Справа № 22-7046/2006р. Категорія 39
Головуючий в 1 інстанції Стельмах Н.С. Доповідач Стельмах Н.С.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С .І., при секретарі Таранець В.О., розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом прокурора Центрально-Міського району м. Макіївки від 31 травня 2006 року в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати і розрахункових та відшкодування моральної шкодиі
встановив:
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким частково задоволено вказаний позов, в частині розрахунку недоплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, і ставить питання про його зміну у вказаній частині, оскільки вважає, що суд в своєму розрахунку безпідставно не врахував сплачені ним позивачці в одинарному розмірі суми заробітної плати за надурочну роботу.
В змінах до апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що оскаржує рішення лише в частині розрахунку суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку (199).
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3 ат ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги і просили про її задоволення т скасування судового рішення в оскарженій частині і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
17 січня 2006 року прокурор Центрально-Міського району м. Макіївки звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах ОСОБА_1, як соціально незахищеної особи, що не має можливості звернутися за юридичною допомогою.
В позові зазначалося, що позивачка з 27 січня 2004 року до 6 червня 2005 року знаходилася в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_2, з яким як приватним підприємцем було укладено і зареєстровано в центрі зайнятості трудовий договір на виконання нею роботи продавця.
Оскільки відповідач порушував трудове законодавство, то вироком від 19 жовтня 2005 року був засуджений за ч.1 ст. 172, ч. 2 ст. 172 КК України.
Вказаним вироком він був визнаний винним у тому числі в тому, що не виплатив позивачці при розрахунку грошову компенсацію за невикористані відпустки, що встановив їй графік роботи по 105 годин на тиждень, не зважаючи на те, що вона одна виховує дитину віком до 14 років і не розірвав з нею на її вимогу за порушенням ним її трудових прав трудовий договір.
За таких обставин, прокурор просив стягнути на користь позивачки 5030 грн. недорахованої і несплаченої заробітної плати за роботу надурочно та 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, оскільки внаслідок порушення трудових прав позивачка не могла нормально спілкуватися з неповнолітньою дитиною і продовжувати нормальне суспільне життя.
В судовому засіданні прокурор уточнив позовні вимоги (а.с.55,56, 181) і просив стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію за невикористану відпустку 22,30 грн. з урахуванням відрахувань та 14,54 грн. компенсації частини її втрати за порушенням строків виплати, а також 6079 грн. заробітної плати за роботу надурочно і 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 травня 2006 року позов задоволено частково, стягнуто на користь позивачки з відповідача 6076 грн. заробітної плати за надурочну роботу, 234,84 грн. компенсації за невикористану відпустку з компенсацією частини її втрати за порушенням строків виплати.
В задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено за пропуском строку звернення з такими вимогами до суду.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Стягуючи на користь позивачки заробітну плату за надурочну роботу суд виходив з того, що вина відповідача в тому, що він встановив ОСОБА_1 графік роботи по 105 годин на тиждень встановлено вироком суду.
Тому суд, виходячи з мінімальної заробітної плати, яку відповідач повинен був сплачувати позивачці, стягнув на її користь заробітну плату за 105 годин надурочної роботи кожного відпрацьованого нею місяця з лютого 2004 року до квітня 2005 року.
З вказаним висновком суду не можна погодитится, оскільки він не відповідає фактам, встановленим вироком, на який послався суд і обставинам справи, які було встановлено судом першої інстанції при її розгляді.
Зокрема, з вироку суду (а.с.13-14) вбачається, що позивач був визнаний винним в тому, що встановив ОСОБА_1 графік роботи по 10 днів на місяць з 8.00 год. до 23.00 год. і тому тиждень в указаних 10 днях містив не 40 робочих годин, як передбачено діючим законодавством, а 105 годин.
Вказаний висновок не давав суду першої інстанції підстав для стягнення заробітної плати за надурочну роботу, оскільки визначений графік змінної роботи передбачає підсумований облік робочого часу на місяць, який складав для ОСОБА_1 відповідно до вказаного вироку 150 годин на місяць, у той час як діючим законодавством згідно із ст.ст. 50, 52 КЗпП України робочий час за тиждень не повинен перевищувати 40 годин, а відповідно 160 годин на місяць.
Згідно із вимогами ст. 61 КЗпП України допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період, яким є відпрацьований місяць, не перевищував нормального числа робочих годин, тобто 160 годин на місяць.
За таких умов, робота понад норми робочого часу при збереженні її за обліковий період - за місяць, не є надурочною роботою і може компенсуватися у тому числі додатковими днями відпочинку.
Вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що позивачка працювала в напружений графік 10 днів на місяць, а 20 днів відпочивала, тому висновок суду про притягнення її до надурочної роботи не відповідає встановленим судовим вироком обставинам.
Таким чином та відповідно до п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення в указаній частині підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову.
Що стосується, доводів скарги відповідача про неправильне за завищенням суми нарахування компенсації за невикористану відпустку, то їх не можна визнати спроможними.
Наведений судом розрахунок компенсації за невикористану відпустку відповідає вимогам п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України №-100 від 8 лютого 1995 року.
Разом з цим, судом помилково з вказаного розрахунку виключено відрахування на податки, оскільки відповідно до п. З вказаного порядку усі виплати включаються в розрахунок без виключення сум відрахувань, а відповідно і суд повинен стягувати такі суми без виключення цих сум.
За таких обставин та відповідно до ч. З ст. 303 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягає зміні із стягненням на користь позивачки з відповідача не 220,40 грн., як визначив суд, а 262,40 грн. і компенсації частини її втрати за порушенням строків виплати не 14,54грн., а 17,31 грн., а всього 279,71 грн.
Відповідно до вимог ч.З ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за пропуском нею строку на звернення з такими вимогами до суду.
Вказаний висновок не можна визнати обгрунтованим за таких обставин.
Позивачка в судовому засіданні підтримала позов в указаній частині і спричинення їй моральної шкоди пов'язувала з тим, що відповідач не провів з нею розрахунок і не видав їй трудову книжку в день звільнення 6.06.2005 року, а видав її лише 5.09.2006 року, що перешкоджало її працевлатшутванню і вона впродовж вказаного часу не мала засобів для свого та неповнолітньої дитини життя.
Вказані обставини знайшли підтвердження в судовому засіданні, в тому числі і поясненнями самого відповідача, який не зміг пояснити апеляцінйому суду, чому він в день звільнення не провів з позивачкою розрахунок і не видав їй трудову книжку, а видав її лише 5.09.2006 року.
За таких обставин та відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України, є очевидиним спричинення відповідачем порушенням трудового законодавства позивачці моральних страаждань, оскільки порушення законних прав ОСОБА_1 на розрахунок і видачу трудової книжки в день звільнення призвели до її моральниїх страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації життя її та її неповнолітньої дитини, які вона виховує одна.
З врахуванням характеру та тривалості спричинених позивачці моральних страждань її позов підлягає частковому задоволенню із стягненням на її користь з відповідача у відшкодування моральоної шкоди 1000 грн.
Висновок суду про те, що позивачка пропустила строк на звернення з цим позовом не відповідає вимогам ст. 233 КЗпП України та обставинам по справі.
Зокрема, відповідач визнаний винним в порушенні трудового законодавства в частині непроведення розрахунку з позивачкою в день звільненння вироком суду від 19 жовтня 2005 року, який набрав чинності 4 листопада 2005 року (а.с.13-16).
Позов і нтересах ОСОБА_1 був поданий прокурором до суду першої інстанції 17 січня 2006 року, тобюто в межах, встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку.
Тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови в задоволенні цього позову за пропуском строку на звернення з таким позовом до суду.
За цих обставин, з відпвоідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 59,50 грн. (50+8,50), а не 63,10 грн., як визначив суд.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 травня 2006 року ЗМІНИТИ, в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6076 грн. заробітної плати за надурочну роботу за період з лютого 2004 р. до квітня 2006 року СКАСУВАТИ і в задоволенні позову про стягнення заробітної плати за надурочну роботу відмовити, а позов про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. та 262,40 грн. компенсації за невикористану відпустку та 17,31 грн. компенсації частини її втрати за порушенням строків виплати, а також на користь держави судовий збір в сумі 59,50 грн.
Це ж рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО грн. залишити без зміни.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.