29.03.2011
Справа №22ц-1386,2011р. Головуючий в 1-й інстанції
Ратушна В.О.
Категорія: 21 Доповідач –Пузанова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року березня місяця «29»дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого –Пузанової Л.В.
Суддів: Стародубця М.П.,
Воронцової Л.П. при секретарі –Пашковій Д.І.
з участю адвоката – ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від «10»грудня 2010 року в справі
за позовом
ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог –МРЕВ ДАІ м.Херсона, державний нотаріус Першої Херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П., приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договорів дарування і купівлі-продажу недійсними, визнання права власності на майно та усунення перешкод в користуванні власністю,
В С Т А Н О В И Л А:
В лютому 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на частину майна, набутого під час зареєстрованого шлюбу, зазначаючи, що з 02 липня 1993 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, в період якого ними придбано: житловий будинок №НОМЕР_2 з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1
17 вересня 2001 року він подарував своїй дружині –відповідачці в даному спорі квартиру, що розташована за зазначеною вище адресою, а 04 грудня 2002 року –належну йому ? частину будинку АДРЕСА_2 Договори дарування посвідчені нотаріально.
Посилаючись на те, що вказані угоди укладені тільки для того, щоб уникнути звернення стягнення на нерухоме майно за наявними у нього боргами, без наміру створити юридичні наслідки, передбачені договором дарування, а тому є мнимими угодами, позивач просив суд визнати посвідчений Першою Херсонською державною нотаріальною конторою 17.09.2001 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 та посвідчений цією ж нотаріальною конторою 04.12.2002 року договір дарування ? частини будинку АДРЕСА_2 недійсними та визнати за ним право власності на ? частину зазначеного нерухомого майна як придбаного з відповідачкою у період зареєстрованого шлюбу.
В процесі розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про доповнення позовних вимог, зазначаючи, що під час зареєстрованого шлюбу з відповідачкою ними в березні 2007 року придбаний автомобіль марки SSANG YONG KYRON, державний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований в органах МРЕВ ДАІ м.Херсона на ОСОБА_4
06 лютого 2010 року ОСОБА_4 продала вказаний автомобіль ОСОБА_6
Посилаючись на те, що укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, відбулося без його на те згоди, позивач просив суд, крім первісно заявлених вимог, визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 06.02.2010 року, зобов’язати ОСОБА_6 повернути йому спірний автомобіль, а МРЕО ДАІ м.Херсона зобов’язати зареєструвати транспортний засіб на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Рішенням суду від 10 грудня 2010 року постановлено позов задовольнити частково.
Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 17.09.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений Першою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-4075, недійсним.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати договір дарування будинку АДРЕСА_2, укладений 17.09.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений першою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-4096, недійсним.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2.
Визнати договір купівлі-продажу від 06.02.2010 року автомобіля SSANG YONG KYRON, державний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, зареєстрований товарною біржею «Ізумруд»частково недійсним.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину автомобіля SSANG YONG KYRON, державний номер НОМЕР_1.
Витребувати у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 ? частину автомобіля SSANG YONG KYRON, державний номер НОМЕР_1.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 171 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю та за спливом строку позовної давності, зазначаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна та визнання за ОСОБА_4 права власності на це майно, суд виходив з того, що оспорені позивачем угоди сторони вчинили без наміру створити юридичні наслідки, а тому вони відповідно до вимог ст. 58 ЦК УРСР 1963 року є недійсними, як мнимі угоди.
Проте до такого висновку суд прийшов, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору у наведеній вище частині позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.58 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на час укладення спірних договорів, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
За змістом цієї норми закону за мнимим договором сторони не вчиняють жодних дій, спрямованих на настання правових наслідків. Однак, якщо на виконання такого договору було передано майно або майнові права такий договір не може бути кваліфіковано як мнимий.
При розгляді спору, що виник між сторонами судом встановлено, що з 02 липня 1993 року по 05 лютого 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого ними придбано майно: квартира АДРЕСА_1 та житловий будинок №НОМЕР_2 з надвірними будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2.
17 вересня 2001 року ОСОБА_5 подарував своїй дружині ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, а 04 грудня 2002 року їй же подарував належну йому у спільному майні подружжя ? частину будинку, який знаходиться в АДРЕСА_2 /а.с. 12-14/.
Згідно з відмітками, які містяться на наявних у справі примірниках договорів 15 жовтня 2001 року та 04 грудня 2002 року подаровані квартира та ? частина будинку були зареєстровані в органах бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4
ОСОБА_4 вступила в управління подарованим їй нерухомим майном, уклала відповідні договори на його обслуговування, сплачувала необхідні платежі /а.с. 44-52, 201,202, 230-289/.
Суд на зазначені обставини уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення про визнання договорів недійсними, як мнимих, не встановивши, крім того, намірів відповідачки укласти мнимі угоди, яка вказаний факт заперечує, в той час, як для визнання правочину мнимим необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними, визнання права власності на нерухоме майно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_5 в задоволенні позову у наведеній частині за необґрунтованістю.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо висновків суду про недійсність договору купівлі-продажу автомобіля, оскільки ці доводи суперечать нормам сімейного та цивільного законодавства і не підтверджені належними доказами.
Так, судом встановлено, що спірний автомобіль був придбаний 22 березня 2007 року і зареєстрований в органах ДАІ м.Херсона на ім’я ОСОБА_4 на грошові кошти, отримані нею в кредит за письмовою згодою чоловіка - ОСОБА_5, який використовував транспортний засіб за його призначенням в установленому законом порядку, укладав договори обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів як його співвласник /а.с. 131,179-183,147/.
Оскільки вказаний автомобіль придбаний сторонами в період зареєстрованого шлюбу і кредит, виданий на його придбання, виплачений повністю до розірвання шлюбу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 відповідно до положень ст. 60 СК України і позивач та відповідачка ОСОБА_4 мають рівні права на володіння, користування та розпорядження ним (ст.63 СК).
Відповідачка ОСОБА_4 визнала, що укладаючи договір купівлі-продажу спірного автомобіля із ОСОБА_6 06 лютого 2010 року, вона не отримала згоду ОСОБА_5 на його відчуження.
Згідно зі ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Враховуючи наведені вище обставини справи та положення сімейного та цивільного законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухваленого судом рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля і, як наслідку –про визнання за позивачем права власності на ? частину транспортного засобу.
Однак при застосуванні наслідків недійсності правочину та ухваливши рішення про витребування у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 ? частину автомобіля, суд не врахував, що відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, на думку колегії суддів, витребувати у ОСОБА_6, якому суд залишив у власності другу половину спірного транспортного засобу, ? його частину неможливо, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про витребування автомобіля, зважаючи, що відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, в той час, як ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_5 рішення суду не оскаржили.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в послідуючому сторони не позбавлені можливості вирішити питання щодо спірного автомобіля в установленому, в тому числі, судовому порядку.
На підставі викладеного, ст.ст. 58 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 216,369 ЦК України, ст.ст. 60,63 СК України, керуючись ст. ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 частково задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 10 грудня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними, визнання права власності на нерухоме майно та витребування частини автомобіля скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування квартири і частини будинку, визнання права власності на ? частини квартири та будинку, витребування ? частини автомобіля відмовити за необґрунтованістю.
В решті частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
Копія вірна:
Суддя: Л.В.Пузанова
бт.