Справа № 22-5310/2006 рік Головуючий у 1 інстанції Гладишенко I.B.
Категорія 29 Доповідач Маширо О.П.
РІШЕННЯ
іменем України
2 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Краснощокової Н. С. суддів Маширо О. П., Сукманової Н. В. при секретарі Єременко Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє від імені позивачкиОСОБА_2, на рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 29 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання угоди купівлі-продажу квартири дійсною, визнання права власності на квартиру та відшкодування моральної шкоди; за додатковим позовом прокурора Кіровського района м.Донецька в інтересах ОСОБА_4 доОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання угоди про завдаток недійсною та відшкодування матеріальної шкоди,
установив:
До апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду звернулась представник позивачки ОСОБА_1
В апеляційній скарзі вона просила скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та в частині задоволення позовних вимогОСОБА_4 та задовольнити вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного та додаткового позову відмовити, оскільки висновки суду в цій частині суперечать фактичним обставинам справи та діючому законодавству.
Ухвалюючи рішення, суд не прийняв до уваги той факт, що сторони, укладаючи угоду, не досягли домовленості щодо суттєвих умов цієї угоди, а саме: предмету та ціни.
Так, ОСОБА_4 - з її слів - тільки у ході судового розгляду дізналась про те, що спірна квартира належить не тільки ОСОБА_2., а і її неповнолітньому сину. До того ж, нібито встановлений судом факт щодо вартості продажу квартири - 2500 доларів - нічим не підтверджений. Навпаки, і позивачка, і відповідачка пояснювали, що вони домовлялись здійснити угоду за 3500 доларів, про що вказано і в угоді про завдаток. Оскільки ОСОБА_4 не розрахувалась повністю, ОСОБА_3 відмовилась оформляти цю угоду нотаріально.
ОСОБА_4 також не надала до суду ніяких доказів про те, що ОСОБА_3 погодилась на зменшення продажної ціни квартири.
Крім того, ОСОБА_3 , якому належить 1/3 частина спірної квартири, є неповнолітнім, тому на здійснення договору купівлі-продажу з його участю необхідна згода не тільки органу опіки та піклування, а й обох батьків. Проте батько дитини такої згоди не давав.
Заслухавши пояснення представника позивачки, відповідачки та прокурора, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення частково змінити, з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_3 у позові, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами станом на ЗО травня 2003 року фактично відбувся договір купівлі-продажу квартири, оскільки ОСОБА_4 передала продавцеві ОСОБА_3 гроші, одержала ключ від помешкання, вселилась і стала там проживати, а ОСОБА_3, одержавши гроші, виселилась із квартири, через Котову передала покупцеві ключ та ЗО травня 2003 року власноручно написала розписку, у якій вказала, що вона одержала відОСОБА_4 двома частинами гроші за проданий нею спірний будинок.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо фактичного укладання договору купівлі-продажу між сторонами, підтверджується наданими доказами у справі, тому є підставним та обґрунтованим.
На думку апеляційного суду не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про визнання недійсною угоди про завдаток, укладеної 4 квітня 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, і стягнення з ОСОБА_5на користьОСОБА_4 500 доларів США, оскільки з пояснень ОСОБА_5видно, що вона, хоча і не мала на той час юридичних повноважень на укладання будь-яких угод від імені ОСОБА_3, однак на прохання ОСОБА_3 діяла в її інтересах, що підтверджується виданим 6 червня 2003 року дорученням на розпорядження спірною квартирою (а.с.92). Одержаний аванс у сумі 500 доларів ОСОБА_5 передала ОСОБА_3, про що та не заперечувала.
Більш того, вказану суму - 500 доларів США - ОСОБА_3 зараховувала до загальної суми, одержаної відОСОБА_4, коли вказувала, що усього ОСОБА_4 передала їй 3000 доларів США: 2500 доларів двома частинами, про що вона вказала у своїй розписці від 30 травня 2003 року, та 500 доларів їй передала ОСОБА_5. Оскільки спочатку сторони обумовили договірну ціну у 3500 доларів США, ОСОБА_3 вважала, що ОСОБА_4 лишилась винною їй ще 500 доларів.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що у задоволенні позову прокурора в частині стягнення з ОСОБА_5на користьОСОБА_4 суми завдатку за угодою від 4 квітня 2003 року (хоча фактично це є авансовий платіж) слід відмовити.
Апеляційний суд не може прийняти довід апеляційної скарги про те, що сторони не досягли згоди щодо ціни договору, бо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домовлялись укласти договір купівлі-продажу за 3500 доларів США, а потім ОСОБА_4 одноособово знизила ціну та не доплатила 500 доларів.
Дійсно, як ОСОБА_3, так і ОСОБА_4 пояснювали у суді, що первісна ціна квартири була обумовлена у 3500 доларів США. Сторони також не заперечували, що після вселення у квартиру ОСОБА_4 пропонувала знизити ціну, між ними відбувся торг.
І хоча ОСОБА_3 пояснювала у суді, що не погодилась знизити ціну, однак, одержавши 500 доларів від ОСОБА_5 у квітні 2003 року та 2500 доларів у травні 2003 року, а усього 3000 доларів, вона у власноручній розписці від 30 травня 2003 року вказала, що одержала гроші за проданий будинок, який належав їй (а.с.31), тобто вважала угоду завершеною, ні про який залишок суми платежу у цій розписці не вказувала.
Апеляційний суд не може також прийняти довід апеляційної скарги про відсутність згоди батька неповнолітнього ОСОБА_3 на продаж його частки спірної квартири, оскільки, як пояснила ОСОБА_2, батько її сина постійно проживає у Ізраїлі, куди вона і збиралась виїхати після продажу квартири. Питання щодо дозволу на продаж частки неповнолітнього ОСОБА_3 розглядалось виконкомом Юровської районної ради м.Донецька за заявою матері дитини - ОСОБА_3. Рішенням виконкому від 28 травня 2003 року за №309/5 було надано такий дозвіл, оскільки неповнолітній забезпечений житлом за іншою адресою (а.с,84).
Таким чином, права дитини при укладанні договору порушені не були.
Інші доводи апеляційної скарги також були предметом дослідження у суді, на правильність висновків суду вони не впливають.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині задоволення позову прокурора слід скасувати та відмовити йому у задоволенні позовних вимог, а також скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_5на користьОСОБА_4 судового збору у сумі 52 грн., оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є інвалідом 1 групи, тому за законом звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 309, 313,316 ЦПК України, апеляційний суд
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 29 березня 2006 року в частині задоволення позовних вимог прокурора Кіровського району м.Донецька про визнання недійсною угоди про завдаток від 4 квітня 2003 року, укладеної між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , та про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2525грн. скасувати.
Прокурору Кіровського району м.Донецька, який діє в інтересах ОСОБА_4, відмовити у задоволенні його позовних вимог.
Рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 29 березня 2006 року в частині стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 52 грн. скасувати.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.