІНФОРМАЦІЯ_13 року, ОСОБА_18 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 року, ОСОБА_19 народилася ІНФОРМАЦІЯ_20 року, ОСОБА_20 народився ІНФОРМАЦІЯ_14 року, а отже на час закінчення Другої світової війни їм було менше 18 років.

Згідно ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. У відповідності до ст. ст. 6, 7 вказаного Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачі є дітьми війни, а тому мають право на пільги, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-1V.

Разом з цим, дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року, який набув чинності з 01.01.2006 року. Однак, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності з 01.04.2006 року, п.17 ст. 77 було виключено, тобто відновлено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Статтю ПО Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було викладено в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються в 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Отже, з моменту набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", тобто з 01.04.2006 року право позивача на отримання підвищення до пенсії було пов"язане з виконанням Закону України "Про бюджет України на 2006 рік". Однак, Кабінет Міністрів України у 2006 році, за результатами виконання бюджету України на 2006 рік не визначив відповідний порядок за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Таким чином, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог позивачів у частині підвищення до пенсії за 2006 рік.

Також, пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V, дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 - IV на 2007 рік було зупинено.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким було зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання.

Згідно ч.2 та ч.3 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії в часі не має, а отже відповідач в строк з 01 січня 2007 року по 08 липня 2007 року не зобов’язаний був виплачувати позивачам пільги, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Разом з цим, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року (включно) позивачі мали правові підстави для нарахування підвищеної пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а тому в цій частині позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню.

Доводи представника відповідача щодо відсутності законодавчого регламентування механізму нарахування вищевказаного підвищення до пенсії суд не бере до уваги, оскільки це не може бути підставою для невиконання державою взятих на себе зобов’язань згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Як зазначено в рішенні Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v.Home office (Case 41/74), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з принципом відповідальності держави.

Вирішуючи питання про те, яку норму закону, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком слід застосувати для визначення підвищення до пенсії Дітям війни суд виходить з наступного.

Так, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, який встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч.3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з цим, ч.2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Отже, з урахуванням того, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком, суд вважає, що саме цю норму слід застосувати для визначення підвищення до пенсії Дітям війни.

Посилання відповідача на те, що позивачами пропущено річний строк, передбачений ст. 99 КАС України для звернення до суду, суд не бере до уваги виходячи з такого.

Так, ч. 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 цієї ж норми Закону передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У Рішенні в Справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) від 8 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (рішення у справі Broniowski v.Poland, N 31443/96, пар. 98).

У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року № 2195-ІУ "Про соціальний захист дітей війни" зазначено, що цей Закон визначає основи соціального захисту цієї категорії громадян та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що державна соціальна гарантія -встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни. Згідно ст. 6 цього Закону держава взяла на себе зобов’язання підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як зазначено в п. 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, № 6-рп/2007, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою Конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однакою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Отже, громадянин у відповідності до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії, тобто має "законні сподівання" на отримання майна.

Таким чином, оскільки позивачі мають право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого Законом підвищення пенсії становить порушення їх майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист і основних свобод людини, яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом, або загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, згідно ч.2 ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком. Частиною 2 статті 46 "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи те, що законом не передбачено подання заяви пенсіонером або іншої форми його волевиявлення для отримання підвищення до пенсії, тому обов’язок виплати покладається на органи Пенсійного фонду України.

Разом з цим, суд беручи до уваги те, що порушення права позивачів тривало з 09 липня по 31 грудня 2007 року, та те, що вік позивачів є похилим, такі відносяться до вразливих верств населення, які обмежені у засобах користування офіційними урядовими виданнями засобів масової інформації, що перешкоджає своєчасній правовій їх обізнаності, з огляду на обмежені фінансові можливості доступу до правової допомоги, приходить до висновку, що позивачами не пропущено строк звернення до суду.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області слід стягнути на користь позивачів недоплачену їм, як дітям війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року (з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України) до 31 грудня 2007 року (до кінця бюджетного періоду) з підвищенням пенсії на 30 відсотків з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Вирішуючи питання про нарахування сум допомоги, які підлягають стягненню, суд виходить з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і який становить згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з липня 2007 року — 406 грн. 00 коп., а з 01 жовтня 2007 року - 411 грн. 00 коп. Отже, від загальної суми нарахованої за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року 30 відсотків складають 699 грн. 93 коп., які підлягають стягненню з відповідача.

Разом з цим, згідно ч.2 ст. 11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, оскільки позивачі посилаються на неправомірність ненарахування та невиплати відповідачем передбаченої законом соціальної допомоги, суд вважає необхідним, з метою повного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, визнавши бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі протиправною.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України судові витрати присуджуються позивачам відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ч.2 ст. 152 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, ст. ст. 1, 6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року, ст. 58, п. 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України" на 2007 рік" від 19.12.2006 року, ст. ст. 11, 17, 71. 94, 122, 160, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позови задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі протиправною.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 кожному по 699 (шістсот дев’яносто дев’ять) грн. 93 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 судовий збір кожному у розмірі 1 (одної) грн. 70 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

На постанову суду може бути подана апеляція до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається в строк до 10 днів.