Справа №22-7130/2006 Категорія 19
Головуючий у 1 інстанції ІПеїна Л.Д. Доповідач Стельмах Н.С.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І., при секретарі Таранець В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС у м. Жданівка про відшкодування моральної шкоди.
встановив:
в апеляційній скарзі відділення ФСС у м. Жданівка оспорює обгрунтованість зазначеного судового рішення, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 4500 грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
5 травня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював в підземних умовах на шахті „Жданівська" з 1967 року до 24 травня 2002 року і був звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок неодноразових каліцтв на виробництві.
Висновком МСЕК від 2.04.2002 року йому було підтверджено 3 групу інвалідності з встановленням 65% втрати працездатності безстроково, з яких 50% внаслідок каліцтва на виробництві 1990 року і 15% внаслідок такого каліцтва 21.12.2001 року, за яким в нього було травмовано грудну клетину з розривом правого легеня.
За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби постійно переносити фізичний біль і додавати багато зусиль для організації свого життя.
Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.
Рішенням 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди грн.
Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 5-40) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок небезпечних умов праці позивачеві було завдано- стійку втрату працездатності, він втратив роботу і його визнано інвалідом безстроково.
За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок каліцтва 21.12.2001 року моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість каліцтва та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких обставин, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди суд не врахував межі достаньості та справедливості.
Та обставина, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають жодного відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових висновків суду.
До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів опричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу відділення ФСС у м. Жданівка відхилити, рішення Жданівського міського суду Донецької області від 31 травня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили